Коротка характеристика тематичних груп легенд (продовження)

Чималий цикл історичних легенд присвячено темі козацьких скарбів. Багато сюжетів пов'язано з постаттю Б. Хмельницького та його таємничим скарбом, залишеним для нащадків. Легенди цієї групи окремими рисами, споріднені з міфологічними сюжетами. У них ідеться про закляті скарби, незвичайні ознаки їх місцезнаходження (наприклад, вогонь чи світіння), охорону їх заложними мерцями чи тваринами (наприклад, вовками, у яких перетворились власники скарбу; гадюками). Однак, на відміну від міфологічних легенд, тут згадуються конкретні історичні події, вказуються імена достовірних осіб — власників схованих багатств; їх точне місцезнаходження та призначення, заповідане під час запечатування скарбу: «Скарб на острові Стрільчому» (острів на Дніпрі біля притоки ріки Мокрої Сури), «Скарби на острові Кухарському» (проти села Андріївки Віль-нянського району Запорізької області), «Могила Пилипчина» (біля села Котівки Магдалинівського району Дніпропетровської області), «Льох Хмельницького», «Скарби Пилипа Орлика» та ін. Магічно-міфологічні елементи цих оповідей відіграють тут другорядну роль у порівнянні з описами історичних подій, козацької доблесті і звитяги.

До історичних легенд належать також фантастичні оповіді про підземні церкви, які під час ворожих нападів увійшли в землю, і досі в них нібито продовжуються богослужби, а тому перехожі можуть чути з-під землі спів хору і звуки дзвонів.

Героїко-патріотична тематика продовжує розвиватись у легендах періоду національно-визвольних рухів 17—18 ст. У їх основі лежать історичні події Коліївщини, Гайдамаччини, опришківського руху та ін., і центральними постатями є, відповідно, ватажки цих повстань — І. Гонта, М. Залізняк, У. Кармелюк, О. Довбуш, Л. Кобилиця. Вони теж наділяються надприродною силою і вміннями: руками ловити ядра гармат, ставати невидимими, силою магії звільнятись від залізних кайданів, перевертнем утікати з полону та ін. Деякі сюжети присвячені оповіді про те, як такі надприродні речі дісталися їх власникам. Так, наприклад, у легенді про Довбуша говориться, що він, вбивши чорта, отримав силу, «що кулі його не беруть» («Довбуш і чорт»)- Подекуди таємнича сила є властивістю не самого героя, а якихось його речей (плаща, пояса, зброї), — тобто навіть у текстах 18 ст. спостерігаються очевидні елементи магії і фетишизму. Поширена у західному реґіоні легенда про Довбушеві чоботи, завдяки яким він був невловимий. Різні варіанти цього твору включають оповіді про 12 майстрів, які були одночасно й мисливцями, а тому самі полювали на звірів, з яких були пошиті чоботи (шкіра найшвидшого в лісі оленя зшивалася жилами найміцнішого ведмедя). Незвичайність процесу виготовлення напівказкового взуття героя доповнюється описами таємничого будиночка в лісі, спеціально для цього побудованого; магічних властивостей звірів та надприродних умінь самих майстрів.

У циклі легенд про Кармелюка, який прославився не лише силою, а й численними втечами з в'язниці та каторги, переважає саме ця тема у різних її інтерпретуваннях (магічні перетворення, вміння ставати невидимим і т. п.). Біографія легендарних героїв доповнюється колоритними епізодами дитинства (здатність змалку робити речі, неможливі навіть для дорослих), екзотичного кохання, магічної сили після смерті (чи навіть воскресіння). Зрідка зустрічаються тексти легенд, де героями виступають не воїни чи народні ватажки, а відомі письменники, архітектори церков (або будівничі міст), малярі (і їх чудодійні картини). З цієї групи найпоширеніші фантастичні оповіді про Г. Сковороду і Т. Шевченка, які в уявленні народу володіють не лише мудрістю, передбачливістю, вмінням перемагати в суперечці вельмож чи самого царя, а й магічною силою. Подекуди вони змальовані характерниками, як персонажі легенд про козаків. Однак, оповіді, в яких представлені діячі мистецтва, тяжіють переважно до переказів та народних оповідань без фантастичного компонента.

Як вказують усі дослідники легенд, у фонді цього жанру зустрічається значна кількість мандрівних сюжетів та мотивів національного епосу інших народів. Таким, на думку вчених, є сюжет легенд про Марка Проклятого (людину, прокляту за земні гріхи так, Що її не приймає ні земля, ні небо; і вона повинна вічно спокутувати свою вину); про дівчину-воїна, яка якимось чином проникла на Січ і стала не просто «козаком», а кошовим отаманом. Часом в українських легендах з'являються арабські, індійські мотиви; на півдні України в народному епосі наявні образи азіатських мудреців, купців-чарівників, фантастично вправних злодіїв, характерні для східно-азійського фольклору. Вони могли бути занесені іноземними оповідачами, які приїжджали в Україну на торг чи заробітки, а також шляхом запозичення з писемної літератури.

Як переконуємось, легенди дуже різноманітні за тематикою, походженням сюжетів. Трансформуючись від ранньої міфологічної легенди під впливом християнства та певних історичних подій, жанр тематично збагачувався, шліфувався і до цього часу побутує, зберігаючи основні жанрові риси. Легенди характеризуються ускладненим відношенням до дійсності, внаслідок чого історичні, соціально-побутові факти та події відступають на другий план чи відіграють роль сюжетно-тематичного тла, а у центрі оповіді з'являються незвичайні чи неможливі з точки зору матеріального світу ситуації та особи (міфічні істоти, надприродні сили тощо). Фантастичний компонент у легендах — обов'язкова жанрова ознака, що в єдності з реальним трансформує зображувану дійсність відповідно з міфічними, язичницькими, а пізніше — християнськими уявленнями та віруваннями. Цими рисами легенди споріднені з іншими жанрами — міфами, повір'ями, баладами. Міфологічні легенди, в яких зображені надприродні духовні істоти та незвичайні події, тяжіють до казкового епосу. Історико-героїчні — тематикою, сюжетами, мотивами та образами перегукуються з пісенним епосом (думами, билинами, історичними піснями). Група апокрифічних легенд споріднена з жанрами писемної літератури (апокрифами, житіями святих, патериками тощо). Незважаючи на різне співвідношення у тематичних групах та різновидах легенд реалістичного та фантастичного, усі вони тлумачаться з обов'язковою установкою на достовірність зображуваних подій, а тому всі названі жанрові різновиди (міфологічні, апокрифічні, історико-героїчні) вважаються неказковою (історичною) прозою. Відповідно до критеріїв класифікації неказкової народної прози, сформульованих К. Чистовим: 1) ознака часу; 2) ознака локальної прикріпленості; 3) наявність чи відсутність надприродних персонажів; 4) відношення оповідача до подій); у легендах:

1)      фіксуються події дуже давнього часу (навіть більш сучасні події в них мисляться як дуже давні);

2)      немає ознаки прикріпленості до конкретної географічної території (інколи умовно співвідносяться з нею або прикріплені формально);

3)      виявляється обов'язкова наявність надприродних персонажів (навіть достовірні історичні постаті зображені як надприродні особи з магічними чи містичними вміннями та якостями);

4)      оповідач перебуває на зовнішній щодо зображуваного позиції, не вказує джерела походження оповіді чи можливого її учасника або очевидця, оскільки події мисляться як дуже давні, а тому подібні факти, пов'язані з ними, втрачені в минулому.