Збирання та дослідження ліричних пісень

Перші публікації українських пісень з'являються наприкінці 18 ст. у російських збірниках М. Чулкова, В. Трутовського, І. Прача та ін. Окремим збірником українських пісень є «Малоросійські пісні» М. Максимовича (1827), де міститься понад 100 текстів. У наступному його збірнику «Українські народні пісні» (1834) він подає твори за циклами: пісні військові, бурлацькі, чумацькі. На цей період припадає і початок вивчення української народної лірики. Зокрема, з'являється дисертація О. Бодянського про народну поезію слов'янських племен, магістерська дисертація М. Костомарова «Об историческом значении русской народной поэзии», його дослідження «О цикле весенних песен в народной южнорусской поэзии» (1843) та коментарі до збірника «Народые песни, собранные в западной части Волынской губернии» (1844).

На західноукраїнських землях вперше українські ліричні пісні вийшли друком у збірках Вацлава з Одеська «Пісні польські і руські люду галицького...» (1833) та Жиготи Паулі «Пісні люду руського в Галичині» (1839—1840). Помітним явищем було також видання альманаху «Русалка Дністровая», куди увійшли окремі зразки текстів. Цінні за зібраним матеріалом були збірники А. Метлинського, П. Лукашевича, а особливо М. Лисенка «Збірник українських пісень», куди увійшло 40 творів з нотами (1858). О. Серов у статті «Музика південноруських пісень» (1861) вперше обґрунтував потребу вивчення мелодій народної лірики.

З ґрунтовними науковими розвідками виступив О. Потебня у двотомній праці «Пояснення малоруських і споріднених народних пісень» (1883—1887). Значним досягненням української фольклористики було видання І. Рудченком збірки «Чумацькі народні пісні» (1874) з обширною передмовою. На кінець 19 — початок 20 ст. припадає публікація семи випусків «Збірника українських пісень», укладеного М. Лисенком (1868—1907) по сорок пісень у кожному, та дванадцять видань «Збірника народних українських пісень». Проблеми народної лірики у своїх працях досліджували М. Драгоманов, П. Житецький, М. Сумцов.

Велику роль у збиранні і вивченні жанру відіграв І. Франко. Зокрема, цій проблемі він присвятив ряд наукових досліджень: «Жіноча неволя в руських піснях народних» (1882), «Як виникають народні пісні» (1887), «Про музичну форму староруських пісень і віршів» (1900), «Спроба систематики українських пісень 18 віку» (1908), «Студії над українськими народними піснями» (1913). У справі вивчення ліричних пісень значну роль відіграли праці В. Гнатюка, Д. Яворницького, Я. Новицького, К. Квітки, а особливо — Ф. Колес-си «Ритміка українських народних пісень» (1907), «Українська народна пісня на переломі 17—18 вв.» (1928).

Серед сучасних українських дослідників виділялися О. Дей (найфундаментальніша праця «Поетика української народної пісні», 1978), Ф. Погребенник («Наша дума, наша пісня», 1991) та ін.