§39. Художньо-стильові особливості казкового епосу
Казковий епос як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Термін «казка» вперше вжито у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь речения» (1596) поряд з поняттями «баснь», «байка», а пізніше — в подібному значенні у словнику Памви Беринди «Лексшонъ славенороескій і именъ толъкованіє» (1627). Таким цей термін увійшов згодом у фольклористику.
Як вказує В. Гнатюк, «Казки належать до найдавніших витворів людського духу і сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія». Тому єдиного погляду щодо походження казок нема. Кожен із фольклористичних напрямів вирішує цю проблему по-своєму: прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та систему давніх уявлень; міґраційна школа розвинула теорію запозичень, поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії); представники антропологічної школи висловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів; дослідження в руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему Давніх язичницьких релігійних ритуалів...
Ф. Буслаев — один з перших дослідників східнослов'янської казки 19 ст., що дав аналіз української казки з позицій міфологічного напряму, висловлював думку, що цей жанр тісно пов'язаний з народною епічною поемою, вважаючи казку модернізованою формою героїчної билини. М. Чумарна назву жанру теж виводить із праміфу, вказуючи на скіфський міф про Маная та його дружину Казку, яка навчила людей мови. М. Грушевський героїчний та казковий епос розглядав як паралельні явища, кожне з яких має свій специфічний характер, форму, шлях еволюції. На думку російського дослідника 20 ст. В. Проппа, казка виявляє зв'язок з системою давньої релігії (зокрема обрядом ініціації) та системою первісних суспільних інституцій: «Казка народжується, звичайно, з життя. Всяке архаїчне, сьогодні відмерле релігійне явище більш давнє, ніж його використання в сучасній казці»240. Але, на його думку, цей жанр генетично пов'язаний з древніми формами оповіді, «коли герой втрачає своє ім'я, а розповідь втрачає свій сакральний характер, міф і легенда перетворюються в казку».
У кожному з цих поглядів можна знайти раціональне зерно, оскільки казкова традиція пов'язана з багатьма явищами минулого, з іншими жанрами усної народної творчості. Тому в текстах зафіксовані елементи міфологічного, ритуально-обрядового, релігійного, історичного, соціального характеру, відголоски давніх епох, нашарування пізніших часів, запозичення та перегуки з ліричними героїчними чи іншими неказковими жанрами.
Безумовно, в ході свого розвитку казка значно видозмінилась, змінились її функції — якщо первісно вона виконувалася з магічно-заклинальною метою (накликати удачу на полюванні, вберегти від ворогів, забезпечити перемогу в битві тощо), то з часом, втративши ритуальне призначення, казка набуває виключно естетичного, рідше — повчально-дидактичного, розважального характеру. Змінюється і ставлення людини до казкової оповіді — вона вже не сприймається з точки зору її сакральності, віри в магічну силу сказаного слова, замовляння природних явищ та духів. Незвичайні події, герої та явища позбуваються магічного трактування.
Більшість сучасних вітчизняних дослідників визначає жанр як фантастичну розповідь, не вдаючись до його давнього історичного походження, коли все те, що зараз здається вигадкою, для первісної людини видавалось реальним, можливим. Інші фольклористи визнають: «Ймовірно, що казка була у ті далекі часи певною мірою зв'язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині». Як вказує Дж. Фрезер, «народні казки є зліпком зі світу в тому вигляді, в якому він поставав у розумі первісних людей, і не виникає сумніву, що всі уявлення, якими б абсурдними вони нам не здавались, у свій час були звичними догматами»243.
Казка — це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію (в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра).
На думку дослідників, казка є найбільш древнім жанром, який застиг у той період, коли перестав відповідати пізнішим формам мислення. Від того часу перестали виникати нові сюжети, припинилась еволюція жанру. Казка набула естетичної функції та сталої форми, що до цього часу залишилась незмінною. Як підтверджують спостереження, це було не пізніше 16—17 ст. Усі трансформації жанру та зміни у сприйманні казкової оповіді пов'язані із втручанням дійсності у її сферу.
