1.2 Характерні риси магічного реалізму та специфіка творів, в яких він використовується

маркес самотність магічний реалізм

Термін "магічний реалізм" відомий уже більше половини сторіччя. Його введено німецьким мистецтвознавцем Францом Ро у 1925 р. у монографії "Постекспресіонізм". Сутність магічного реалізму, на його думку, полягала в тому, що на відміну від "нейтрального реалізму", він у своїй основі є "абстрактним".

Інші дослідники вважають, що магічний реалізм є "першим кроком на шляху до переходу від модерністської програми опису реальності до програми постмодерністської" [1, c. 235]. До такої думки прийшов кубінський письменник Алехо Карпентієр, повязуючи магічний реалізм із сюрреалізмом [2], а Джон Барт, уважаючи роман Ґабріеля Маркеса "Сто років самотності" високим прикладом постмодернізму, визначав його (магічного реалізму) складові, як "синтез прямоти і удавання, реалізму і магії і міфу" [3, c. 104].

Більшість, якщо не всі літературознавці повязують появу магічного реалізму з латиноамериканською традицією, але основна тональність є незмінною: магічний реалізм є дискурсом постмодернізму.

У фікції магічного реалізму деталь звільнена від традиційно наслідувальної ролі, як це було раніше. Деталі - переважно маркери, які повідомляють не будь-яку специфічну інформацію, а просто те, що ця історія реальна; але магічні деталі можуть служити маркерами, які ведуть у протилежному напрямі, сигналізуючи, що вона булла вигадана.

Первинний сумнів читача в більшості випадків - це сумнів між розумінням події як галюцинації характеру або як дива. Інша можливість - інтерпретувати специфічну частину магій в іншій реалістичній фікції як явнее використання алегорії. Але після магії, представленої тут як такої, вона належатиме способу магічного реалізму.

Магічний реалізм можна також розглядати як умовну назву модерністської течії в літературі Латинської Америки.

Магічний реалізм має своє коріння в загальній сцені світового модернізму і реалізму, в той же час, протистоячи йому самому, його власним потребам, проблематизуючи його і пародіюючи його, виступає як дискурс постмодернізму. І ця основна тональність знаходиться не тільки у працях магічного реалізму латиноамериканських авторів. Дійсно "латиноамериканський" уплив магічного реалізму загальнопринятий, але не може бути принятий повністю. Тому що "західні" літературознавці не приймають до уваги досвід інших національних літератур. Наприклад, Тео Дан зазначає, що перед тим як магічний реалізм був використаний у латиноамериканській літературі, він уже застосовувався щодо специфічних тенденцій або рухів у німецько-австрійській і фламандській літературах у 20-х роках двадцятого століття [7; c. 33].

Елементи магічного реалізму:

- Фантастичні елементи можуть бути внутрішньо не суперечливими, але ніколи не пояснюються.

- Герої приймають, та не заперечують логіку магічних елементів.

- Численні деталі сенсорного сприйняття.

- Часто використовуються символи та образи.

- Емоції та сексуальність людини як соціальної сутності описуються дуже докладно.

- Викривлюється течія часу, так що він стає циклічним або вбачається відсутнім. Ще один прийом - колапс часу, коли сучасне повторює чи нагадує минуле.

- Причина та наслідок міняються місцями - наприклад, персонаж може страждати "до" трагічних подій.

- Широко використовуються фольклор і міфологія.

- Події передаються з альтернативних точок зору - голос розповідача перемикається з третьої на першу особу, часто трапляються переходи між точками зору різних персонажів та внутрішнім монологом стосовно загальних відносин та спогадів.

- Минуле контрастує із сучасним, астральне - з фізичним, персонажі - один з одним.

- Ясний фінал твору дозволяє читачу визначитися, що ж насправді відповідає дійсному перебігу подій - фантастичне чи повсякденне.

Назвемо деяких авторів, що писали в стилі магічного реалізму. Серед них, зокрема, можна відзначити наступних: Жоржі Амаду, Луїс де Берньє, Хорхе Луїс Борхес, Михайло Булгаков, Жанет Вінтерсон, Ґабріель Ґарсія Маркес, Гюнтер Ґрасс, Айзек Башевіс Сінгер, Франц Кафка, Італо Кальвіно, Анжела Картер, Хуліо Кортасар, Мілан Кундера, Мілорад Павич, Харукі Муракамі, Бен Окрі, Салман Рушді, Карлос Фуентес.

Як бачимо, магічний реалізм можна розглядати з різних точок зору, але не слід надавати данному напрямку літератури певного національного забарвлення, адже представники різних держав та континентів, а не лише письменники Латинської Америки дотримувалися данного напрямку.