2.Художнє відтворення проблеми українізації у комедії “Миііа Ма­зайло” Миколи Куліша.

Один із кращих творів Миколи Куліша “Мина Мазайло” висвітлює проблеми русифікації України, яку у 20-х роках більшовицькі ідеологи намагалися прикрити так званою українізацією. Українізація “зверху” не означала серйозних намірів щодо відновлення повноправного функціону­вання української мови та формування національної свідомості. За роки тотальної русифікації пересічний українець-міщанин загубив почуття приналежності до своєї нації, потребу користуватися рідною мовою. Ти­повим представником такого міщанина-безбатченка у комедії М. Куліша є Мина Мазайло. Як тягар і сором герой носить власне прізвище. Він байдужий до свого родоводу і до походження прізвища – Мазайло. Для Мини воно звучить занадто по-українськи, і в цьому полягає почуття ме­ншовартості, Саме тому герой комедії вирішує змінити прізвище. Він та­кож шукає вчительку, яка навчила б його правильно говорити “по-руському”. У той же час, коли Мина задумується над кращим варіантом свого майбутнього прізвища (Сіренєв, Розов, Тюльпанов, Алмазов, Мазєзін), син його, Мокій, хоче відтворити повну форму родового прізвища Мазайло-Квач. Навколо цього і зав'язується сімейний конфлікт комедії.

Усе життя Мазайло відчував утиски і погорду у зв'язку зі своїм прі­звищем:

– Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли. Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти – Мазайло! За репети­тора не брали – Мазайло! На службу не приймали – Мазайло! Од кохання відмовлялися – Мазайло!..

У наскрізь саркастичній тираді нарікань героя, на жаль, закладена гірка правда довготривалої зневаги до всього українського, національно­го. Тому українізацію 20-х років Мина Мазайло й розцінює по-своєму: “Це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не да­вати мені ходу на вищі посади”. Усвідомлення такого повороту україні­зації (іншого він і не припускає) спонукає Мину вперто брати уроки у Баронової-Козино та неодмінно міняти прізвище. Справа дійшла до того, що все українське сприймається ним не тільки як чуже, але як і вороже:

– ІЦе як я підходив до загсу – думалось: а що, як там сидить не служ­бовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське – і за­норовиться. На зло тобі заноровиться.

У такому ході думок відчувається серйозна трагедія народу, для якого перекинчики і відступники – не поодиноке явище. Зневажливо ставиться до всього українського, у тому числі до свого прізвища, дружи­на Мазайла – Килина та його дочка Рина. Міщаночка Уля ховається за прізвищем Розсохина (хоч справжнє прізвище Розсоха). Та перевершує всіх у своїй ненависті до всього українського тьотя Мотя з Курська. По­бачивши на вокзалі напис українською мовою “Харків”, вона з розпачем і обуренням запитує: “Навіщо ви нам іспортілі город?” На проблеми того­часної українізації тьотя Мотя дивиться як на явище тимчасове.

Під знаком “укрмови” розвивається сюжетна лінія Мокія і Улі. На думку Мокія, Улі необхідно вивчити рідну мову вже тому, що у неї і прі­звище, і зовнішність (тут беруться ним до уваги “очі, рот, стан”) – все українське. І наполегливий хлопець домагається цього. Використавши за­сіб паралельної дії, М. Куліш показує розучування Миною “Сінокос” з учителькою “правильних проізношеній” й українського “Під горою над криницею” Мокієм та Улею, чим посилює ефект комедійності. Отже, Уля не виконала прохання Рипи: закохати в себе Мокія і сприяти тому, щоб він зрікся своєї “укрмови”. Вплив виявився зворотнім. Ставлення автора комедії до образу Мокія не є однозначним; з одного боку, М. Куліш іро­нізує над його захопленням політикою українізації, а з іншого – драма­тург значною мірою втілює у ньому своє розуміння важливості мовних проблем. Адже не може не приваблювати турбота Мокія про кожне сло­во, “щоб не пропало”.

З обуренням ставиться до шовіністичної політики в Україні дядько Тарас: “Тільки й слави, що на вокзалі “Харків” написано, а спитаєшся по-нашому – всяке на тебе очі дере... Всяке тобі штокає, какає – приступу немає”. Суть офіційної українізації дядько Тарас виводить із гіркого вла­сного досвіду: це спосіб спочатку виявити, а потім знищити усіх україн­ців. На жаль, його слова стали пророчими.

Таким чином, справжню суть українізації М. Куліш розкрив через ставлення до неї персонажів п'єси “Мина Мазайло”.

Білет 9