На сучасному етапі сформована та видозмінена під впливом багатьох нашарувань казка стала твором, побудованим на вимислі, тому, на відміну від інших жанрів народної прози, вже не сприймається як дійсність (тобто ні оповідач, ні слухач не вірять у правдивість розказуваного). Але не виникає сумніву щодо того, що казка певним чином пов'язана з реальним життям: «Що казкові сюжети породжені дійсністю... в науці утверджено досить міцно... сюжети створювались на різних стадіях первіснообщинного ладу і відображають форми праці і боротьби за існування, соціальне життя, форми мислення... У європейській науці перш за все цікавляться елементами історичного побуту, відображеного в казці... Напр., вивчались такі питання, як право, суд і покарання, поняття про вину і винність, вивчалися судді та суди у казці, кохання та шлюб, власність і крадіжка, уявлення про народження, смерть і безсмертя, про хвороби і зцілення, про тварин і рослин і т. д. Вивчалось відображення і ранньої історії людства у казці: соціальні інститути при родовому ладі, форми шлюбу і сімейного життя, тотемізм, каннібалізм, уявлення про потойбічні світи і т. д.».
Однак основною ознакою казки є її невідповідність з оточуючою Дійсністю (ця невідповідність відмінна від тої, що є в героїчному епосі — нереальне тут постає як гіперболізація; чи у баладах — незвичайне тут подається як потенційно можливе, згодом — як символ). У казках чарівне сприймається як магічне, «зачароване».
У жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, відтак — особливість хронотопу (часово-просторових зв'язків). Час у казці поняття умовне: ні вік, ні часові періоди не простежуються. Герой — сталого віку, це — або дитина, або юнак (хлопець, парубок), або доросла людина (чоловік), або старець. Зміна у віці відбувається не через перебіг років. Це швидше перехід з одного вікового стану в інший: «коли чоловік постарів...», «і виріс із нього красивий парубок...» тощо. Герой проводить у дорозі 3, 5, 7, 9, 12 років, але ніколи не вказується, що він змінюється, навпаки — він повертається додому таким, яким покинув свою оселю. Час відлічується лише дією героя, і ніколи не переривається, — а тому безперервно пов'язаний з простором.
Простір у казці теж величина умовна. Тут ніколи не подається детальних описів природи, житла, оточення. Це — тло, на якому відбувається дія, що завжди знаходиться у центрі уваги. У багатьох творах простір ділиться на два виміри — цей світ і той світ — реальність і «тридев'яте царство». Між цими вимірами плинна межа: змій з'являється із потойбіччя як вихор, викрадає царівну, забирає її у своє володіння за мить, а героєві доводиться іти туди кілька років. Простір і час тут нерозривно зв'язані між собою: «Концепція єдності простору, в якому відбуваються події, невіддільна від концепції єдності часу... Як є тільки емпіричний простір, є тільки емпіричний час, що вимірюється не числами, днями, роками, а дією героїв. Тільки відносно до цієї дії час існує як реальний фактор оповіді, але сам по собі ролі не грає».
Умовними є і казкові персонажі. Вони — типи, а не індивідуальності, відтак змальовуються загальними рисами, часто ідеалізуються, звеличуються, гіперболізуються. Головні образи тут завжди антагоністичні: один уособлює добро, прекрасне; інший є втіленням зла, потворного. Звідси — усі їх характеристики — дії, вчинки, наміри, мова тощо.
Відповідно до функцій, що виконують персонажі в казках, Л.Ф. Ду-наєвська поділяє їх на добротворців, злотворців та знедолених. Їх кількісне співвідношення у різних творах може бути різним, але кожен образ, на думку дослідниці, повинен бути віднесений до однієї з трьох груп.
За тематикою та художньообразною структурою жанр казки дуже різноманітний. Казкова традиція виробила та зберегла безліч сюжетів давньослов'янських та міґраційних, часто в текстах поєднуються елементи різних періодів та історичних епох, різнонаціональні нашарування, територіальні та регіональні впливи в межах українських земель. Це спричиняє труднощі класифікації казкового матеріалу.
