10 Клас

645

поділу героїв на позитивних і негативних, сприймати їх цілісно, з усіма їхніми суперечностями.

Найяскравіше новаторство Ібсена виявилось у будові його п’єс. Ібсен використовував композицію, яку прийнято називати аналітичною. У такій композиції важливу роль відіграє таємниця, події, що відбувалися задовго до поданих на сцені, але саме ці події спричинили ситуації, в яких опини­лися герої. Ця композиція була відома ще в Стародавній Греції і викорис­товувалася, щоб створити сюжетну напругу. Аналітичність у Ібсена має зовсім іншу мету, змістом такої композиції стає не розкриття таємниці, а ос­мислення всіх подій. У Ібсена аналітичність не стільки сюжетна, скільки інтелектуальна. Адже розв’язка приносить із собою і розкриття внутріш­ньої суті всіх подій, саме їх справжнє розуміння. Тому така композиція вимагала внутрішнього розвитку героїв. Під впливом подій, що відбува­ються на сцені, осмислення цих подій, відкриття таємниці, що впливає на ці події, змінює героїв. І ці зміни стають вирішальними в розвитку сюжету.

У п’єсі «Ляльковий дім» остаточне розчарування Нори у своєму шлюбі, усвідомлення необхідності почати нове життя, щоб стати повноцінною особистістю, підготоване всім розвитком дії.

Новаторство Ібсена у цій п’єсі полягало в тому, що не випадковий збіг обставин, а саме осмислення всього, що сталося, вирішують конфлікт. Роз­в’язкою драми є бесіда між Норою і Хельмером — перша за все їх по­дружнє життя, в якій Нора робить справжній аналіз їхніх стосунків. І Нора, і Хельмер, і все їхнє життя постають у цій бесіді зовсім по-новому — і саме цей новий погляд надає такого драматизму заключній сцені «Лялькового дому», яку сучасники звинувачували як надто холодну і розмірковану. Але новатор Ібсен лише переносить зростаючу сюжетну напругу на напругу інте­лектуальну, напругу думки, з якої виростає рішуча сюжетна зміна — рішен­ня Нори залишити сім’ю, яке завершує розвиток дії у п’єсі.

Проте герої Ібсена — не втілення лише певних ідей автора. Їм властиві всі людські пристрасті, притаманне все, що робить людину людиною. Цим Ібсен відрізнявся від багатьох письменників кінця ХІХ століття, які не віри­ли в можливості людського розуму, в його здатність контролювати пове­дінку людини. У п’єсах Ібсена саме розум, здатність осмислити дійсність дають герою можливість змінити свою долю. А коли людина не знаходить у собі сили перетворити думку, вона жорстоко розплачується за це. «Ляль­ковий дім», в якому живуть Хельмер і Нора, зруйнувався, тому що герой не зміг піднестися над власним егоїзмом, не зміг подолати забобони су­спільства.

Новаторство Ібсена полягає в тому, що драматург розкрив нові можли­вості аналітичної композиції, наповнив їх новим змістом. Важливу роль відігравала в цьому мова автора. Кожна фраза, що подається в тексті, по­дається лише тому, що вона дійсно необхідна — для здійснення одного чи навіть кількох художніх завдань. Інколи в окремих епізодах з’являються персонажі наче надмірно багатослівні, говіркі. Наприклад, героїня

646

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА

«Лялькового дому» Нора у другій дії п’єси говорить набагато більше, ніж завжди. Але цей потік слів, інколи і справді зайвий, приховує внутрішню занепокоєність героїні, її напруження.

Інтелектуальні п’єси Ібсена вимагали від глядача особливої уваги до того, що і як говорять герої. Він використовує багатозначні можливості слова. У п’єсі «Ляльковий дім» в окремих відрізках тексту містяться при­ховані вказівки на те, що вже сталося, або що має статися, хоча це ще незрозуміло навіть самим героям. Інколи здається, що герої просто гово­рять, а щось примушує дуже уважно вслуховуватися в кожне слово, а з кожною фразою напруження зростає.

Ці творчі здобутки Г. Ібсена знайшли свій розвиток у творчості інших майстрів слова, заклали підвалини нової драматургії нового театру ХХ століття.

АНАЛІТИЧНА КОМПОЗИЦІЯ У П’ЄСАХ Г. ІБСЕНА

Ще за життя драматурга п’єси Г. Ібсена визнавалися новаторськими, а їх автора цілком справедливо називали творцем аналітичної драми ХІХ століття, що відроджувала традиції античної драматургії.

Композиція п’єс Ібсена пов’язувалася з будовою трагедії Софокла «Цар Едіп», уся дія якої підкорена розкриттю таємниці — з’ясуванню подій, що відбувалися колись. Поступове наближення до таємниці ство­рює сюжетну напругу, а остаточне розкриття — розв’язку, яка визначає подальшу долю героїв. Така будова дає можливість створити дуже на­пружений сюжет. Глядач (або читач), якому подається певна життєва ситуація, повинен думати не тільки над тим, що буде далі, але й над тим, що було в минулому, що спричинило цю ситуацію. Така композиція одер­жала назву аналітичної.

Г. Ібсен використовує аналітичну композицію, щоб показати не­відповідність між зовнішніми проявами життя і його справжньою сутні­стю. Він добре знав проблеми, що постають перед людиною в житті, ро­зумів, що зовнішнє благополуччя приховує чимало трагедій. Аналітична композиція, за Ібсеном, означала розкриття внутрішнього трагізму, що приховується за зовнішньо спокійною дійсністю.

Так побудована п’єса «Ляльковий дім», в якій розкривається сутність зовнішньо спокійного сімейного життя адвоката Хельмера, насправді ж побудованого на обмані й егоїзмі. Аналітична композиція визначається і тим, яку роль у долі героїв відіграють події, що відбулися задовго до початку дії. У п’єсі «Ляльковий дім» ці сюжетні таємниці стають рушій­ними силами у розгортанні дії, в розвитку характерів героїв.

На початку п’єси головна героїня Нора, дружина адвоката Хельмера, справляє враження жінки, не спроможної приймати самостійні, сміливі рішення, що вона підкорилася авторитету свого чоловіка, якого вважає взірцем усіх чеснот. Здається, що всі її життєві інтереси, всі сили віддані сім’ї, чоловіку, дітям. Але поступово читач розуміє, що таке враження