1. Романтизм як відображення російської національної самосвідомості
Значимість XIX століття для розвитку російської культури обумовлена процесами, які зумовлюють характер умонастрої Росії і його основних протиріч. До таких процесів слід віднести становлення російської національної самосвідомості, складання нації, відображення цих процесів і громадської думки XIX століття.
Якщо для Західної Європи XIX століття - століття розвитку капіталістичного суспільства, повного краху абсолютистських монархій, знищення станового поділу суспільства, то для Росії це час створення умов для знищення феодальних відносин. В.Г. Бєлінський бачить у Росії країну, «де люди торгують людьми, не маючи й того виправдання, яким користуються американські плантатори, стверджував, що негр - не людина ... де люди самі себе називають не іменами, а кличками: Ванько, Стешко, Палажка; ... де ... немає не тільки ніяких гарантій для особистості, честі і власності, але немає навіть і поліцейського порядку, а є тільки величезні корпорації різних службових злодіїв і грабіжників. "Громадська страту країни, розвивається в умовах деспотизму і всевладдя держави, станового поділу суспільства, абсолютного безправя населення , існування кріпосного права.
Російська національна самосвідомість виковується з протиріччя "між ідеєю імперії, могутньої держави військово-поліцейського типу, і релігійно-месіанської ідеєю царства, яке йшло в підземний шар, шар народний". Для російської духовності характерно розуміння державності не етнічне, геополітичне, географічне, тобто держава - це не влада, яка поширюється на певну територію, що має чітко окреслені межі, державність для російської духовності - явище релігійне, в народній лексиці одержало назву Свята Русь, за цим поняттям "коштує аж ніяк не, висловлюючись по-нинішньому, національна ідея, не географічне і не етнічне поняття. Свята Русь - категорія чи не космічна. Принаймні, в її межі (або її безмежність) вміщається і старозавітний Едем і євангельська Палестина ". У Святої Русі немає локальних ознак. У неї тільки дві ознаки: перший - бути в деякому сенсі усім світом, що вміщує навіть рай, другий - бути світом під знаком справжньої віри. Російська національна самосвідомість ХІХ століття вбирає ці два несумісних феномена: Землю свято - руську і уявлення про Росію як національну державу. Російське самосвідомість зуміло побачити в Росії, ідентифікованої географічно й етнографічно, "особливу стати" Світ Русі.
Гоголь писав з Італії: "Русь! Русь! Бачу тебе, з мого дивовижного, прекрасного далека тебе бачу бідно, розкидано і незатишно тобі: Не розвеселять, не злякають поглядів зухвалі діва природи, вінчані зухвалими дівами мистецтва, міста з багато віконний високими палацами, врісшими в кручі, картинні дерева і плющі, вросли в доми ... Відкрито безлюдно й рівно в тобі, як точки, як значки, непримітно стирчать серед рівнин твої непримітні міста: ніщо не звабить і не зачарує погляду ". Але яка ж незбагненна, таємна сила тягне до тебе? Що кличе, і. ридає, і. хапає за серце? ... Чи тут в тобі чи не народитися безцільної думки, коли ж ти сама без кінця? ... У! яка віруюча, дивовижна, незнайома землі далечінь! Русь! Ця двоїстість у сприйнятті Росії накладе особливий відбиток на російське самосвідомість, породить в ньому протиріччя, часто нерозвязні, створить особливу російську літературу, яка, будучи чисто російським національним явищем, підніме питання глобальні, космічні.
Особливу роль у розвитку російської свідомості XIX століття відіграло масонство. Російське масонство ставило своїм завданням пошук істинного християнства, християнства інтер конфесіонального. Масонські ложі стали першими формами самоорганізації суспільства початку ХІХ століття. Саме через масонські ложі в суспільну думку Росії проникають ідеї загальної рівності, в організаціях вільних каменярів формується моральний ідеал особистості, ідеї гуманізму, благородство. Саме всередині масонських лож дозрівали майбутні таємні товариства.
Формуванню російської національної самосвідомості сприяє війна 1812 року і закордонний похід. Вітчизняна війна згуртувала людей різних станів, виявила витоки національного єднання. М.І. Муравйов-Апостол писав: "Ми були діти 1812 року, саме 1812 рік, а зовсім не закордонний похід створив подальше громадський рух, який було в своїй суті не запозиченою, не європейським, а суто російським. Саме зростання національної самосвідомості, почуття єдності і близькості зі своїм народом, підйом загальнонаціонального патріотизму не могли не створити нової духовної атмосфери в середовищі найбільш совісних російських людей, що розглядали російські проблеми як свої особисті. Шар цих людей був нечисленним, це був вузький шар російського освіченого дворянства, що опинився між самодержавної монархією і темної селянською масою. Декабристський рух був суто російським. Нація не може скластися в умовах станового поділу суспільства. Середньовічне уявлення про божественну освітленості соціальної нерівності людей остаточно зруйновано буржуазними революціями ХVII-ХVIII ст. Російська свідомість вбирає ці вистави під впливом подій 1812-1815 рр..
Зростання національної самосвідомості знаходить своє вираження в російській романтизмі. Якщо західноєвропейський романтизм був реакцією на епоху розуму, криваві наслідки Великої Французької революції, то російський романтизм відбив процес перетворення російського народу в націю, тому він і стає цілком оригінальним явищем. Естетичним виразом романтизму було прагнення зобразити національний характер і національний колорит життя народу. "Так створиться для слави Росії поезія чисто російська, нехай буде Свята Русь не тільки у цивільному, а й у моральному світі першою державою у всесвіті! Віра праотців, звичаї вітчизняні, літописи, пісні й оповіді народні - найкращі, найчистіші джерела для нашої словесності" - це програма російського романтизму початку XIX століття, сформульована Б.К. Кюхельбекер.
Романтизм зумів вийти за межі станів оцінки людей, переключитися на моральні характеристики, проявити інтерес до людської особистості, знайшов у собі сміливість визнати однакове право на моральне гідність і в селяни, і в дворяни, В.М. Карамзін В.А. Жуковський, А.С. Пушкін, М.Ю. Лермонтов, М. Кольцов склали потужний напрям літературного романтизму в російській культурі, відбило становлення нації.