Здавна дослідники вказували на різноманітність художніх форм казки як її суттєву жанрову ознаку. В. Пропп навіть висловив думку, що групи казок, об'єднані на основі особливостей їх форми і поетики, є не жанровими різновидами, а окремими жанрами.
І. Франко у своїй спробі класифікації виділив:
1. Казки звірині.
2. Казки властиві: а) казки чудесні; б) казки легендарного характеру; в) казки-новели; г) казки про дурного чорта або велетня.
3. Анекдоти. Але М. Грушевський критикував такий поділ, вважаючи основною помилкою те, «що він класифікує не прості мотиви, а доволі складні комбінації їх, і притім занадто притримується германських казкових тем...». М. Грушевський не подає класифікації казок, а виділяє головні казкові мотиви-образи чи «мікротеми». Тут розглядаються космічні сили чи космогонічні образи, образи змія, баби-яги, Кощія, тваринні персонажі тощо.
В. Пропп вважав, що види казок можна визначати за їх структурними ознаками (особливо для творів із чіткою сталою композицією) або за характером дійових осіб (у випадку, коли нема єдності композиції)248.
Традиційним, прийнятим в сучасній вітчизняній фольклористиці є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах); чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні) з окремими розгалуженнями чи підвидами у кожній з названих груп. Така класифікація є цілком прийнятною, тому беремо її за основу в цій книзі, долучивши пласт казок з міфологічними мотивами (окрему групу яких виділяє М. Грушевський), умовно називаємо їх культово-анімістичні (міфологічні) казки.
- Мар'яна б. Лановик Зоряна б. Лановик
- Від редактора
- Розділ 1. Фольклор і фольклористика §1. Фактори впливу на розвиток фольклору та його етнічні особливості
- §2. Фольклор та фольклористика
- §3. Усна народна творчість і професійна художня література
- §4. Періодизація фольклору
- Періодизація фольклору доісторичної епохи
- Періодизація фольклору історичної епохи
- §5. Напрями та школи фольклористики
- Література
- Розділ 2. Основні світоглядні системи українського фольклору §6. Дохристиянські вірування давніх слов'ян
- §7. Християнство і його вплив на розвиток української народної словесності
- Література
- Розділ 3. Магія і міфологія §8. Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми
- Поетика жанрів магії
- §8. Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми
- Поетика жанрів магії
- §9. Давня праслов'янська міфологія
- Література
- Розділ 4. Календарно-обрядова творчість
- §10. Ритуально-міфологічна основа зимового циклу календарної обрядовості
- §11. Жанри зимового циклу календарно-обрядової творчості
- §12. Ритуально-міфологічна основа весняного циклу календарної обрядовості
- §13. Жанри весняного циклу календарно-обрядової творчості
- §14. Ритуально-міфологічна основа літнього циклу календарної обрядовості
- §15. Жанри літнього циклу календарно-обрядової творчості
- §16. Ритуально-міфологічна основа осіннього циклу календарної обрядовості
- §17. Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості
- §18. Драматизовані календарно-обрядові дійства. Форми функціонування молодіжних громад
- §19. Зв'язок жанрів календарно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження
- Література
- Розділ 5. Родинно-обрядова творчість
- §20. Весільна обрядовість, її виникнення та становлення
- §21. Весілля як драма. Його основні етапи та народнопісенний супровід
- Зв'язок весільного обряду з іншими жанрами
- §22. Народна обрядовість, пов'язана з народженням дитини
- §23. Похоронна обрядовість
- §24. Голосіння та їх жанрові різновиди
- Розвиток жанру голосіння, його різновиди
- §25. Обряди, пов'язані з будівництвом дому та новосіллям
- §26. Зв'язок жанрів родинно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження
- Література
- Розділ 6. Героїчний епос
- §27. Билини Походження і визначення жанру
- Цикли билинного епосу
- Аналіз циклів билинного епосу
- Поетика билин
- Історія збирання та дослідження билин
- §28. Думи Історія походження жанру
- Визначення та поетика жанру
- Класифікація дум
- Суспільно-побутові думи
- Історія дослідження дум
- Про кобзарів
- §29. Історичні пісні. Пісні-хроніки
- Жанрово-стильові ознаки історичних пісень
- Класифікація історичних пісень
- Поетика історичних пісень
- Пісні-хроніки
- Поетика пісень-хронік
- Дослідження історичних пісень
- §30. Зв'язок жанрів героїчного епосу з художньою літературою
- Література
- Розділ 7. Балади §31. Українські народні балади, їх тематично-стильові особливості і поетика
- Класифікація балад
- Тематичний аналіз основних сюжетів
- §32. Дослідження жанру народної балади та його зв'язок з художньою літературою Народна балада і художня література
- Дослідження жанру української народної балади
- Література
- Розділ 8. Ліричні пісні
- §33. Родинно-побутові пісні
- §34. Суспільно-побутові пісні
- Козацькі пісні
- Чумацькі пісні
- Ремісницькі пісні
- Солдатські та рекрутські пісні
- Жовнірські пісні
- Бурлацькі пісні
- Наймитські пісні
- Жебрацькі пісні
- Заробітчанські та робітничі пісні
- Емігрантські пісні
- Тюремно-каторжанські пісні
- Групи суспільно-побутової лірики 20 ст.
