Наукова і видавнича діяльність Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка

курсовая работа

2.1 Наукової діяльність НТШ в Україні

Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 1894 р. з переїздом до Львова М. Грушевського. У 1894 р. він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 р. був обраний головою НТШ. З 1895 р. став редактором «Записок НТШ» і перебрав на себе всю видавничу діяльність товариства. За час його головування НТШ видало бл. 800 томів наукових праць, зокрема, 112 томів «Записок». М. Грушевський заініціював низку інших періодичних видань: «Хроніка НТШ» (тт. 1 - 74, 1900 - 39 рр.), «Збірник історично-філософської секції НТШ» (тт. 1 - 17, 1898 - 34; у цій серії вийшло вісім томів (1898 - 1913 рр.) його «Історії України-Руси»), «Збірник філологічної секції» (тт. 1 - 23, 1898 - 1937 рр.), «Збірник математично-природничо-лікарської секції» (тт. 1 - 32, 1897 - 1939 рр.), «Жерела до історії України-Руси» (тт. 1 - 22, 1895 - 1924 рр.), «Українсько-руський архів» (тт. 1 - 15, 1906 - 21), «Етнографічний збірник» (тт. 1 - 40, 1895 - 1929), «Студії з поля суспільних наук і статистики» (тт. 1 - 5, 1909- 38) та ін. [11].

Крім М. Грушевського, вийнятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли І. Франко та В. Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання, зокрема, випускали у 1898 - 1905 рр. «Літературно-Науковий Вісник» та керували Українською Видавничою Спілкою. За їх ініціативою у 1898 р. була проведена реформа статуту НТШ, згідно з яким звання «дійсного члена» товариства присвоювалося лише на підставі наукової кваліфікації. Відповідно до цього у 1899 р. був вибраний перший академічний корпус учених - членів НТШ у складі 32 чоловік, як із західноукраїнських, так і східноукраїнських земель. Окрім українських учених у склад товариства 1903-14 рр. було прийнято 19 членів-чужоземців, науковців зі світовим імям - А. Єнсена, Я. Бодуена де Куртене, О. Брюкнера, В. Бехтерева, О. Пипіна, О. Шахматова та ін.

Питання про дальше удосконалення організаційної структури стали у центрі дискусій, які точилися в НТШ у 1899-1913 рр. і допровадили до затяжної кризи. За цими дискусіями крилися ідейно-політичні та особисті розходження серед дійсних членів товариства. У результаті загострення конфлікту в 1913 р. М. Грушевський полишив посаду голови НТШ. Після його відходу обовязки заступника голови НТШ виконували С. Томашівський (1913-18 рр.) та В. Щурат (1919-21 рр.). У міжвоєнну добу головами НТШ були В. Щурат (1921-23), К. Студинський (1923-32 рр.), В. Левицький (1932-35 рр.), І. Раковський (1935-39 рр.). Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами під час окупації Львова (1914-15 рр.) та через репресії польського окупаційного режиму [18]. Польська влада позбавила НТШ права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів. Кількість видань за міжвоєнний період зменшилося до бл. 350 назв. Незважаючи на це, товариство продовжувало розбудовувати свою академічну структуру. Відповіддю на заборону польської влади вести роботу зі студентською молоддю стало створення та діяльність під проводом НТШ Львівського (таємного) Українського Університету. Збільшено кількість комісій, утворено окремі науково-дослідницькі інститути, започатковано нові серійні видання - «Стара Україна» (1924-25 рр.), «Сьогочасне й минуле» (1939), «Лікарський вісник» (тт. 4-17, 1920-39; видання НТШ з 1926 р.), «Збірник фізіографічної комісії» (тт. 1-7, 1915-38 рр.). Продовжувалось видання «Записок НТШ», які поділялись на дві серії - «Праці історико-філософської секції» (ред. І. Крипякевич, 1924-37 рр.) та «Праці філологічної секції» (ред. К. Студинський, 1925-29 рр.), Я. Гординський (1935), В. Сімович (1937). НТШ було ініціатором двох капітальних видань - «Української Загальної Енциклопедії» (тт. 1 - 3, 1935, під ред. І. Раковського) та «Атласу України і суміжних земель» (1937), підготованих географічною комісією НТШ на чолі з В. Кубійовичем. Закордонними членами НТШ були обрані М. Планк, Д. Гільберт, Ф. Кляйн (всі - 1924), А. Ейнштайн (1929) та ін. Всього з 1899 р. по 1939 р. НТШ нараховувало 333 дійсних члени (з них близько третини становили закордонні члени), обєднаних у три секції та 20 комісій. Крім цього, при НТШ діяли Бактеріологічно-хімічний інститут та Інститут нормальної і патологічної психолої, три музеї: культурно-історичний, природоописний і музей історично-воєнних памяток. Бібліотека НТШ на 01.01.1939 нараховувала 73 тис. назв книжок у 200 тис, томах і являла собою найкращу збірку україніки-друків українською мовою та друків, присвячених українознавству в інших мовах [18].

