Вживання неологізмів в поезії Василя Стуса

курсовая работа

ВСТУП

Творчість Василя Стуса стала відома широкому колу читачів відносно недавно. І хоч багато відомих літературознавців (Микола Жулинський, Михайлина Коцюбинська, Микола Ільницький, Богдан Рубчак, Юрій Шевельов, Уляна Пелех, Дмитро Стус, Леонід Рудницький, Остап Тар-навський, Леонід Плющ, Тамара Гундорова, Елеонора Соловей, Людмила Волянська та ін.) розглядали творчий доробок митця, все ж досліджено ще далеко не все. Цьому є пояснення: своєрідність мови творів митця, широкий діапазон тем, різноманітність методів і прийомів, незвичність манери письма, глибокий філософський зміст поезій, метафоричність образів тощо. Тому на сьогодні є актуальним питання про докладне вивчення творчості поета, осмислення його як особистості.

До перебудови в Україні про В.Стуса знало небагато людей. Потроху його твори передавалися за кордон, тому до кінця 1980-х років усі літературознавчі роботи про нього належать діаспорним критикам. Мовчання порушив Микола Жулинський. У книзі «Із забуття в безсмертя» він присвятив В.Стусові 16 сторінок, із яких більшість -- виправдання поглядів поета, змивання з нього тавра «антирадянщини». Лише 3 сторінки становлять власне літературний аналіз невеликої кількості поезій. Значення цієї роботи для того часу -- величезне, але для нас становлять інтерес лише кілька абзаців з неї.

Потім зявляються публікації про В.Стуса в періодиці (Є.Сверстюка, І.Дзюби, Г.Гармаш, М.Коцюбинської). Але більшість із них мають «просвітницький» характер. Вони зосереджуються передусім на особистості В.Стуса, його героїчній біографії. Лише праця Ю.Шевельова звертає увагу на мову В.Стуса. Зокрема, дослідник зазначає, що мова В. Стуса складна. Це особлива, поетична мова, наснажена великою кількістю різноманітних художньо-виражальних засобів. Більше уваги на власне мовознавчі проблеми звертає Аріадна Шум у передмові до брюссельського видання збірки «Зимові дерева»: «...його [В.Стуса] знання виявляються і в багатстві тематики, глибині філософічних міркувань і незвичайній різноманітності лексики фразеології» [23; 1]. В іншому місці: «Мова цього поета дуже чиста і багата. Зявляються теж в нього шукання словних новотворів» [23; 1].

Отже, як бачимо, мовознавчий аналіз творчості В.Стуса практично відсутній. Навіть ті, хто писав про В.Стуса як про поета, зосереджувалися на його філософічності, тлумачили теми та складні образи, простежували загальні інтонації, настрої тощо. А проблеми багатства і складності мови у В.Стуса, лексичного аналізу його творів, використання художніх засобів залишаються, можливо, навіть неусвідомленими.

Новаторство нашої роботи і полягає в перенесенні акценту на мовознавчі, а не літературознавчі аспекти у вивченні спадщини Василя Стуса. Навіщо ж це потрібно? Відомий лінгвіст Г.О.Винокур відповідає так: «Розглядаючи особливості мови конкретних письменників у конкретних творах, ми тим самим визначаємо можливості мови. Причому саме для української мови корисність подвійна. По-перше, твори В.Стуса мають неймовірний словниковий запас. За йогo поезіями, власне, можна вивчати мову. Відомий випадок, коли Стус на прохання Михайла Хейфеца дати почитати його вірші відповів: «У мене складна мова, Мишку. Ти не зрозумієш» [5; 3-4].

Це справді так. Стус використовує багато слів, що не належать до активної лексики, -- старословянізмів, застарілих, рідковживаних слів. По-друге, його мова демонструє колосальні можливості особливого виду мови -- мови поетичної, мови як мистецтва, як засобу художнього, образного вираження.

Як відомо, мова має чимало функцій. Але наразі нас цікавитимуть дві - комунікативно-інформативна та образна (чи поетична). Основна особливість поетичної мови як особливої мовної функції полягає в тому, що цей «більш широкий» або «більш далекий» зміст не має своєї власної звукової форми, а використовує замість неї форму іншого, буквального змісту. Один зміст, виражений у звуковій формі, слугує формою іншого змісту, що не має звукового вираження. Це так звана «внутрішня форма», про яку вперше написав О.О.Потебня [16; 52]. Це мають на увазі всі, хто говорить, що поезія - це спроба виразити словами те, що принципово не може бути виражене. «Незвичайність» поезії В.Стуса у прагненні наблизитися до цієї внутрішньої форми, пробитися крізь стіну звичайних слів, які приховують її, тому що їх власна значущість уже стерлася. Творення неологізмів є дуже важливим засобом досягнення цієї мети. А. Шум зазначала, що «...в цьому випадку [творення неологізмів] поет звертається до шукання з ціллю різкішої передачі змісту» [23; 2]. Додамо: не лише різкішої, а й глибшої. Тим більше, що неологізмів у текстах В.Стуса досить багато, вони помітні й відіграють значну роль у його системі образності.

Отже, актуальність нашої роботи полягає в дослідженні значення неологізмів для творчості В.Стуса, причому ми орієнтуватимемося насамперед на визначення стилістичних та семантичних функцій неологізмів у стихії поетичної, тобто обтяженої додатковими смислами, мови.

Ми проаналізуємо три збірки Василя Стуса -- «Зимові дерева», «Веселий цвинтар» та «Палімпсести» періоду увязнення.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Неологізми в творчості Василя Стуса».

Обєкт дослідження - поезії Василя Стуса.

Предмет дослідження - неологізми в творчості Василя Стуса.

Мета дослідження - розглянути вживання і способи творення неологізмів в поезіях Василя Стуса.

Основними завданнями роботи є:

розглянути поняття неологізму;

проаналізувати основні види неологізмів;

вивчити головні способи творення неологізмів в сучасній українській мові;

дослідити вживання неологізмів в поезіях Стуса;

проаналізувати функції неологізмів в поезіях В.Стуса.

Методи дослідження. Для розвязування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Список використаних джерел включає 23 найменування. Роботу викладено на 42 сторінках друкованого тексту.

Делись добром ;)