Вступ

Різноманіття літературних і культурних явищ, зміна шкіл і напрямів, яскрава неповторність талантів, народження важливих методів в літературознавстві створюють неповторний вигляд XIX століття, динамікою і непередбачуваністю якого захоплювалися Бальзак і Гюго, Діккенс і Ж. Санд. Духовне життя Європи було інтенсивним і багатоаспектним. Але XIX ст. повязане і з формуванням сучасної науки про літературу, принципи осмислення духовного досвіду людини. До середини XVIII ст. в теорії словесності практичним керівництвом служили нормативні "Риторика" і "Поетика" Аристотеля. Зміна у відношенні до літератури, нормативна і ненормативна поетика, що відділилися, була серйозним поворотом, повязаним з розмежуванням природних, соціальних, гуманітарних наук. Невипадково взаємовідносини літератури з природними науками впливають істотним чином на формування психологічного аналітичного методу, що пізнає природу людини. Нормативна поетика володіла досить жорсткою схемою визначення якостей твору, з якими повинні були рахуватися автори. Ненормативна поетика поставила автора в більш вигідні умови. Розділивши природу (як обєкт пізнання в природних науках) і людину як субєкт, гуманітарні науки сприяли принциповому збігу обєкта і субєкта, оскільки вони вивчають людину.

У світову літературу Діккенс увійшов як чудовий гуморист і сатирик, як один з творців соціального реалістичного роману XIX ст. Він продовжив традиції письменників XVIII ст. - Філдінга і Смоллета, традиції романтиків, органічно включивши їх в свою художню систему. Його естетичний ідеал повязаний із ствердженням гуманізму, етичним пафосом, дійовим протестом проти соціальної несправедливості. Етично-естетичний ідеал Діккенса народний в своїй основі; він є вираженням народної мудрості і втілюється в образах, що зливаються з народною творчою стихією. Народні поняття про моральність, правду, красу і добро отримують своє заломлення в химерній стихії діккенсонівської творчості, виявляючись в казкових перетвореннях злих і безсердечних героїв в чуйних і добрих, в дивних збігах і щасливій випадковості.

Ще недостатньо досліджені фольклорні джерела художньої образності Діккенса, його звязку з народною творчістю, що виявляються і запамятовуються у наділених чистотою і ясністю образах дітей, молодих людей і старезних диваків, чиї серця несприйнятливі до зла, в жахливо-зловісних образах лиходіїв, в темі єдиноборства темних і світлих начал і торжества добра над злом.

Літературна діяльність Діккенса складає цілу епоху в розвитку національної культури Англії, в розвитку роману нового часу, що робить дослідження його творчості особливо актуальним.

Обєктом дослідження курсової роботи є історія зарубіжної літератури ХІХ століття.

Предметом дослідження є автобіографізм роману Ч. Діккенса. «Девід Копперфілд».

Мета курсової роботи полягає в дослідженні художніх принципів втілення образу Копперфілда, на основі реальних життєвих фактів самого Ч. Діккенса.

Для досягнення поставленої мети ми поставили перед собою наступні завдання:

· дослідити значення творчості Ч. Діккенса в історії світової літератури;

· висвітлити художні засоби створення образу Девіда Копперфілда;

· проаналізувати автобіографічні моменти роману.

Наукова новизна роботи полягає у спробі цілісно дослідити автобіографіям роману «Девід Копперфілд», проблеми втілення художнього образу головного героя у романі Ч. Діккенса. Ми використали широку джерельну базу з цих проблем, врахував здобутки вітчизняної та зарубіжної фахової літератури, що дало змогу повніше висвітлити вказану проблематику.

Матеріали і висновки курсової роботи можуть бути використані у навчально-педагогічній практиці шкіл, училищ тощо.

Для розвязування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.