Творчий доробок НТШ з 1873 р. по 1939 р. становив 1172 томи різних видань, у т. ч. 943 томи серійних наукових публікацій. Найважливіші досягнення були здобуті у галузі суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського та його учнів І. Джиджори, І. Крипякевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського та ін.), філології та літературознавства (роботи М. Возняка, М. Деркач-Футрак, О. Огоновського, К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф. Вовк, І. Раковський), бібліографії (І. Левицький, В. Дорошенко) та ін.

НТШ належать безсумнівні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведенні української науки за межі українознавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названо пізніше рентгенівським), синтез І. Горбачевським сечової кислоти, праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького та В. Кубійовича у дослідження географії України та ін.

Активізація діяльності НТШ у міжвоєнну добу стала значною мірою можлива завдяки встановленню контактів з Всеукраїнською Академією Наук (ВУАН), у першу чергу - завдяки спільним зусиллям К. Студинського та М. Грушевського, який з 1924 р. керував кафедрою історії України історично-філологічного відділу ВУАН. Членими ВУАН були обрані С. Смаль-Стоцький, В. Гнатюк, К. Студинський, І. Горбачевський, С. Дністрянський, М. Возняк, Ф. Колесса, В. Щурат. У свою чергу, членами НТШ стали академіки В. Вернадський, Д. Багалій, А. Кримський, Д. Яворницький та ін. У 1927 р. К. Студинський та І. Свєнціцький взяли участь у харківській конференції, яка затвердила новий український правопис. Цей правопис був впроваджений у всі видання НТШ [5].

Кінець цій співпраці поклали репресії проти української інтелігенції у радянській Україні кінця 1920-30-х рр. їхніми жертвами стали, зокрема, ті члени НТШ, які виїхали в УРСР у пошуках роботи або за ідейними переконаннями (А. та І. Крушельницькі, С. Рудницький). Члени НТШ були позбавлені звання академіків. У самій Галичині це привело до відставки з посту голови НТШ К. Студинського, якого звинувачено у співпраці з радянськими репресивними органами. В умовах, коли Українська Академія Наук у Києві втратила можливості розвивати незалежну українську науку, НТШ перебрало на себе цю функцію.

Після окупації Західної України радянськими військами НТШ було «добровільно» самоліквідовано 14.01.1940, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації (І. Раковський), інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, деякі з них (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко) були знищені органами НКВС [17, c.25].

Підчас німецької окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно. Обовязки голови НТШ виконував І. Боднар. У нелегальній діяльності НТШ брали участь учені з Наддніпрянської України, які опинилися поза радянською територією - О. Оглоблин, Л. Окіншевич, Н. Полонська-Василенко.

Після закінчення війни члени товариства, які знаходилися у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 р. лояльність НТШ. Сьогодні на Заході існує чотири осередки товариства - у Франції, США, Канаді, Австралії. Вони продовжили видання «Записок НТШ» (з 1947 р. по 1988 р. вийшло 52 томи). У 1949-93 рр. НТШ видало багатотомну «Енциклопедію Українознавства» (текстова частина: тт. 1-3 українською мовою, 1949-52 рр.), тт. 1-2 (англійською мовою, 1963-70; перший том перевиданий у 1982 р.), словникова частина: тт. 1-10 (українською мовою, 1955-84 рр.), тт. 1-5 (англійською мовою, перероблена і доповнена 1985-93 рр.).

