Вірші Редьярда Кіплінга - герої, теми, стиль

курсовая работа

Висновки до розділу

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Робота присвячена дослідженню тем, героїв і стилю у віршах Редьярда Кіплінга.

Джозеф Редьярд Кіплінг визначний новеліст, автор нарисів та романів, що перевидаються й досі десятками мов, поет, віршами якого захоплювалися Марк Твен, Бертольд Брехт, Ернест Хемінгуей та багато інших письменників. Він увійшов у літературу, коли їй необхідне було оновлення. У суспільстві росла потреба у новому герої, новій ідеї. Сильний і самобутній його талант спалахнув на межі двох століть (кін.ХIХ-поч.ХХ), у добу коли пріоритет Британії, її преваги "володарки морів" і "майстерні світу" поступово відходили у минуле.

Сповнені віри і сили духу, твори Кіплінга були спрямовані на виховання самодисципліни і почуття обов язку. Він тяжів до незвичайного, екзотичного, однак його твори багато в чому були новим явищем в англійській літературі. Письменник писав про звичайних людей, але показував їх, зазвичай, у екстремальних ситуаціях, у незвичних обставинах, коли проступає сутність людини, відкриваються глибини небаченої досі сили особистості. Одним з перших він відреагував на тенденцію демократизації літературної мови та поетичного стилю. Зі сторінок оповідань Кіплінга на читача ринув потік невідомого й неприкрашеного життя. Замість мальовничих описів Індії, котрі траплялися на сторінках модних авантюрних романів, читач побачив похмурі картини злиденності, дикунства, страждання. Він населив оповідання героями, котрі досі не отримали громадянства в англійській літературі. Це туземці, чиї звичаї та життєва філософія були дуже далекі від англійських ("Повернення Імрея", "Дім Садху", "Гробниця його предків"), котрі зворушують щирістю, відданістю і в цьому значно перевищують білих володарів ("Діспет", "Джорджі-Порджі"). Значну частину оповідань присвячено англійцям, що їх доля закинула в цей далекий і для більшості з них чужий світ. Кіплінг не прикрашає своїх співвітчизників. Груповий портрет "доброчинного товариства" справляє гнітюче враження: чоловіки обмежені й пихаті, жінки манірні й пустоголові. Колоніальне суспільство різноманітне. Зустрічаються і совісливі ідеалісти, котрі серйозно ставляться до своєї місії, але мало хто витримує випробування Індією. Виснажлива одноманітність колоніального життя, відірваність від звичної цивілізації, самотність призводили до трагедій, що про них розповів Кіплінг на сторінках своїх творів "Відкинутий", "Кінець шляху", "Берегти як доказ". Симпатії автора віддані "маленькій людині" у творах "Будівники мосту", "Вільгельм-Завойовник". Зявляється добірка віршів, котра започаткувала славу "народного поета" - "Казармені балади".

Англія любила свого письменника, захоплювалася його книжками. У 1907р. Редьярд Кіплінг, перший з англійців, отримав Нобелівську премію за "мужність стилю".

Актуальність обраної теми визначається популярністю письменника і його віршів.

Метою дослідження є визначення головних тем, стилів та героїв віршів Кіплінга. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

· розглянути біографію письменника;

· виділити основні напрямки у творчості письменника;

· визначити стиль письменника;

· зясувати тему віршів;

· представити героїв віршів письменника.

Обєктом дослідження є вірші Редьярда Кіплінга. Предметом дослідження є теми, стиль і герої віршів Р. Кіплінга.

Матеріалом дослідження слугували декілька віршів Р. Кіплінга.

Методи дослідження, використані в роботі, - описові та аналітичні.

Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що воно являє собою узагальнений аналіз творчості Р. Кіплінга. У роботі також детально проаналізовано окремі твори письменника і подається характеристика головних героїв творів.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання її результатів у процесі викладання зарубіжної літератури. Матеріали дослідження є основою для складання підручників і навчальних посібників із зарубіжної літератури.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків та списку використаних джерел.

У вступі розглядається питання актуальності теми роботи, формулюється мета та завдання, визначаються обєкт і предмет дослідження, фактичний матеріал та методи аналізу, зясовуються теоретичне та практичне значення роботи.

У першому розділі подається коротка біографія письменника, а також розглядається творчість Кіплінга.

У другому розділі роботи аналізується творчість письменника: теми, стиль і герої його віршів.

У загальних висновках підсумовуються результати роботи.

Загальний обсяг роботи 32 сторінки. Обсяг тексту роботи 26 сторінок.

