11 Клас

693

Трагедія Другої світової війни, яка охопила майже всю планету, приму­сила письменників переосмислити воєнну тему. Антивоєнний пафос зву­чить у творчості німецького письменника Генріха Белля, американського письменника Ернеста Хемінгуея (роман «По кому подзвін» розкриває взаємозв’язок усіх людей, усіх людських цінностей, які нищить війна).

В 60—80-ті роки в російській літературі з’являється чимало творів, які розповідають про події Другої світової війни. Воєнна тема відоб­разила не тільки осмислення війни, а і зростання самосвідомості лю­дини, прагнення вирватися з тенет тоталітарної держави. У романі В. Гроссмана «Життя і доля» зображується масштабна картина Дру­гої світової війни. Дія роману відбувається на німецькому фронті, в роз­ташуванні радянських військ, в концтаборах, радянських і фашистсь­ких, у тилах. Письменник знаходить багато спільних рис і в діях ворогуючих армій, і в подіях, що відбуваються в тилах, концтаборах. Тоталітарний режим, і німецький, і радянський, не бере до уваги лю­дину, він байдужий до її долі, прагнень і сподівань, він суворо карає «інакомислячих». Але письменник показує, що для людини поняття батьківщини, обов’язку перед нею, навіть в умовах тоталітарних ре­жимів, залишаються найважливішими. Гроссман, як і Л. М. Толстой, упевнений, що війну виграють не полководці і не держава, війну виграє народ, чия духовна сила виявляється сильнішою.

Людина і війна — тема багатьох творів білоруського письменника Василя Бикова. Його цікавлять, в першу чергу, моральні основи поведін­ки людини в екстремальних умовах. Його герої стають перед моральним вибором у найважчу хвилину свого життя. І від того, який вибір робить людина, врешті-решт залежать і її вчинки, і її здатність до героїзму або зради. Глибокий психологічний аналіз, який автор дає своїм героям, роз­криває внутрішній світ, причини і слідство багатьох вчинків. У перших розділах повісті «Сотников» герой не вражає читача ні мужністю, ні си­лою, не те що його антагоніст Рибак. Але з розвитком подій читачі розу­міють, що перевага — на боці Сотникова, що силу його духу ніщо не може зламати, він неспроможний на зраду. Нерівнозначний і образ Рибака: рятуючи своє життя, він зраджує, але, усвідомивши, що з цією зрадою він мусить прожити решту життя, Рибак вибирає смерть. Биков зобра­жує самогубство Рибака як логічний фінал негідного життя.

Війна без прикрас постає зі сторінок творів Я. Івашкевича, В. Некра­сова, Г. Бакланова, К. Воробйова. Автори зображують тяжкі буденні події, кров, смерть, страждання — все це суперечить прагненням людини.

СВОЄРІДНІСТЬ САТИРИ ХХ СТОЛІТТЯ

Сатира завжди була важливою складовою частиною літератури, але в XX столітті вона починає відігравати особливу роль. Соціальні потрясін­ня, світові війни, екологічні негаразди — все це примушує письменників уваж­но прислуховуватися до дійсності, відкривати в ній трагічне і комічне.

694

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

Відомий сатирик XX століття Карел Чапек найточніше визначив зав­дання цього напряму в сучасності: «Сатира — найгірше, що людина може сказати людям, але це не означає, що письменник звинувачує їх, а він тільки робить висновки з актуальної дійсності і мислення».

Сатирики XX століття значно розширили жанрову палітру своїх творів. Новели, оповідання, повісті, романи, поеми, памфлети — ось не повний перелік сатиричних жанрів нашого часу. Не менш різноманітні і прийоми, які використовують письменники для сатиричного зображення негативних явищ.

У центрі уваги сатириків — людина, її духовний світ, який руйнуєть­ся соціальними умовами. Тему бездуховності порушували у своїх творах А. П. Чехов, А. Аверченко, але вершиною сатиричного зображення цього явища стали оповідання Михайла Зощенка. У своїх оповіданнях він зо­бражує буденність, яка впливає на духовний світ людини. Події у творах Зощенка відбуваються поруч із нами, герої нам добре відомі, інколи скла­дається враження, що читач міг бути або був учасником цих подій. Тим гостріше сприймає читач обмеженість духовного світу персонажів сати­рика. Зощенко показує, що хамство, інтелектуальна обмеженість — явища небезпечні для суспільства, вони мають агресивний характер і йдуть у наступ проти духовних цінностей людини.

Ці теми були близькі великому сатирику М. Булгакову. У романі «Май­стер і Маргарита» письменник створює парадоксальну ситуацію: добро, мистецтво, любов — все це не потрібно сучасному суспільству, люди так остаточно забули «закони божі», що це обурює навіть Сатану. Воланд зму­шений втрутитися в діяльність людей, щоб встановити справедливість. Булгаков приходить до сумного висновку: зло одвічне, людські пристрасті і вади гублять найкраще (про це розповідається у «романі в романі» на при­кладі Понтія Пілата). Але соціальні умови можуть зробити зло тотальним, коли єдиний вихід для чесної людини — смерть. Гостро сатирично Булга­ков зображує сучасну йому Москву, нових «радянських буржуа», чинов­ників, для яких єдина мета в житті — спокійне сите існування. У романі порушуються проблеми свободи творчості, яка неможлива в умовах, коли держава керується однією ідеологічною доктриною.

Письменник використовує фантастику і гротеск із метою проти­ставлення бездуховному існуванню високих прагненнь людини.

Новий жанр створює Чапек у «Війні з саламандрами» — це роман-памфлет. Вражає широке охоплення дійсності у творі: це земна куля, яка поставлена перед читачем як настільний глобус, що крутиться навколо своєї осі і відображається у кривому дзеркалі сміху. У вирішенні цього складного завдання письменнику допомогли багаторічний досвід роботи в газеті, енциклопедична ерудиція, знання життя багатьох країн. Хаос подій підкорений єдиній ідеї, і в усіх явищах Чапек виявляє об’єктивні закономірності історії, висвітлюючи як фотооб’єктивом один за одним життєвий епізод, письменник наводить на думку, що лихоманка