Володимир Винниченко у пошуках суспільної гармонії

курсовая работа

Вступ

Після яскравого прозового дебюту в 1902 році В. Винниченко досить швидко став однією з центральних постатей в українському літературному житті. Його оповідання, пєси, романи привертали до себе увагу як читачів, так і критики, стаючи не раз предметом гострих дискусій. Взагалі рубіж ХІХ і ХХ століть - це злам, перехід від одного «стилю епохи» до іншого в усій європейській культурі. Д. Чижевський, який вважав, що історичний процес є «не випадковістю дрібних процесів, рухів, течій, а великим одностайним рухом у різних сферах у тому самому напрямку», а «український культурний розвиток проходив ті самі стадії, що й європейський взагалі, то не тому, що на Україну приходили ззовні «впливи», на Україні чинять «чинники», «фактори» чужого походження, а тому, що Україна як частина європейської культурної цілості переживає ті самі внутрішні процеси, що й цілість, до якої вона належить». Творчість Винниченка є аргументом на користь цього принципового закону, який, на жаль, тривалий час прийнято було ігнорувати в українському радянському літературознавстві. Продиктована політичними й ідеологічними чинниками «зачарованість на Схід» призводила до того, що реальна картина українського літературного розвитку перших десятиліть ХХ ст. виявилася неповною. Якщо мати на увазі ті її сегменти, які повязані з Винниченком, то з початку 1930-х років в до кінця 1980-х рр. спадщина цього письменника загалом була вилучена з культурного обігу: твори його не друкувалися й не вивчалися. Винниченкознавство як літературознавча ділянка існувало й розвивалося лише за кордоном - завдяки дослідженням Г. Костюка, М. Мольнара, С. Погорілого, Л. Онишкевич, В. Ревуцького…

Пріоритет у науковому вивченні творчості В. Винниченка, безперечно, належить професору Г. Костюку, який вивізши з Франції до США архів письменника, створив у 1952 році Комісію УВАН для вивчення і публікації спадщини В. Винниченка, багато зробив для систематизації й публікації архіву, а також для дослідження різноманітних аспектів творчості В. Винниченка.

Тема курсової роботи актуальна, адже малодосліджена науковцями ХХ-ХХІ століття. Саме через цей факт наше дослідження може вважатися новим в літературознавчій науці. За активної уваги до публіцистичного доробку письменника маємо мало ґрунтовних праць. Адже перший етап у вивченні феномена Винниченка після реабілітації письменника в 1987 році мав ту особливість, що зясувалися передусім обставини його політичної біографії, визначалися загальні «контури» й масштаби творчої спадщини, його місце в історії українського письменства і публіцистики. Сім романів, сімнадцять пєс і півсотні оповідань, листи і щоденники - такий був доробок Винниченка за неповних двадцять літ його літературної діяльності після дебюту. Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що на основі аналізу нових архівних матеріалів і здобутків вітчизняного та зарубіжного літературознавства багатоаспектно розглянуто питання епістолярної творчості В. Винниченка. Вперше в українському літературознавстві здійснюється аналіз епістолярної спадщини В. Винниченка, висвітлюється проблема творчої індивідуальності митця у взаєморецепції з адресатами.

Новим є також ракурс аналізу епістолярних творів крізь призму парадоксального мислення письменників, мовно-стильового діапазону, взаємопроникнення логічного і образного аспектів у приватних кореспонденціях.

Предметом нашого дослідження є розгляд особливостей творчості В. Винниченка як письменника; написання відкритих листів та приватних кореспонденцій митця означеного періоду, публіцистичної майстерності в цілому.

Обєктом в курсовій роботі виступили текстові масиви листів В. Винниченка (опубліковані тексти в часописах), відкриті листи В. Винниченка, щоденникові записи.

Мета роботи є осмислення ідейно-естетичних особливостей публіцистичної спадщини В. Винниченка, яка полягає у визначенні особливостей літературних дискусій, розкритті таємниць творчості В.Винниченка та творчої індивідуальності митця у взаєморецепції з адресатами.

Для досягнення поставленої мети висуваються такі основні завдання дослідження: проаналізувати приватну кореспонденцію В.Винниченка крізь призму епістолярної літературної критики; дослідити особливості літературних дискусій і полеміки з адресатами в листуванні В. Винниченка та у відкритій пресі; розширити уявлення про формування та функції жанру відкритого листування як різновиду епістолярної публіцистики; дослідити історію написання та публікації відкритих (одвертих) листів В. Винниченка.

Практичне значення роботи вбачаємо в наближенні до розуміння публіцистичного почерку митця, адже майстерна публіцистика має властивості переростати свій час і нести потужний заряд актуальності майбутнім поколінням і розвивати журналістську творчість сьогодення.

За структурою курсова має вступ, три розділи, в межах розділів розбита по підрозділах, висновки, список використаних джерел. В першому розділі розглядається особа В. Винниченка як літератора і громадського діяча; другий розділ присвячено видавничій діяльності митця, а також висвітлено його стосунки з літературними видавництвами, листування і ґрунтовний аналіз зразків полемічної публіцистики. Роль особи В. Винниченка як журналіста і його внесок в розвиток журналістики в цілому наведено в третьому розділі курсової роботи.

винниченко письменник журналістика публіцистика

Розділ 1. Володимир Винниченко у пошуках суспільної гармонії і політичних поглядах

Делись добром ;)