Iдея служiння митця народовi у творчостi лесi українки

Її мужнiсть, пристраснiсть борця, її стiйкiсть,

її непохитнiсть у бiдi,— властивостi, якi вирiзняють

не лише поезiю, а й життя великої Лесi Українки.

М. Бажан

Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки при­падає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба,

256

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

i тривалi болi, i хвилиннi радощi впливали на твори Лесi Українки, але нiколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборюва­ла свої муки, непримиреннiсть компромiсiв робили Лесю Українку наймужнiшою серед численних тогочасних поетiв. Її поетичне слово служи­ло визвольним iдеям народу i залишилося взiрцем для поетичних поколiнь. Простежуючи її творчiсть, ми розумiємо, що вона черпала сили, припадаю­чи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка вiддавала йому всi сили i це, як вiдзначила ще дожовтнева «Рабо­чая правда», зробило її поетесою — другом робiтникiв, поставило її в лави борцiв за повалення самодержавства i встановлення справедливого ладу.

Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню вiдданiсть справi, про їхнi поривання до волi. Героєм її творiв ставав борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. Його думки i вчинки близькi й рiднi самiй поетесi. Велика художня i громадсько-полiтична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що вiн втiлює в собi те краще, що вiдзначало передових людей її часу. Ще змалку Леся Українка бачила людсь­ку недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснiшої долi. Думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серцi, проймала її почуття. Мабуть, пiд цим впливом у Лесi Українки народжується тверде рiшення:

Так! я буду крiзь сльози смiятись, Серед лиха спiвати пiснi, Без надiї таки сподiватись, Буду жити! Геть думи сумнi!

«Вiд слiз заржавiють кайдани — самi ж нiколи не спадуть!»— говори­ла вона поетам-сучасникам, якi лили сльози над долею країни й рiдного народу i в цьому вбачали свiй патрiотизм. Вона прагнула розбудити сумлiння i вогонь у душах своїх сучасникiв i товаришiв. У «Досвiтнiх ог­нях» вона кинула клич:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для працi настала!

Леся Українка вiддавала свої сили, знання i талант боротьбi за визво­лення рiдного народу. Коли Вiтчизна поневолена, а народ позбавлений права на вiльне життя, коли у нього вiдбирається право на рiдне слово, поетеса думає тiльки про боротьбу i допомогу народовi. Леся Українка будила байдужих, пiдiймала втомлених та спокорених своїм словом:

Так, ми раби, немає гiрших в свiтi! Фелаки, парiї щасливiшi вiд нас, Бо в них i розум, i думки сповитi, А в нас вогонь Титана ще не згас.

Ступаючи на шлях боротьби з царатом, Леся Українка розумiла, що цей шлях довгий i важкий. Ця думка проходить через численнi поезiї.