Порівняльна характеристика остапа та андрія

(За повістю М. Гоголя «Тарас Бульба») Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Буль­ба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській

512

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двад­цять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За обра­зу не подивлюся і не зважу ні на кого».

Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайо­мився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. ...Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку нова­чок приймався урочисто в козацькі кола».

Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. «За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і силь­ними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одни­ми з перших».

Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хо­робрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як ге­рой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

Андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колиш­ньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-христи-янськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.

Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.

ПАТРІОТИЗМ БАЛАДИ Р.Л. СТІВЕНСОНА «ВЕРЕСКОВИЙ МЕД»

Відомий англійський письменник Роберт Льюїс Стівенсон дуже лю­бив поезію, особливо балади. У них він прославляв своїх героїв за сміливість, чесність, патріотизм, благородство, любов до Батьківщини. Поет захоплюється природою рідного краю, поетизує її.

У баладі «Вересковий мед» на прекрасний край «квіту червоного» напав жорстокий шотландський володар і знищив усіх його мешканців — пиктів. А славилися ті люди своїм умінням варити «трунок, за мед со­лодший, міцніший, аніж вино». Королеві захотілося спробувати того

7 КЛАС

513

верескового напою, але батько й син, які випадково залишилися живими, не захотіли видати секрет його приготування.

Мужні броварі вирішили, що краще загинути, ніж розповісти таєм­ницю. Не такий то й важливий був той секрет, але це єдина можливість у старого помститися ворогам за разорений край і вбитих співвітчизників. Останній пикт пожертвував навіть життям сина заради цього.

Балада «Вересковий мед» прославляє людську мужність і гідність, пат­ріотизм і здатність до самопожертви заради ідеалів, любові до вітчизни.