письменник стиль вірш герой

Розділ 1. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ РЕДЬЯРДА КІПЛІНГА

Класик англійської літератури, лауреат Нобелівської премії 1907 p., поет і прозаїк Редьярд Кіплінг (1865 - 1936) народився в Бомбеї в родині скульптора. Імя "Редьярд" - незвичайне, і біографи Кіплінга ще за життя письменника звязали його з назвою озера, де познайомилися його батьки. Кіплінг, однак, це рішуче заперечував, не даючи, втім, інших пояснень.

11 червня 1868, у Редьярда зявилася сестричка [дівчинку назвали на честь матері Аліса Макдональд, але Джон Локвуд прозвав її "Трікс" ("Пустунка"), і це імя закріпилось за нею на все життя]. До шести років хлопчик жив у дружній сімї, у рідному домі, де його вихованням займались індійські няні і слуги. Безумовно, в ці початкові роки англійський хлопчик ввібрав Індію що називається з молоком матері, що потім так сильно відбилося в його творчості. "Розкажіть мені про перші шість років життя дитини, і я розповім вам все інше" [7] , - писав він потім у своїй автобіографії.

До школи батьки відправили Редьярда і його сестру в Англію, у приватний пансіон. Цю пору свого життя письменник назвав "Будинком відчаю". Хлопчика, котрий виріс на волі, звик до прихильності та ласки, постійно обмежувала, залякувала та била господиня "Будинку" Місіс Холлоуей, яка його незлюбила. Трікс, навпаки, була її улюбленицею і єдине, що її засмучувало, так це любов дівчинки до старшого брата.

Єдине, що з часом початок рятувати Редьярда, було читання. Він читав запоєм, все підряд, кожну друковану сторінку, йому попадаються. Але місіс Холлоуей, помітивши це захоплення хлопчика, стала відбирати в нього книги. До того ж у нього щось трапилося із зором. Він бачив тепер так погано, що міг ненавмисно наткнутися на будь-який предмет - навіть на дерево.

Одного разу господиня "Будинку" за якусь провину повісила хлопчику на груди напис "брехун" і змусила так ходити по школі. Нерви його не витримали, він тяжко захворів. У нього навіть зявилися галюцинації.

Мати, навідавши його через кілька років, жахнулася, побачивши стан сина, який від нервових потрясінь майже осліп, і забрала його в Індію.

У двадцятитрирічному віці Кіплінг написав оповідання "Ме-е, Паршива вівця", що оповідає про муки, перенесені ним у Саутсі. Тоді це сприйняли як вигадку белетриста. Але у своїй автобіографії "Дещо про себе", виданої посмертно в незакінченому вигляді, він повторив все, раніше сказане. Ненависть до цього будинку він зберіг назавжди і одного разу сказав, що із задоволенням спалив би його, а місце, на якому він стояв, посипав би сіллю.

Невдовзі Редярд знову опинився в Англії. Його влаштували в коледж у Вествард-Хо. У цій третьосортній девонширській школі сини молодших офіцерів готувалися до подальшої служби в Англії. Тут панував дух муштри та насильства, його насаджували не лише вчителі-невігласи, а й самі учні, серед яких переважали натури грубі та примітивні. Той, кого пізніше називатимуть "залізним Редярдом", у свої дванадцять років був хирлявим, маленьким на зріст хлопчиком в окулярах. Для Кіплінґа, заповзятливого книголюба, перебування у Вествард-Хо стало нелегким випробуванням. Школі не вдалося зламати його як особистість, вочевидь, тому, що він не бунтував проти її порядків. За пять років він притерпівся і навіть увійшов у смак грубих розіграшів і хлопячих витівок. А, головне, підліток повірив у необхідність і користь уроків підлеглості. Це дозволило йому зберегти самоповагу. Тут він перейнявся повагою до Порядку та Дисципліни, які по суті він буде потім оспівувати. Перебуваючи в зеніті слави, Кіплінґ розповів про свою школу у книзі "Пройда і компанія". Тонкий поціновувач Кіплінга Сомерсет Моем зізнався, що більш відразливого опису школи не зустрічав. Багато хто був спантеличений тим, що автор не лише не засудив казармені порядки школи, а й згадував їх із насолодою і ностальгією.

Дух школи багато в чому визначив погляди і життєві настанови майбутнього письменника. Кіплінґ змужнів дуже рано, у Вествард-Хо сформувалися його моральні ідеали. Ледве чи не з дитячих літ він утвердився на засадах мужнього стоїцизму, який пізніше віділлється у карбовані рядки "Коли...".

