1.2 Основні віхи життя та творчості п.Славейкова

Пенчо Славейков був молодшою ​​дитиною в родині Петко Славейкова та Ірини Райкова. Мав братів - Івана, Христо (згодом відомий болгарський політик), Рачо, Райко і сестер - Донку і Пінку. Навчався в своєму рідному місті і в Стара-Загорі, куди його батько був переведений учителем в 1876 році. Став свідком спалення Стара-Загори під час російсько-турецької війни, пам'ять про що згодом відіб'ється в його поемі «Криваві пісні». Сімейство Славейкових ледь врятувалося від пожежі і перебралася в Тирново.

Після війни вони поселилися в Слівені, а в 1879 році - знову в Тирново, де Петко Славейков видавав газети «Остен» і «целокупа Болгарія», а Пенчо Славейков брав участь в їх розповсюдженні. Наприкінці 1879 року сімейство переїхало до Софії, де Славейков навчався до 1881 року. Після перевороту 27 квітня 1881 Петко Славейков, що є одним з керівників Ліберальної партії, був заарештований, а потім засланий до Східної Руменії [7, c. 24].

Пенчо Славейков продовжив свою освіту в Пловдіві. У 1883 році став одним з призивників і керівників учнівських заворушень в Пловдівскій гімназії, викликаних звільненням вчителів Пенчо Славейкова, Петко Каравелова і Трайков Кітанчева. У той час він перебував під впливом не тільки батька, а й батьківського приятеля Петко Каравелова. У ті ж роки в ньому зародився інтерес до фолькльору. Пенчо часто супроводжував свого батька в його поїздках по різних областях Болгарії з мовними, етнографічними та фолькльорними дослідженнями, вивчаючи мистецтво і мову народу в першоджерелах і записуючи казки, пісні, легенди, старовинні перекази [7, c. 26].

У січня 1884 року Славейков тяжко захворів коли впав під кригу ріки Марица. Незважаючи на тривале лікування в Пловдиві, Софії, Лейпцигу, Берліні, Парижі, він так і не оговтався від хвороби і все подальше життя ходив за допомогою палиці, насилу писав і говорив. Після тримісячної боротьби зі смертю Славейков, яким володіли похмурі думки і меланхолія, знайшов вихід в книгах і творчості. Вийти з важкої кризи йому допомогли твори «Живі мощі» І. С. Тургенєва і «Сліпий музикант» В. Г. Короленка. У боротьбі з недугою Славейков загартував свою волю і почав дивитися на страждання як на великого вчителя, який підносить дух. Ця ідея пізніше знайшла відображення в ряді його творів «Дим до небес», «Манго і ведмідь» та інших). Після нещастя у Славейкова зародилася схильність до осмислення творчої самотності.Вірші, написані в той час, відзначені впливом Генріха Гейне, чиї твори він читав у російських перекладах [7, c. 47].

В середині 1884 сімейство Славейкових повернулося в Софію. З 1885 року Славейков почав перекладати російських поетів для журналу «Бібліотека Світи Климент » і зблизився з Алеко Константіновим. Під час стамболовщіни Славейковці пережили важкі роки. Гоніння, яким у ті роки зазнали представники болгарської інтелігенції, русофіли і прихильники демократії, зміцнили Славейкова в критичному ставленні до стамболовщіне і тодішньої болгарської суспільно-політичної дійсності взагалі, а також в демократичних переконаннях. Критично-громадським пафосом просякнуті багато його вірші кінця 80-х та першої половини 90-х рр.. («Батьківський край», «Улюблений падишах», «Дим до небес», «Манго і ведмідь», «Цар Давид» та ін.) У той же час Славейков пише і інтимну лірику. Вірші, що склали його дебютну збірку «Перші сльози», відзначені сильним впливом Гейне. Зрозумівши незабаром їх незрілість, Славейков зібрав усі нерозпродані примірники і спалив їх. [7, c. 48-49].