2.Пісенна творчість сучасних українських поетів.

Широко відомі і користуються популярністю пісні на тексти сучасних укра-їнських поетів. Серед них пісні-поезії на тексти М. Ткача (“Ясени”), М. Синга-ївського (“Чорнобривці”), Ліни Костенко (“Спомин”), Любові За-башти (“Ой вербиченько”). Народними піснями стали поезії В. Симоненка. Мало кому в Україні сьогодні не знані слова: “Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину”.

Особливо популярними в останні роки є численні пісні на слова Ми­коли Луківа і Дмитра Павличка. Дмитро Павличко – поет щедрого і своєрідного обдарування. Поети­чні грані його таланту по-своєму розкриваються у пісенній творчості. Її поча­ток припадає на другу половину 50-х рр. А вже у тритомному виданні поезій (1989) тексти віршів, що стали піснями, об'єднано окремим циклом, який так і називається – “Пісні”. Найкращі мелодії до них створив О. Білаш, хоча співпрацював поет і з іншими композиторами, зокрема Майбородою, Сабодашем. Власне творча співпраця Д. Павличка з О. Білаціем започаткувала йо­го пісенну творчість. З кінця 50-х років широко відома лірична пісня О. Білаша та Д. Павличка “Впали роси на покоси”. У цей час ними була створена пісня “Клен”. У 60-ті роки О. Білаш написав також музику до текстів Д. Павличка “Сибіряки”, “Атака”, “Пісня про Україну”, “Віконце”, “Балада безсмертя” та ін.

Справді народною стала пісня цих авторів – “Лелеченьки” (1964). Вона була створена до кінофільму “Сон”, над яким працював Д. Павличко у кіностудії ім. О. Довженка. Тому в кінофільмі ця пісня пов'язана з добою Т. Шевченка – кріпач-чиною. І все ж “Лелеченьки” вийшли далеко за межі означуваної фільмом доби і, як “Журавлі” Б. Лепкого, ця пісня стала уза­гальненим вираженням емігрантської туги за рідним краєм, з яким бодай у смерті мріє поєднатися кожен вигнанець:

“Ніч накрила очі Мені молодому, Несіть мене, лелеченьки, Мертвого додому”.

Використані в тексті народнопоетичні засоби (ніч, що символізує смерть, пестливі слова – лелеченьки, крилонька, крилята), лаконічне зо­браження перельоту лелек – вирію, що сам по собі викликає ряд асоціацій , та замріяно-тужлива мелодія – все це сприяло неабиякій щирості вислову пісні.

Такою ж ліричною і задушевною попри її філософічність сповнена пі­сня О. Білаша на слова Д. Павличка “Долиною туман тече”. Ця пісня, як “Явір і явори-на” (інша назва “Я стужився, мила, за тобою...”), особливо по­пулярна у виконанні чоловічого квартету “Явір”. Відомою серед народу є пісня на слова Д. Павличка “Розплелись, розсипались, розпались...”. Названі твори є зразками інтимної лірики Д. Павличка, яка поза сумнівом стала потужним крилом його поетичного доробку. Більшість цих віршів ввійшли до збірки інтимної лірики “Татаниця твою обличчя”, яку літературознавці порівнюють із “Зів'ялим листям” І. Франка.

Одним із шедеврів інтимної лірики Д. Павличка, що стала відомою піснею, є поезія названої збірки “Моя любове, ти – як Бог”. Цю пісню ви­конує молодий співак Тарас Курчик.

Справді народною піснею, –, а це завжди найвища нагорода для ав­тора – стала пісня на слова Д. Павличка “Два кольори”. Високу художність тексту забезпечують тут вдало використані символи сорочки-вишиванки, як своєрідного оберегу, та двох кольорів – червоного, що є виявом лю­бові, радісних почуттів, і чорного, який передає журбу. Як червона і чор­на нитка у вишитті, так радість і журба у житті – завжди поруч: “Переплелись, як мамине шиття, Мої сумні і радісні дороги”. Цікаво, що червоний і чорний кольори характерні не тільки для гу­цульської вишивки, але й загалом для української. Цю пісню можна зіста­вляти з відомою “Піснею про рушник” на слова А. Малишка.

Білет 18