Кіплінґу не виповнилося й сімнадцяти років, коли він покинув Вествард-Хо, не довчившись. Тоді він вирішив, що буде письменником. Для початку він стає колоніальним газетярем. "Лірика школяра", 1881 -- перша спроба пера, переважно наслідування провідних поетів епохи -- А. Теннісона, Р. Браунінга, Ч. А. Свінберна. "Атланту в Калідоні" Свінберна він знав чи не напамять. Через три роки у збірці "Відлуння" Кіплінґ перейшов від наслідування і варіювання до пародіювання всіх відомих поетів-вікторіанців, оголюючи умовність та штучність їхньої мови, знижуючи "високий стиль" побутовими темами та розмовними інтонаціями, використовуючи улюблені ними жанри в іншій функції. "Відлуння" та "Департаментські пісеньки", 1886 стали серйозною заявкою на нове слово в поезії. Кіплінг пише репортажі про війни і епідемії, веде світську хроніку, бере інтервю у найрізноманітніших людей. Він має славу знавця місцевих звичаїв і характерів, його думкою цікавиться навіть британський головнокомандувач граф Робертс Кандагарскій.

Сім років Кіплінґ віддав журналістиці. Він багато їздив по країнах, де масове невігластво та забобони сусідили з високою духовністю, де одна епідемія змінювалася іншою, де лютував голод. Він відвідав такі країни, як Китай, Японія, Америка, Австралія, Африка. Репортерська служба розвинула його природну спостережливість, вміння спілкуватися, навчила уважно слухати мову дитинства, і він заговорив нею, як своєю рідною. "Країна див" відкрилася йому, він дізнався про чимало її таємниць, прихованих від більшості сагибів (так називали тут білих панів).

У "Громадянській і військовій газеті" - "маленькій сестрі великого "Піонера", як він її називав, було всього два співробітники-англійця - редактор і його помічник - і працювати Кіплінгу доводилося з ранку до ночі. Навіть читання гранок було нелегкою справою, оскільки складачі-індійці погано знали англійську мову, але Кіплінг, видимо, не сумував. Найважче було на початку. Навичок журналістської роботи він не мав, редактор був до нього дуже вимогливий. До того ж Кіплінг недостатньо акуратно правив коректури, а передові статті взагалі писати не вмів і так ніколи цього не навчився. Однак Уїллер захворів, виїхав у 1886 р. до Англії, а з новим редактором Кеєм Робінсоном, заступившим його місце, вони стали приятелями, ледь той навесні 1886 р. приїхав в Індію - ще до того, як отримав свою посаду. "Мій досвід співпраці з ним як з газетним поденником, - писав пізніше Кей Робінсон - переконав мене в тому, що якщо вам знадобиться людина, яка буде з задоволенням трудитися в редакції за трьох, то вам слід доглянути для цього молодого генія... Кількість матеріалу, яке Кіплінг провертав за день, викликало здивування. З тих пір у мене було кілька інших помічників - одні кращі, інші гірші - але хоча в міру того, як газета починала процвітати, штат ріс, я переконаний, що такого високого рівня як у дні, коли ми з Кіплінгом працювали в ній вдвох, вона не досягнула ні до, ні після... У роботі Кіплінга була одна особливість, про яку важко не розповісти, - те, скільки чорнила він навколо себе розбризкував. У жарку пору року він приходив в редакцію в білих бавовняних брюках і тонкій сорочці і до кінця робочого дня з голови до ніг був зовсім як плямиста далматинська собака. Він раз у раз глибоко занурював перо в чорнильницю, а оскільки рухи у нього були різкі, майже судомні, чорнило так і летіло по кімнаті. Кращого товариша важко було собі уявити, він іскрився чудовим гумором, і завдяки цьому кожен момент нашої спільної роботи був наповнений веселощами так, що людина, яка випадково опинилася б в нашій редакції, отримала б дуже хибне уявлення про те, скільки справ у нас було - адже коли ми починали радитися, як нам краще виконати те чи інше завдання, це зазвичай супроводжувалося вибухами реготу" [3, 13] . Він взагалі в цей час багато сміявся і постійно знімав і протирав окуляри.

У 1890 році повертається до Англії, потім житиме на батьківщині своєї дружини Флоренси Геррард в США, в штаті Вермонт, де, до речі, багато років прожив у XX столітті Олександр Солженіцин. В 1902 році, після поїздки кореспондентом на війну в Південну Африку, назавжди поселяється в Англії.

Кіплінга створила Індія. Але можна сказати й інакше: без Кіплінга Англія ніколи б по-справжньому не дізналася Індію кінця минулого століття і тим самим втратила б щось від знання самої себе. "Той, хто знає тільки Англію, не знає її" [3, 15] , - сказала одного разу мати Кіплінга, і він зробив цю фразу одним з крилатих своїх висловлювань. Тут не було будь-якого відкриття. Але сформульовано це було дуже точно і дуже на часі.

