Вступ

У даній курсовій роботі я досліджую творчість видатного італійського поета ХVІІ століття Джамбаттісти Маріно. Звертатиму увагу на малу поезію Маріно, аналізуватиму її як в оригіналі (італійською мовою), так і у перекладі. У порівняльному аналізі намагатимусь зясувати, чому при перекладі були використані ті чи інші символи, образи, порівняння, спираючись на культурологічні та літературні вимоги ХVІІ століття. Я визначатиму основні особливості творчої спадщини Маріно, спираючись на особливості епохи, у яку поет жив, та на його біографію.

Я вважаю, що дослідження творчості італійського поета Джамбаттісти Маріно є актуальним, оскільки його персона не була досліджена, а його твори не були перекладені в Україні у достатньому обсязі. На відміну від Росії, де Джамбаттіста Маріно хоч і не повністю пізнаний як поет, але все ж російські літературознавці вже створили певне підґрунтя для ознайомлення російськомовного читача з італійським поетом. Так відомими і найбільш розповсюдженими є переклади Євгена Солоновича, збірка «Італійська поезія». Маріно досліджувала Олена Олександрівна Костюкович - відомий російсько-італійський перекладач. Вона досліджувала літературну полеміку в Італії з приводу «Адоніса» Маріно. Не можна також обійти стороною Голенищева-Кутузова, який як перекладав вірші Маріно, так і робив їх докладний аналіз. Наприклад, у своїй статті «Марино и его школа» [Романские литературы. -- М.: 1975] Голенищев-Кутузов докладно аналізує творчість Маріно, його естетичні смаки, а також надає власні переклади віршів. Також творчістю Маріно цікавився російський мистецтвознавець Чекалов Олександр Калимович.

Отже при написанні курсової роботи я користувалась російськими, англійськими або італійськими джерелами, оскільки виявилась нестача в українських.

Мета роботи:

1. Узагальнити та поглибити відомості про творчий потенціал поета Маріно

2. Виявити характерні ознаки його творчості

3. Провести аналіз поезії та узагальнити виявлені особливості

Розділ 1. Джамбаттіста Маріно - італійський поет сейченто Від італійського слова seicento (досл. шість сотень)

В історії італійської літератури межі 17 століття як літературної епохи загалом співпадають із межами 17 століття, хоча, звичайно, не абсолютно точно.

У 1600 році у Римі, на Площі квітів, було спалено Джордано Бруно. Він був останнім великим письменником італійського Відродження. Однак Рим вже на той час забудовувався барочними церквами.

Вже до 1600 р. багато італійських письменників 17 сторіччя - Кампанелла, Сарпі, Галілей, Боккаліні, Кьяберра, Тассоні - стали вже досить сформованими літераторами. Усім їм був властивий стиль заперечення, притаманний італійській літературі 17 століття. Він зводить динамічну дисгармонійність у структурний принцип культури. Всебічно розвинуту «універсальну людину» італійського Відродження, спокійну, величну та «божественну» у своїй «природності» замінює людина італійського бароко - гедоністичний песиміст, нервовий, неспокійний, екстравагантний, по-середньовічному роздертий між тілом та душею, дуже самовпевнений і разом з тим тремтячий перед Смертю та Фортуною, які він не може подолати.

Одним із найпопулярніших літераторів 17 століття був Джамбаттіста Маріно.

Джамбаттіста Маріно - італійський поет, зазвичай титулований як «Кавальєр Маріно» - один із найвидатніших представників італійського Бароко у його дворянсько-«лицарському» виявленні. Він був авантюристом з темним минулим, який зміг пробратися у найвищі кола суспільства. Почав свою літературну карєру у Венеції, де після втечі із вязниці видав книгу віршів, яка принесла йому звання придворного у кардинала Пьєтро Альдобрандіні. Літературний доробок Маріно:

1. Міфологічна поема «Адоніс» (1623)

2. Збірка «Ліра» (1608-14)

3. Збірка «Галерея» (1619)

4. Ідилія «Волинка» (1620)

5. Прозаїчні твори «Проповіді» (ч. 1-3, 1614) та «Листи» (опубліковані у 1966).

У поезії Маріно переважають мотиви радості життя, але вони чергуються з мотивами швидкоплинності та тлінності усього земного. Любовні переживання поета є невідємними від його сприйняття природи. Вірші Маріно проникнуті відчуттям єдності та звязку усього сущого - космосу, землі, людського серця.

Поетичні прийоми Маріно різноманітні. Поет використовував мало не всі відомі комбінації італійського вірша. Він полюбляє густе, метафоричне писання, часто використовує алітерації (Un vago vezzo di vermiglie rose (Прелестное ожерелье из пурпурных роз), антитези, адномінацію - гру слів, що однаково звучать, але мають зовсім різні значення, асонанси тощо. Для того, щоб створити ефект раптовості, Маріно іноді опускає риму, як, наприклад, у вірші «Евридика»:

Горе мне, лучей свободы

Я лишилась.

Вновь сойду под мрака своды

В сень забвенья.

Так звезда моя судила,

Рок жестокий.

Призывает злая сила

Ада бездны.

Не увидишь больше, милый,

Эвридику,

Не сжимай с напрасной силой

Тень нагую.

(Переклад І. Голенищева-Кутузова)

Синтаксис Маріно обтяжений латинськими конструкціями, побудовами; особливо характерним є гіпербат (лат. transgressio). Між підметом і присудком вставляються слова, що їх розділяють, які подовжують та обтяжують фразу:

Там пляшет, лучезарна и ясна,

Безоблачная, берег озаряет,

Нагая, прелестью своей пленяет

В серебряных полях небес Луна.

Поезія, на думку Маріно, має перш за все дивувати, вражати читача. Хто не здатен здивувати, категорично заявляв він в одному з сонетів «Муртенди», нехай береться за скребло: його місце не на Парнасі, а у конюшні:

e del poeta il fin la meraviglia

(parlo de laeccelente e non del goffo):

chi non sa far stupir vada alla striglia Переклад: Мета поета - дивовижне та вражаюче. Той, хто не може вразити (я кажу про прекрасне, а не про надимане та дурне), хай іде до скребла.

Маріно перш за все - поет ліричний. Найкращі його вірші написані про любов та природу. У збірці «Ліра», що була закінчена у 1614 році та видана у Венеції спочатку у двох, а потім у трьох частинах, еротичні мотиви межують з мотивами швидкоплинності та тлінності земного буття. Межа між неземним та людським ніби зникає і почуття та відчуття людини і природи зливаються в одне ціле.

Вірші Маріно було дуже легко покласти на музику. Іноді він спеціально писав тексти для композиторів, з якими він був у дружніх відносинах.

Як відомо, Маріно був винахідником так званих «кончетто» (італ. concetto - задум, ідея), віртуозних словосполучень, незвично використаних епітетів, незвичних зворотів у мові. Наприклад «вчений невіглас», «німий оратор», «багатий жебрак», «радісний біль» тощо.