Прогр

Сучасна "молода" українська література (90-ті рр. XX ст.)

Суспільно-історичні умови літературного процесу останнього десятиріччя. На шляху до нового відродження літератури: її стан і перспективи розвитку. Постмодернізм як основний художній напрям літератури 90-х років, його специфіка: поєднання різних стильових тенденцій, часткова опозиційність до традиції, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, епотажність, зміна функцій автора і героя. Основні літературні-угруповання ("Нова література", Бу-Ба-Бу, "Пропала грамота", "Нова дегенерація", "Західний вітер", "500" тощо). Утворення Асоціації українських письменників (АУП). Сучасні часописи та альманахи. Письменники, що сформувалися або активізувалися в 90-ті роки: І.Андрусяк, Ю.Андрухович, В.Герасим'юк, С.Жадан, О.Жовна, О.Забужко, Ю.Іздрик, О.Ірванець, В.Кожелянко, Є.Кононенко, О.Лишега, І.Малкович, В.Медвідь, А.Мойсієнко, К.Москалець, В.Неборак, Ґ.Пагутяк, Є.Пашковський, Ю.Покальчук, С.Процюк, І.Римарук, В.Слапчук, О.Ульяненко, В.Цибулько, І.Ципердюк та ін.

Валерій Шевчук (нар. 1939р...) – представник інтелектуально-філософської, психологічної прози. Особливості індивідуального стилю: притчевість, необарокові засоби поетики в тканині творів.

Твори про сучасність (повісті „Маленьке вечірнє інтермецо”, „Дзиґар одвічний”, „Житомирська сага” та ін.).

Історичні твори. Роман-триптих „Три листки за вікном”, удостоєний Шевченківської премії та премії фундації Антоновичів. Складна, суперечлива історія становлення духовності українського народу, його морально-етичного кодексу впродовж століть.

„На полі смиренному” – роман-притча, роман-травестія. Строката картина життя Києво-Печерського монастиря (кінець ХІІ – поч. ХІІІ ст.).

Умовно-асоціативні, філософські твори: „Птахи з невидимого острова”, „Сповідь”, „Мор”, „Дім на горі” – переплетіння реальних картин з фантастичними, умовними, ірреальними. Фольклорно-міфологічна основа: міфи, легенди, перекази.

Оповідання про митців („Вогнище”, „Диявол, якого нема”, „Чарівник”, „Мандрівка в гори”, „Постріл” та ін.).

Образ „духовного дому” – фундаментальний, наскрізний образ – символ різножанрової творчості.

Юрій Андрухович (нар. 1960р...) – представник наймолодшої генерації прозаїків. Осягнення першосутності, духовна свобода, індивідуальна ініціатива, іронічне ставлення до цінностей. Експериментальна проза: карнавалізація, інакомовність ,поєднання виру емоцій та інтелекту.

Роман „Рекреації”. Суперечності реального світу. Роман „Московіяда”. Ідейний пафос – руйнування ілюзій, карнавальне розвінчання ідеалів, деградація людини під ударами примітивної сірої дійсності. Хаотичний потік свідомості в оповіді. Ремінісценції, інтертекстуальні перегуки Гомера, Джойса, Гоголя, Шевченка.

Ірина Вільде (1907-1982). Проблематика історичної пам’яті в оповіданнях „Товаришка Маня”, „Історія одного життя”. Національно-історична проблематика у романі „Повнолітні діти”. „Сестри Річинські” – родинно-побутовий, соціально-психологічний панорамний роман. Пізнавально історична інформація на тлі центральних груп сюжетних ліній, пов’язаних з історією родини священника Аркадія Річинського.

Роман Іваничук (нар. 1929р...). Різні жанрові підвиди історичного роману. „Мальви” – протистояння України двом державам – загарбницям Османській імперії та Кримському ханству й життя полонянки з України Марії та її дочки Соломії (Мальви). „Червлене вино” – загроза полонізації галицьких та волинських земель у XV ст. „Манускрипт з вулиці Руської” – зародження ідеї визвольної війни, майбутньої Хмельниччини у Львові кін. XVI – поч. XVIII ст. „Шрами на скалі” – поєднання трьох часових планів: епоха Франка, часи Данила Галицького, сучасність „Журавлиний крик” – тріада Воїна-Меча (Калнишевського), Філософа-Слова (Сковороди) і Митця (Котляревського).

Романи як своєрідний цикл про рідну історію. Наскрізні символи та наскрізні ідеї.

Сучасний український літературний процес

Сучасний український літературний процес – це новий самобутній різногранний період в історії розвитку української культури загалом. Він розвивається у контексті світового, який позначаєтьбся різними суспільно-історичними, культурологічним змінами, появою різних стильових течій та напрямів, різноманітністю світоглядових систем. Змінюється функція тексту як такого. Письменник намагається знайти такі художні засоби передачі, якими б він міг осягнути довколишню реальність.

Негативні риси (вади) сучасної української літератури:

Опір з боку власних державних структур (економічна криза);
Страх нової ідеології;
Внутрішньо-психологічний чинник (неадаптованість свідомості читача до інтернаціоналізму нових текстів).

Риси сучасного українського літературного процессу (на початковому етапі розвитку):

За кілька остан років українська література майже повністю подолала тематичну неповноту радянської літератури;
поступово долається соцреалістичний метод інтерпретації.

