4.1Гармонія людини і природи в творчості п. Тичини

Творчість Павла Григоровича Тичини — це гімн життю, весні, природі і людині. Він увійшов у літературу передзвоном своїх «Сонячних кларнетів», музику яких не почути було неможливо. Перша збірка поета ввібрала в себе найоптимістичніші настрої молодої людини, життя якої тільки починається; ввібрала музику серця і музику Всесвіту, космосу, природи, що злилися в ній в унісон, як зливається життя людини і природи. Саме через образи природи відтворював Тичина в своїх поезіях настрої людини, свої настрої. Павло Тичина сприймав природу як величний храм, як сонцесяйний собор, до якого ставився з обожнюванням і поклонінням. Саме в природі вбачав поет джерела життя й любові. Природа в поезіях Павла Григоровича змальована з особливою ніжністю, вона в нього оточена незримим космосом і продовжена в нескінченність, у вічність: «Отак роки, отак без краю на струнах вічності перебираю я,одинокая верба». [50, с. 112] Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи відчуваємо у вірші «Гаї шумлять». Ця поезія пронизана молодечою жагою до життя, щасливими сподіваннями, що розцвітають на тлі чарівної природи. Ліричний герой захоплений красою рідної землі, щасливий від почуття єдності з цим гармонійним світом, що сповнений благодатних почуттів: Гаї шумлять — Я слухаю. Хмарки біжать — Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй Так весело. Захоплення повнотою життя висловлене Тичиною в образах і звучанні поезії «Ви знаєте, як липа шелестить...». Шелест липи, сон старих гаїв, весняні ночі, місяць, зорі, солов'ї виступають тут символами молодого чуття, що купається у безкраї Всесвіту. Все це збільшує почуття щастя, почуття кохання, робить його більш повним. Радість від довгоочікуваного приходу весни накладається на особисті очікування ліричного героя поезії «Арфами, арфами...», в якій постає персоніфікований образ дівчини-весни, до ніг якої схиляються і квіти, і дощі, і громи, і веселки. Творчість Павла Тичини сповнена замилуванням українськими степами, нивами, гаями, тополями, озерами і струмками, радістю від життя серед чарівної української природи, відчуттям гармонії з нею. Тому і називають поета «сонцепоклонником», бо його творчість — це гімн сонцю, а, отже, і всьому живому на Землі. [51, с.57]