23_Зображення людських почуттів у повісті Михайла Коцюбинського „Тіні забутих предків".

Кохання... Велике, світле, щире, самовіддане, сповнене краси, чару... але із самого початку приречене... Мало хто з письменників-чоловіків зміг змалювати це найпотаємніше почуття з такою силою.

Доля Івана і Марічки — головних персонажів повісті М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" — їхнє велике, світле почуття, що розквітає в органічному зв'язку з неповторною карпатською природою,, оповитою самобутніми гуцульськими легендами і віруваннями, нікого не залишає байдужим.

Створивши привабливі образи Івана й Марічки, автор висвітлив усе чисте, красиве, високе, що є в людській природі, та передав красу глибокого вірного кохання щирих сердець.

На жаль, їх щастя було короткочасним, як весна. Вони, ці українські Ромео і Джульєтта, ніби з найпершої зустрічі були приречені на розлуку. їх чиста любов закінчується трагічно: Марічка випадково гине під час повені, а Іван марнує своє життя.

З утратою коханої головний герой і сам втрачає сенс життя, та й саме життя мріяв би втратити, але смерть не забрала його. Затуляв вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв у себе останнє дихання Марічки. Блукав по лісі. Поміж камінням, у заломах, як ведмідь, що зализує рани,

Красиве, поетичне кохання закінчилося трагічно. Але, як це не дивно, тільки після своєї загибелі Іван "оживає" по-справжньому. Недарма його похорон переростає у веселе гуляння із жартами й реготами. Нема чого плакати: Іван нарешті знайшов своє щастя. Історія головних героїв дуже сумна, але повість закінчується оптимістично, утверджуючи тріумф життя над смертю. Автор стверджує, що любов — почуття прекрасне і всесильне, справді безсмертне почуття...