10 Клас

213

Та якщо пшеницю вкрали вони дiйсно у пана, то життя вiдiбрали у такого ж бiдняка, як i самi,— у сторожа.

I знову рiкою ллється горiлка, нею заливається совiсть. Горiлка ви­гнала й матiр із дому.

Та з часом Чiпка зрозумiв, що треба поводитись iнакше, чесною робо­тою прикривати свої злочиннi нахили й намiри. Ус я зграя вдень невтом­но працювала, а вночi за детальним планом ватажка коїлися страшнi зло­чини. Навiть кохання, найсильнiше людське почуття, не змогло змiнити пiдступну злу суть Чiпки. Всi свої злочини вiн прикривав високими сло­вами про пошук правди. Будь-якi негаразди у своєму життi Варениченко сприймає як вселюдську трагедiю, бажає мститися, розпалює себе горiлкою, щоб легше вбивати, i грабує всiх пiдряд, не дивиться на те, хто перед ним — пан чи свiй брат — хлiбороб.

Займаючись розбоєм, вiн сп’янiв вiд кровi i вiд усвiдомлення власної сили та влади над людьми.

Останнiй злочин Чiпки i його товаришiв-злодiїв — убивство родини козака-хуторянина Хоменка. Цьому немає виправдання.

Мiльйони людей живуть в однакових соцiально-iсторичних умовах, зазнають однакових бiд та знущань. Але чому ж однi живуть за законами добра i справедливостi, а iншi стають на шлях злочину? Вiдповiддю на це питання може бути життя кожної окремої людини.

ДИТИНСТВО ЧIПКИ — ОСНОВА ЙОГО БУНТАРСТВА

(За романом Панаса Мирного «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?»)

Споконвiчно точиться на землi боротьба мiж добром i злом, якiй не видно кiнця. Панас Мирний у романi «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?» яскраво показує борсання сильної людини мiж цими двома протилежни­ми началами.

Батька свого Чiпка не знав, нiколи не бачив. Його мати — убога се­лянка. Мотря жила iз своєю матiр’ю, ледве перебивалася випадковими заробiтками у багатших сусiдiв. У холодi, у постiйному недоїданнi зрос­тав малий Чiпка. Ще з раннього дитинства, часто битий долею, ровесни­ками i матiр’ю, хлопець рiс вiдлюдькуватим. Єдиною вiдрадою у його сирiтствi була баба Оришка. Дитяче товариство його не приймало: без­батченко, злидень. Мав вiн вiд ровесникiв тiльки стусани та образи. Не злюбив вiн це товариство, похмуро дивився на дiтей i тiкав вiд них до баби — у свiт казки i життєвої мудростi. Вiн цiкавився всiм: i птахами, i землею, i Богом. Дiставав наївнi пояснення, що вiдповiдали знанням i світогляду баби Оришки, та не приймав їх на вiру, а ставився до них критично. Це свiдчило про глибокий природний розум хлопця.

Усе, що Чiпка бачив i чув, примушувало його задуматися, викликало часом зовсім не дитячi запитання. Злиднi погнали дванадцятирiчного хлопця в найми до куркуля Бородая. Коли ж той побив його за непослух, Чiпка ледь не спалив господарство. Це був перший вияв протесту, який

214

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

потiм перейшов у стихiйне бунтарство. Вiдтодi вiн i «понiс у серцi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлили людей на хазяїна й робiтника». Закипiла в дитячому серцi злiсть до жорстоких людей. Недоля та неволя, у якiй зростав Чiпка i жили близькi йому люди, почали пробуджувати в його серцi тi давнi зерна ненавистi.

Наруга над улюбленим дiдом Уласом, якого на старiсть зробили пансь­ким попихачем, та розповiдь про батькове безталання пошматували на клаптi те всепрощення, яке намагалася прищепити Чiпцi баба Оришка, знищили й без того його слабку вiру в божу справедливiсть. Вiн все бiльше почав нагадувати людям свого батька, бо виростав впертим, непокiрним, швидким на розправу, не визнавав нiяких заборон.

Як вiдомо, все, що закладено в людську душу у дитинствi, залишається назавжди. Ненависть до людей, яка вкорiнилася в серцi Чiпки з малих лiт, штовхнула його на шлях злодiя i вбивцi, витiснивши свiтлi думки, мрiї, сподiвання.

ЗОБРАЖЕННЯ ПОКРIПАЧЕННЯ УКРАЇНИ У РОМАНI ПАНАСА МИРНОГО «ХIБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНI?»

Iсторiя України має багато трагiчних сторiнок, але найбiльшим не­щастям для нашого народу стала лiквiдацiя Гетьманщини i перетворення вiльного селянина на безправного крiпака. Дуже часто крiпосниками ста­вали давнi вороги українцiв — польськi пани i пiдпанки, яким росiйськi самодержцi роздавали родючi землi своєї Малоросiї. Саме так з’явився у Пiсках пан Польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся бiля вельмож i нарештi за вiрну службу отримав село.

Уперше прибувши у Пiски, що подарувала йому цариця, й вiдчувши опiр вiльних людей, новоспечений володар зрозумiв, що громада добровiльно не вставить свою шию в ярмо, що «волiв» потрiбно гарнень­ко призвичаїти, щоб самi простягали шию i слухняно виконували волю господаря. I на другий день генерал привiв «москалiв», котрi швиденько прикладами гвинтiвок «роти зацiпили» непокiрним.

Із того все й почалося… «Ляшок» вдається й до мерзенного обману пiщан, що братиме з них тiльки невелику плату за користування «його» землею. I зрештою вiльнi колись селяни стали панськими. Уперше бiда затесалась у село у виглядi царського генерала, а згодом з’явилася разом з удовою-генеральшою та її синочками. Тепер пiщани зрозумiли, що пропали навiки.

Крiпосники за короткий час так запрягли «волiв» у ярмо, що тепер уже можна було тiшитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п’ять днiв на тиждень, а крiм того, «зноси­ли у двiр курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати та в п’яному хмелю гудити своїх «мазеп». Генеральша навiть не спiлкувалася зі своїми годувальниками-крiпаками, все йшло через прикажчикiв. Її мозок пра­цював тiльки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральшi грiлося не бiля дiтей та онукiв.