Світоглядні ідеї м. Гоголя

• основою світу є Бог, який падає усякому буттю сенсу та певного призначення;

• людина є найпершим та найкращим творінням Божім;

• найпершим життєвим завданням постає якраз усвідомлення свого призначення;

• це особливо важливо тому, що за душу кожної людини йде нещадна боротьба між: Богом і Дияволом. Кожна людська душа постає полем розгортання всесвітньої буттєвої драми: якщо вона врятована - добра в світі стає більше, коли загублена – менше;

• найнебезпечнішим для людини постає так зване "непомітне зло", тобто зло незначне, маленьке (наприклад, незначна брехня), яке людина не вважає його за зло і не бореться із ним

Інша велична постать в українській літературі, що відчутно вплинула на культуру та світогляд, - це Тарас Григорович Шевченко (1814 --1861), який звернувся у своїх думках та творчості до пам’яток національної історії. Торкаючись цього явища, поет писав у обгрунтуванні структури альбому "Мальовнича Україна": "У межах моєї Батьківщини... зберігаються дотепер численні сліди столітніх потрясінь, що спіткали колись цей край у безперервній боротьбі за віру й незалежність із чужерідними хижими сусідами..., в пам’яті народній живі численні поетичні перекази, що свідчать про шляхетні подвиги предків".

Серед інших світоглядних ідей Т.Шевченка варто виділити такі:

• Ідея глибинної спорідненості людини із природою: у творах поета людина і природа живуть єдиним диханням та єдиними почуттями; людина вкорінена в природу, а природа, своєю чергою, є не мертвою, а одухотвореною.

• Ідея народу як єдиного суверенна своєї історії та своєї життєвої долі: ніхто не може вирішувати його долі, він є єдина животворча сила історії.

* Ідея віри у справедливого Бога; інколи здається, що Шевченко чи то атеїст, чи то єретик, проте в його творах чітко проводиться розрізняння того Бога, що його малюють у церквах та ім’ям якого чиниться насильство, та справжнього Бога, як гаранта здійснення вищої справедливості.

• Ідея насильницької народної революції; вона інколи постає основою для звинувачення поета у оспівуванні насильства; проте слід сказати, що ця ідея була дуже поширеною у XIX ст.; тут Шевченко не був ні новатором, ні оригінальним; якщо ж ми поставимо питання про те, чи прийнятна ця ідея зараз, то відповідь, звичайно, буде негативною.

• У творах Шевченка досить виразно проведена думка про важливу роль у суспільному житті та історії прогресу знань, науки, освіти.

• Нарешті, через усю творчість Шевченка проходить своєрідний культ жінки-матері: для поета вона постає уособленням і сили життя, і його чарівної краси.

Своєрідні світоглядні ідеї були у XIX ст. сформульовані в програмних творах представників громадсько-політичного руху, де на першому плані перебуває діяльність Кирило-Мефодієвського товариства (1846-1847), створеного в Києві університетською інтелігенцією. До його складу входили професори, студенти та співробітники Київського університету, серед них: М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко та інші.

Ідейним натхненником товариства був Микола Костомаров (1817-1885). У його працях "Закон Божий (Книга буття українського народу)" (1846), "Риси народної південноруської історії" (1861), "Південна Русь наприкінці ХУІ століття" (1842), "Руїна" (1879).

Вперше зроблено спробу окреслити національний український характер, ретроспективна оглянути історичний шлях українського народу, визначити його місце в колі інших (в першу чергу - слов’янських) народів, дати нарис такого суспільного устрою, який відповідав би національним прагненням українців. Бажаний суспільний лад уявлявся у виді правової, демократичної, парламентарної федерації слов’янських народів, у якій би реально гарантувались як права окремих осіб, так і права, націй. Історичне призначення України, на думку мислителя, полягає у справі об’єднання слов’янського етносу (оскільки Київ історично виник в центрі слов’янського ареалу).,

Потужний вплив на сучасників справив соратник М. Костомарова та Т. Шевченка Пантелеймон Куліш (1819 -1897). Особливе місце у його творчості посідає нарис "Зазивний лист до української інтелігенції" (1883), у якому у полум’яній, закличній формі окреслено соціальне покликання освічених верств суспільства, зобов’язаних виконати функцію національної еліти. Твір П. Куліша сповнений оптимізму й віри у відродження українського етнічного організму.

За вихідними світоглядними спрямуваннями П. Куліш був:

людиною глибоко релігійною; дещо абсолютизував фатальний хід процесів дійсності;

у поглядах на Україну він романтизував її минуле;

звинувачував урбанізацію у руйнуванні первинної моральності народу;

розвивав так звану "хуторянську філософію", закликаючи повернутися до близькості із природою та простих форм життя.

Діяльність кирило-мефодіївців була кваліфікована владою як небезпечна для існуючого державного ладу. Усі учасники товариства постали перед судом і отримали суворі вироки. Найважче покарання припало на долю Т. Шевченка - заслання в солдати на двадцять років у казахські степи із суворою забороною писати вірші й малювати картини.

Окрім розглянутих представників української філософської думки XIX ст. варто назвати також О. Потебню (1835 - 1891), професора Харківського університету, що зробив вагомий внесок у дослідження співвідношення мислення та мови, мови та народної історії, мови та формування людської психіки та людської особистості; Б. Кістяковського (1868 - 1920), активного члена "Молодої Громади", який розглядав методологію соціального пізнання; В. Лесевича (1837 - 1905), який постав одним із кращих знавців, послідовників та пропагандистів в Україні та Росії ідей позитивізму.