1.4Традиції і новаторство в творчості Пенчо Петко Славейкова

Пенчо Славейков є автором, який дає відправну точку нашій сучасній поезії, мистецтву, абсолютно різні за естетичній програмі роботи в 90-х роках XIX століття. Це один з найбільш епатажних поетів. Це пояснює той факт, що він митець, який отримав найбільш спірний відгук від літературного критика.[36, с.57]

В результаті впливу буржуазної ідеології з'явилися і ті протиріччя, які були властиві творчості одного з найталановитіших поетів того часу - Пенчо Славейкова (1866-1912). Його кращі твори відображають тягу поета до великого народного, реалістичного мистецтва, до демократичних сил свого часу. У таких творах, як «Сон про щастя», «Кривава пісня», він оспівува боротьбу болгарського народу за національне визволення і російсько-болгарську дружбу. У «Легенді про Балкани» і в «Кривавої пісні» він, значною мірою під впливом X. Ботева і почасти І. Вазова, прагнув створити епопею революційної боротьби народу. З великою любов'ю він малював образи простих людей («Коледарі», «Раліца» тощо).

У поезії Славейкова з великою силою звучить ідея патріотизму, яка найбільш яскраво проявилася в зображенні ним особистого та масового героїзму народу в поемі «Кривава пісня» та у віршах «Сто двадцять душ», «Поет». Кращим творам поета властивий реалізм - правдиве зображення народного життя і побуту, героїчного минулого країни та рідної природи. Все це дорого і зараз болгарському народові, зберігається їм як цінна спадщина передової культури минулого. [36, с. 70]

І разом з тим на світогляді Славейкова і на ряді його творів у сильній мірі позначився негативний вплив декадентських теорій. Він, наприклад, вважав, що його поезія - це поезія для обраних. Абстрактно філософський, ідеалістичний характер носять його поеми «Богоборец», «Симфонія безнадійності», «Тінь надлюдини» та інші. Ліричний герой поезії Славейкова - нерідко особистість зтрагічним світовідчуттям і почуттям приреченості. Саме ці твори і дали підставу А. М. Горькому сказати, що в них висловилася «бідність душі роздробленої людини». Такими творами захоплювалися буржуазні критики типу Кристева, так як вони цілком відповідали їх естетичним і політичним ідеалам. Нині вони, по справедливості, віддані забуттю і являють собою сумний приклад ідейно-художніх коливань великого талановитого поета. [37, с.265]

На відміну від багатьох естетів Пенчо Славейков ненавидів буржуазний лад і монархію, з презирством ставився до міщанства, до ворогів культури і прогресу, піднімаючись до сміливої ​​сатири («Меч істини», «Примхливий край»). За свої відкрито антимонархічні переконання він став жертвою реакційної кліки і помер иа чужині.

П. Славейков глибоко любив народну поезію, використовував її багатства у своїй творчості. Виключно високо він цінував російську літературу, зокрема творчість Пушкіна, Гоголя, Тургенєва, Толстого, Короленка. Він захоплювався російським народом і його передовою, демократичною культурою. Славейков був великим майстром мови і багато зробив для вдосконалення та збагачення літературної мови. Вся ця громадська діяльність та поезія Славейкова роблять його ім'я дорогим сучасному поколінню, а його творчість-значним внеском у національну культуру болгарського народу. [37,с.270]