У роки, проведені Кіплінгом в Індії, на її території воєн не було, захоплення Верхньої Бірми (1886) здійснювався далеко від північних районів країни, де він жив, і писав він по суті про армію мирного часу. Звідси і побутовий колорит його ранніх армійських оповідань. Але сама по собі військова тема зявилася у нього аж ніяк не випадково. Пенджаб був у відомому сенсі "військової країною". Частиною Британської Індії він став усього за тридцять років до цього, і армія в значній мірі виконувала поліцейські функції. На афганському кордоні (друга афганська війна закінчилася всього лише за кілька років до цього - в 1880 р.) більшу частину цивільних посад займали всі ті ж армійські офіцери. Але Індія зробила Кіплінга письменником не тільки тому, що дозволила розповісти про англійців в чужій країні. Вона дала йому можливість розповісти про її саму, і скільки б не був він часом політично тенденційним (що, втім, менше всього позначилося в ранні роки), це йому вдалося, як нікому іншому.

Творчість Кіплінга і його громадська діяльність безпосередньо повязані з британським імперіалізмом, який активізується в другій половині 80-х років, а в 90-і роки переходить у рішучий наступ. Кіплінг - людина справи, прямий противник естетської і романтичної споглядальності.

Кіплінг шукав протидію скепсису, розхлябаності, анемії і в той же час засіб боротьби з поширенням антибуржуазний ідей. І навіть не шукав, а рішуче їх вказував: це опора на силу, яка розуміє свій вірнопідданський борг, непохитність імперіалістичної політики, довіра "істинним" патріотам. Редьярд Кіплінг прожив довге життя, і творчий шлях його був довгий. У пресі він виступив молодою людиною і не випускав пера до кінця своїх днів; спадщина його широка. Кіплінг почав писати, коли британський імперіалізм тільки визначався як історичний етап, а завершив свою діяльність незадовго перед другою світовою війною. Британський імперіалізм, ідеям якого ревно служив Кіплінг, багато разів протягом життя письменника викривав себе і терпів крах, але Кіплінг залишався його вірним бардом.

Явище неабияке, Кіплінг не виявив, проте, в собі творчих сил, здатних перебороти явну тенденційність. Кіплінг - більшою мірою легендарна, ніж значна фігура; у свою чергу, історичне значення Кіплінга помітне вже його репутації. Для багатьох проникливих читачів він так і залишився за межею першої світової війни, займаючи, за словами Голсуорсі, "особливе самотнє положення напівобожнюваного, напівзневаженого письменника" [1, 354] .

Художня спадщина Кіплінга складається з кількох романів ("Світло погасло" --1891, "Відважні капітани"-- 1897, "Стокі й компанія" -- 1899, "Кім" --1901), збірок віршів ("Чиновницькі пісні та інші поезії" -- 1886, "Казармені балади" -- 1892, "Сім морів" -- 1896) та оповідань. Особливо широко відомі його книжки для дітей -- "Малий Віллі Вінкі та інші оповідання" --1897; "Такі собі історійки" --1902, його дві "Книги джунглів" -- 1894 і 1895. Анімалістські твори Кіплінга, його оповідання про суворі закони джунглів -- іноді своєрідне інакомовне зображення життя людського суспільства.

Кіплінг одночасно почав писати і вірші і прозу. Популярність до нього прийшла відразу ж після перших публікацій. У Англії в ті роки популярні були книги, написані на екзотичну тему - "Острів скарбів" Стівенсона, "Копальні царя Соломона" Хаггарда. Так що твори Кіплінга виявилися до речі. А інтерес англійців до всього цього зрозумілий: Британська Імперія ще освоювала нові колонії і пишалася собою.

"Ця правдоподібність, - писав про твори Кіплінга А. І. Купрін, - достовірність розповіді і становить ту таємницю чарівності, яка приковує до книг Кіплінга..." [4, 253] .

"Вигадка його була повна правдоподібності" [6, 355] , - зауважив про

Кіплінга у свою чергу Костянтин Паустовський.

Перші українські переклади творів Кіплінґа зявилися наприкінці XIX ст. у пресі, з 1910 -- виходять окремими виданнями. Перекладачі -- І. Петрушевич, Н. Романович-Ткаченко, Ю. Сірий, О. Косач-Кривинюк, Н. Янко-Триницька, М. Йогансен, С. Караванський, В. Прокопчук, Л. Солонько, П. Гандзюра, В. Коваль, Ю. Лісняк, М. Стріха, М.Левіна, А. Могильний.

Делись добром ;)