48.Яке місце посідає громадянська лірика у творчості о. Олеся

Лютневу революцію 1917 року народи Російської імперії зустріли з піднесенням. Українська Народна Республіка, яка розгорнула велику роботу у справі духовного відродження народу, була бажаною і зрозумілою для О. Олеся. Поет вітав революцію віршем «Воля! Воля? Сниться, може?..» Цей вірш передає радісну схвильованість ліричного героя і всього народу тими суспільними змінами, що відбулися спочатку в далекому Петрограді, а потім — в Україні. Весь вірш написано уривчастою, швидкозмінною мовою. Кожне слово становить собою цілу картину. Часті вигуки, питальні речення ще більше посилюють експресивність поезії, передають її піднесений настрій..Вірш «Замовкніть всі: великий час прийшов», як і ще деякі поезії на близьку тему, написаний у відповідному ключі. Олесь хоче підкреслити важливість історичного моменту, вибору, від якого залежить доля країни. Урочистий тон вірша посилюється відповідними образотворчими засобами («великий час прийшов., «на терезах життя і смерті ми»). Вірші «1 Мая» і «Лебідь» Він не тільки вітав лютневу революцію, але  ладен був боротися за волю разом з робітниками, яких у вірші «1 Мая» порівнює з «хвилями» і «нестримним потоком». О. Олесь і оспівує, і оплакує революцію, боляче переживаючи її поразку. У поезії «Лебідь» поет говорить про прекрасного білого лебедя, який кликав лебедину зграю «розгорнути крила», та навколо стояла темна ніч, і лебідь втратив надію розбудити птахів — «вдарився об камінь, зранив собі груди, крила поломав». Але сонце зійшло, зграя прокинулась, піднялась у небо, полетіла у щасливий край.Вірш О. Олеся «О слово рідне! Орле скутий!» — пристрасний гімн рідному слову. Поет прославляє народ, який зберіг рідну мову в страшну годину, «коли він сам стоять не міг». Слово в поезії О. Олеся може бути мечем і сонцем. Слово — це душа народу і її, душу, можна зберегти, тільки зберігши мову. Вірш «О слово рідне! Орле скутий!»

49.проаналізуйте засоби художнього втілення історичної долі України, любові до рідної землі в поезії Максима Рильського “Слово про рідну матір”.

У роки другої світової війни на перше місце у художній свідомості Максима Рильського вийшла пекуча тривога за долю України, рідного народу. Написана в цей час його натхненна патріотика залишиться взірцем високої громадянської гідності українського слова в критичну добу історії.

Непідробною пристрастю і болем пронизана ліро-епічна поема “Слово про рідну матір”, Поет з любов'ю відтворив у поемі образ України – її героїчну історію, невмирущу культуру, чарівну природу. Земля Тараса Шевченка–так назвав М. Рильський Україну. Поет звертається до національної свідомості українців, які в боротьбі за свою землю можуть і мусять обпертися на вільнолюбні традиції століть, на вікопомні імена видатних діячів національної культури, що символізують силу, неподолан-ність, безсмертя нації.

Ніяка зловорожа сила не подолає народу, у якого героїчне і славне минуле– такий ідейний пафос твору.

У поемі “Слово про рідну матір” відчутний вплив “Слова о полку Ігоревім. У творі спостерігаємо поетичні деталі з українських фольклорних джерел (“Чи правду кривді подола-ти?”). Патетичного звучання поет досягає підбором лексики (благословен), короткими формами прикметників (славен, зелен), тавтологічними висловами (рута-м'ята, злото-серебро). Поет і сам творить неологізми (громовозвукі слова). Загалом уся поема “Слово про рідну матір” – це слова виняткової поетичної ніжності й місткості: кожне випромінює цілі пучки дорогих кожному українцеві асоціацій.