- §35. Танкові пісні
- §36. Пісні літературного походження
- §37. Романси
- Художньо-тематичні особливості жанру романсу
- §38. Зв'язок жанрів пісенної лірики з художньою літературою та їх дослідження
- Збирання та дослідження ліричних пісень
- Література
- Розділ 9. Казкова проза
- §39. Художньо-стильові особливості казкового епосу
- §40. Культово-анімістичні (міфологічні) казки. Звіриний епос
- Казки про тварин
- Кумулятивні казки
- Архітектоніка кумулятивної казки
- §41. Чарівні (героїчні) казки
- Система прадавніх культів як основа виникнення чарівної казки
- Сюжетно-композиційна будова чарівних казок
- §42. Соціально-побутові казки, анекдоти та небилиці
- Родинно-побутові казки
- Суспільно-побутові казки
- Анекдоти
- Небилиці
- Художні прийоми у соціально-побутових казках та анекдотах
- Зв'язок соціально-побутових казок з іншими жанрами усної народної творчості
- §43. Притчі
- §44. Зв'язок народної казкової прози з художньою літературою, збирання та дослідження казкового епосу
- Дослідження казкової прози
- Література
- Розділ 10. Історична проза
- §45. Легенди Легенда як жанр народної словесності, її художня природа
- Коротка характеристика тематичних груп легенд
- Коротка характеристика тематичних груп легенд (продовження)
- Легендарний ліро-епос. Старцівські пісні
- §46. Перекази
- §47. Народні оповідання. Бувальщини
- Бувальщини
- §48. Поетика жанрів неказкової прози, їх зв'язок з художньою літературою та дослідження
- Дослідження жанрів народної неказкової прози
- Література
- Розділ 11. Пареміографія §49. Художня природа, жанрові різновиди та класифікація народних паремій
- Виникнення і розвиток жанру
- Жанрові різновиди паремій
- Класифікація паремій
- §50. Поетика малих жанрів фольклору
- Особливості композиції паремій
- Художньо-виражальні засоби паремій
- Риси версифікації паремій
- §51. Історичний розвиток паремій, їх зв'язок з писемною літературою та дослідження
- Збирання та дослідження прислів'їв та приказок
- §52. Загадки
- Класифікація загадок
- Зв'язок загадок з іншими жанрами фольклору та з писемною літературою
- Збирання та дослідження загадок
- Література
- Розділ 12. Дитячий фольклор
- §53. Колискові пісні
- Поетика жанру
- Зв'язок колискових пісень з іншими жанрами фольклору
- §54. Забавлянки
- §55. Жанри, які перейшли в дитячий фольклор із загальної народної творчості
- §56. Жанри, що виникли в дитячому середовищі. Дитяча пареміографія
- Дитячий епос
- Дитяча пареміографія
- §57. Зв'язок дитячого фольклору з художньою літературою та його дослідження
- Дослідження жанрів дитячого фольклору
- Література