Вступ

Коли навіть побіжно переглянути літературу, що розповідає про життя і діяльність Бориса Дмитровича Грінченка, вражає широчінь його інтересів, глибина знань, щедрість таланту. Мовознавець і автор словника, поет, драматург і перекладач, фольклорист і етнограф, публіцист і педагог, громадський діяч і організатор видавничої справи. Постать Бориса Грінченка і сьогодні викликає пошану і захоплення сучасників, щире бажання якомога більше дізнатися про цю непересічну особистість, котра за короткі 47 років життя встигла зробити так багато для рідної України.

Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX століття, в найглухішу пору суспільного життя України. То був час жорстоких і безтямних визисків національної свідомості, коли придушувалися найменші прояви і спроби самоусвідомлення і самоствердження себе як народу. То був час тотального витравлення всього українського починаючи зі слова й закінчуючи ідеєю. Саме в цих умовах на історичну арену виходила молода плеяда борців за українську національну справу, найяскравішим представником якої, безперечно, був Борис Грінченко. Працюючи на ниві просвітництва, письменник наочно постійно пересвідчувався у тій непоправній шкоді, що її завдавала русифікаторська політика царського уряду. Позбавлений вузької націоналістичної зашореності, він мудро і справедливо зазначав: «Не тоді добре єднається народ з народом, коли вони родичі, хоч би і близькі, а тоді, коли життя їх укупі таке, що дає їм змогу зазнавати в сій спілці найбільш усякої користі, якомога більшого вдоволення своїх потреб як народу, якомога більшещастя».

Відображаючи загальний поступ українського письменства, етапи розвитку літератури не є географічно стабільними. Так склалося в нашій історії, що центрами української духовності були не тільки відомі адміністративно-культурні центри країни (Острог, Київ, Львів, Харків), часто ними ставали місця, які знаходились за межами традиційних осередків українства. Так, у ХХ столітті українська ідея й українська демократична література розвивались не в Україні, а переважно в західній діаспорі.

Розвиток літературного процесу є явищем багатоманітним і не однозначним у багатьох відношеннях. Разом з тим він має чіткі параметри функціонування, ряд особливостей, які змінюються від століття до століття, характеризуючи культурно-мистецьку єдність української літератури. У звязку з цим, на нашу думку, є плідним розгляд внеску в українське художнє слово не тільки відомих літературних центрів, але й окремих регіонів. Варто лиш зауважити, що такі студії повинні опиратись на ідею художньої цілісності української літератури, на її унікальний характер у світовому культурному процесі.

Оскільки сьогодні тема шахтарського краю дуже обговорювана, ми можемо скласти більш повне й більш обєктивне уявлення про Донеччину, зокрема про цілий загублений пласт української культури, українського слова на Донбасі. Ознаки літературного життя в Донбасі почали проявлятись уже з останніх років минулого століття, набираючи з кожним десятиліттям нової потуги, поповнюючи українську літературу здобутками свого літературного цеху. Землі Донбасу єднають досягнення культури, яка в значній мірі виростає з фольклорних та етнографічних коренів слобожанської і південно-козацької культур. З другої половини ХІХ століття для Донбасу характерне превалювання міської культури, зорієнтованої в основному не стільки на регіональні народні традиції, скільки на загальноукраїнські. Необхідно також мати на увазі, що розвиток української культури відбувався у вкрай несприятливих умовах постійних репресій її діячів, в умовах заборони української мови, української освіти тощо.

Певний період діяльності творчості Бориса Грінченка був повязаний і з шахтарським краєм. У селі Олексіївка Катеринославської губернії він працював вчителем, у школі Христини Данилівни Алчевської. Тут ним було написано вірші та прозові твори, в яких письменник висловлював свої погляди на долю народу, накреслював шляхи відродження національної духовності. У своїх прозових творах він уперше звернувся до теми шахтарської праці.

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю аналізу шахтарської тематики, яка присутня в прозових творах Бориса Грінченка.

Мета дослідження дослідити тему Донбасу у творчості Бориса Грінченка та розширити уявлення про життя робочого класу Донеччини.

Мета роботи зумовлює розвязання низки завдань:

- охарактеризувати життєвий шлях Бориса Грінченка;

- визначити роль письменника у літературному та суспільному житті Донеччини;

- встановити причини використання Борисом Грінченком теми праці шахтарів в прозових творах;

- розкрити шахтарську тематику на прикладі оповідань «Панько», «Каторжна», «Батько та дочка».

Обєктом дослідження є літературна та педагогічна діяльність Бориса Грінченка.

Предмет дослідження творчий доробок Бориса Грінченка, в якому висвітлюються проблеми важкої, виснажливої й небезпечної праці шахтарів.

Для реалізації основних завдань курсової роботи було обрано такі методи дослідження: художньо-порівняльний, аналітичний, функціональний.