Постмодерн (роst – після; modo – саме зараз) – це явище, що набуває значення після ІІ Світової війни і є цілою низкою рухів , іноді несумісних, що виникли в мистецтві, архітектурі, літературі, музиці й означають радикальний сумнів щодо надійності будь-яких основ, щодо цілісності світовідчуттєвих категорій [Енциклопедія постмодернізму/ за ред. Чарльза Вінквіста і Тейлора. – К., 2003].

Основні риси постмодерної літератури:

Особливе світосприймання постмодерніта (незалежна і вільна особистість, яка не відчуває потреби у дозволі на користування буттям; людина, яка намагається увібрати в себе, поєднати , взаємодоповнити істини інших людей, націй, культур; бачення всіту як театру абсурдів, великого карнавалу, хаосу, «свята дурнів» (Юр. Андрухович));
Нарочито ігровий стиль;
Химерне переплетіння різних стилів (високий класицистичний із грубо натуралістичним; реалістичний із фантастичним; науковий, публіцистичний, діловий з казковим, гумористичним, анекдотичним, детективним), тому твір є поліваріантним у прочитанні;
Суміш багатьох традиційних «високих» і «низьких» жанрів (готичний роман, роман-фристайл; ліризується проза; спостерігається поєднання різних жанрів в один твір).
Сюжети нагадують легкозамасковані алюзії на твори попередніх епох (інтертекстуальність).
Образ оповідача (автора) – автор намагається не відокремити власну суб'єктивну позицію, а розруйнувати власну суб'єктивність у творі, деперсоналізувати героїв, одягти на них маски.
Своєрідна іронія (іронія народжується тоді, коли суб'єкт не ставиться серйозно ні до смислу, ні до його вияву. Постмодерністи намагаються виявити примітивність, несправжність, безглуздя ідей, стереотипів, кумирів, істин, смаків);
Не логіка, а потік усередненої свідомості – манера викладу (твори є «документальною безглуздістю»);
Повна безвідповідальність;
Нівелювання всіма критеріями національного, високого, прекрасного, героїчного (нігілізм);
Людина позхбавлена духовного, вона аморальна, герої часто є маргіналами, голою маскою, божевільними, злочинцями, маніяками тощо.
Повне, цілковите занурення в хаос (конструкції, думок, вчинків, суджень тощо).

Сучасна українська детективна справа

Детектив – це різновид пригодницької літератури, предовсім прозові твори, в яких розкривається певна таємниця, пов'язана зі злочином.

Функції детективу: розважальна та інтелектуальна.

Ознаки класичного детективу: притаманний самостійний процесс розслідування; чітко виписаний сюжет; наявний головний герой –детектив, лідер за типажем, пристрасний, інтуїтивний; чітка композиція (відвідання місця скоєння злочину, виклад власної версії розслідування, дії детектива, висновки розслідування); мінімум художніх засобів.

Сучасний український детектив кардинально відрізняється від класичного. Він трансформувався у бойовики, тріллери, напівфентезі з частим впровадженням еротичних мотивів. Сучасний детектив має кілька сюжетних ліній, які органічно доповнюють основну – детективну, даючи ключ до її розгадки через філософські, психологічні, соціально-історичні, містичні та ін. пласти твору.

Представники: Ірен Роздобудько (психологічний детектив), Євгенія Кононенко (філософський детектив), Василь Шкляр (містичний детектив) та ін.

Юрій Андрухович (нар. 1960 р.).

Поетичні збірки: «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи та рослини» (1991), «Пісні для мертвого півня» (2004).

Романи: «Московіада», «Рекреації», «Переверзія», «Дванадцять обручів», «Таємниця».

Оксана Забужко (нар. 1960 р.).

Феміністський текст і письменницький імідж жінки-авторки в сучасній українській літературі.

Поетичні збірки: «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994).

Романи: «Польові дослідження українського сексу», «Let's my people go!», «Шевченків міф України».

Любко Дереш (нар. 1984 р.) – прозаїк, який започаткував альтернативну молодіжну прозу в сучасній українській літературі.

Романи: «Культ», «Архе», «Намір», «Поклоніння ящірці».

Євгенія Кононенко (нар. 1959 р.).

Прозові твори: «Колосальний сюжет», «Повії теж виходять заміж». Оповідання про сучасну жінку та її проблеми. Відтворення психології жінки в час великих суспільних змін.

Романи: «Імітація» (2001), «Зрада» (2002) – детективне продовження «Імітації».

Марія Матіос (нар. 1959 р.)

Жанрово-стильове розмаїття творчості письменниці: поетичні збірки «Жіночий аркан», «На Миколая», «Десять дек морозної води», «Сад нетерпіння», «Вогонь живиці», «З трави і листя»; прозові «Солодка Даруся», «Життя коротке», «Нація», «Бульварний роман», «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів».

Василь Кожелянко (нар. 1959 р.)

Корінний буковинець, поет, політичний аналітик і найпарадоксальніший український письменник.

Перші прозові роботи – так звані романи-анекдоти «Дефіляда» (2001), «Тероріум»(2002) – поєднання елементів фантастики, детективної прози на тлі пародійно-саркастичного стилю твору.

Содержание