У жовтні 1989 р. на зборах ініціативної групи львівських учених відновлено НТШ у Львові. Головою відновленого товариства обрано О. Романіва, вченим секретарем та редактором «Записок НТШ» - О. Купчинського. 3 1990 р. до поч. 1995 р. зусиллями НТШ у Львові вийшли шість томів «Записок НТШ» (тт. 221-226), розпочато перевидання десятитомної «Енциклопедії Українознавства», проведено декілька наукових конференцій тощо.

Ще у 80-х роках ХХ століття Омелян Огоновський, а далі й Степан Смаль-Стоцький, у мовознавчих працях НТШ науково довели окремішність української мови в середовищі рівноправних словянських мов та безпідставність тверджень імперських мовознавців про діалектний рівень нашої мови [17, c. 26].

Михайло Грушевський, довголітній голова НТШ, у своїх історичних студіях, зокрема, у схемі руської історії, науково арґументував окремішність українського історичного процесу, його пряму спадкоємність від Київської княжої держави. Ці праці були обєктом шаленої нагінки і спротиву, як зі сторони імперських російських істориків, так і пізніше з боку більшовиків, що з позицій імперського екстремізму, замаскованого під радянську інтернаціональну ідеологію, відмовляли українцям у праві на власний національний і державний розвиток.

Унаслідок титанічної праці в НТШ великої групи етнографів, фольклористів та географів (В. Гнатюк, Ф. Колесса, Ф. Вовк, С. Рудницький, В. Кубійович та інші) була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.

НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису.

Наукові середовища НТШ, його чільні діячі чинили постійний тиск на польські шовіністичні кола з метою утвердження української присутності в університеті, вони очолювали змагання за український університет в Галичині. Діячі НТШ відіграли провідну роль в діяльності Таємного українського університету та в обороні українського шкільництва.

В час, коли більшовицьке правління над Східною Україною увійшло в стадію сталінської диктатури, НТШ у Львові залишалося єдиною загальноукраїнською академічною науковою установою, що представляло вільну наукову думку на українських землях, а також протидіяла процесам політичного та культурологічного етноциду в УРСР.

Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 40-х років XX ст.

Поза всяким сумнівом, материкова Україна з її великими науковими ресурсами, з традиційним головним центром у Львові спроможна забезпечити найкращі умови для відродження й розвитку Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. Під сучасну пору НТШ в Україні обєднує понад 1400 вчених, які зосереджені в 6 секціях та 35 різнопрофільних комісіях, що надає НТШ універсальний академічний статус. Загальнодержавний характер НТШ забезпечує 15 територіальних Осередків НТШ, зокрема в Києві, Харкові, Черкасах, Сімферополі, Донецьку (Донецьке відділення НТШ), Луцьку, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі, Луганську. Науковою серцевиною НТШ є корпус дійсних членів НТШ, до якого на новому етапі діяльності (від 1989 р.) обрано 125 вчених. Основним науковим форумом НТШ є березнева Наукова сесія НТШ, тривалістю до одного місяця, в якій беруть участь до 500 науковців. З 1990 по 2012 р. вже відбулося 28 така наукова сесія. НТШ щорічно проводить також загальноукраїнські або міжнародні конференції, серед яких варто відзначити: Конференцію до 125-ліття М. Грушевського; Географічну міжнародну конференцію памяті В. Кубійовича; Конгрес до 125-ліття НТШ; Конференції, присвячені визвольним змаганням українців у Другій світовій війні, українсько-польським взаєминам та НТШ, конференцію присвячену 125-літтю М. Шаповалу. Крім українознавчих конференцій, проведено ряд форумів у різних ділянках стислих наук, зокрема з фізики, компютерних наук, екології, матеріалознавства тощо.

Делись добром ;)