3.5. Образ осені, верби, сонця, зорі в «Сън за щастие»

«Цъфтят цветенца в моята градина...»:

Цъфтят цветенца в моята градина:

и шибой горд, и кичеста върбина,

и момини сълзи, и син синчец,

И надвечер, когато ги поливам,

и призори, кога при тях отивам.

Щоб зрозуміти цей образ, треба пам’ятати, шо стояти, чи ходити, значить залицятися, любити; пускати гілля, розвиватися — виходити заміж, ходити в барвіночку та в васильочку, себто в вінку — бути дівчиною, — в пісні, в дуже гарній символічній формі висловлено дівчині пораду не виходити замуж, бо те замужество принесе горе й хворобу, а залишатися далі в вінку дівчиною. Зустрічається символіка верби—дівчини і без забарвлення сумом.[29,с.25]

«Сухи, жълти листица...»

Сухи, жълти листица

брули вятъра есенни —

аз ги тъпча и отминвам,

листицата осланени.

Що си шепнат, кой ги знай,

листицата осланени!

Зна ща ги — и мен когато

брулне вятъра есенни. [28, c. 13]

Тут присутній образ осені яка символізує — щедрий врожай й статки. Зображувався у вигляді вершника на коні з плодами в руках та в мішку. Але також осінь вікликає смуток, пустоту в душі. [29,с.32]

Ще один вірш присвячений осені

«Есен…»:

Веч времето хладно диша,

в къра няма песен,

дъжд плющи, есенна кища,

значи, веч е есен.[26, c. 48]

«На листовцете на моминската сълза...»:

На листовцете на моминската сълза

родените в зори две капчици роса

огрея слънцето с вълшебния си лик —

и двенките в едно се сляха те за миг.

Не сляха ли се тъй и нашите сърца,

като онез две капчици роса?

Ти помниш? — в ясните зори на младостта,

кога ни слънцето огря на любовта![27, c.42]

Мабуть, усі народи в давнину вважали сонце святим. Сонце — головне джерело світла й тепла, від нього залежить усе у природі, а отже, й сама людина. Зоря в міфах багатьох народів — це жінка. Дружина або сестра сонця, чи коханка місяця. Саме такими образами автор змальовує нам цей вірш.