logo
12__2009

10 Клас

249

М. Коцюбинський. Його твір цікавий саме універсальністю проблематики, загальнолюдським характером її.

Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто лег­ко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час по­хорону Івана Палійчука: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт...» Справді, життя коротке, скільки б воно не тривало. Може, тому й на­магаються герої радіти йому, скільки можна. Ось ми бачимо, як весняним ранком іде в полонину Іван. «Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос:

Його радість така справжня, така непідробна, що й читач радіє мимо­волі разом із ним: жити — прекрасно. Та у житті не тільки свята. Іван не боїться роботи, він радіє, працюючи, бо це так радісно бачити, що твоя пра­ця, твої зусилля не марні. Бути потрібним, уміти працювати і пишатися своєю працею — це одна з важливих складових частин людського щастя, сенсу буття. У повісті подано багато картин побуту, і всі вони освячені пра­цею. З малих літ Іван, як і кожен хлопчик його віку, «мав обов’язки — його посилали пасти корів». Потім робота ускладнювалася, і ось уже ми бачи­мо злагоджену роботу вівчарів, серед яких і Іван, на полонині. Благосло­венна їхня праця і їхня майстерність. Твір насичений такими описами. Це й не дивно, адже сенс життя цих людей — у праці. У ній вони бачать і радість, і джерело життєвих сил. Жити, працювати, любити — така фор­мула щастя. Герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному розуміють ко­хання. Для одних, як для Палагни та Юри,— це пристрасть, це виклик мо­ралі, бо головне в житті, за словами Палагни,— «набутись» на цьому світі, порадіти. Для інших, як для Івана та Марічки,— це світле чисте почуття, овіяне поезією, омріяне серед свіжості зелених царинок і лісів. Не випад­ково природа наділила їх талантом відчувати красу світу, вмінням жити у гармонії з усім живим. Мелодії Іванової флояри, Маріччиних пісень сла­вили життя і любов, без якої і саме життя неможливе.

Проблеми, розглянуті автором у повісті, філософського плану: справ­жня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло пи­тань окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і визначає її мистецьку етичну цінність.