Родинно-побутові казки

Велику групу соціально-побутових казок становлять твори про двох братів, один з яких багатий, а другий — бідний. На основі їх майнової нерівності виникає родинний конфлікт, який майже завжди доповнюється загальнолюдським фактором. Бідний брат — добрий, щирий, готовий допомогти (рятує гніздо з ластів'ятами від змія або пораненого птаха від смерті). На противагу йому багач зображається злим, захланним, жорстоким. Він відмовляється допомогти молодшому братові, а, дізнавшись про те, що той розбагатів, заздрить йому. У більшості випадків він дізнається, звідки у бідняка взялось багатство і намагається так же розбагатіти: вирушає до лісової печери розбійників; пускає змію до гнізда, щоб «врятувати ластів'ят»; калічить пташеня, щоб «вилікувати його». Укінці він покараний за свою жорстокість і захланність — гине в лісі від рук розбійників; замість золота отримує попіл, змій, бджіл, які його жалять тощо. Тематично ці твори дуже схожі на казки про дідову та бабину дочку, де добро винагороджується, а зло карається.

Наступну групу соціально-побутової казкової прози становлять твори, в основі яких лежить сімейний конфлікт — між батьком та сином (рідше дочкою та матір'ю) чи між чоловіком та його дружиною. Казки, у яких син несправедливо поводиться з батьком, дуже давні за походженням. Вони зберігають згадки про колишні звичаї, у них виявляється зіткнення між язичницькими та християнськими поглядами. У казці «Син батька на лубку вивозить» та подібних до неї фіксується поганський звичай, за яким діти вбивали своїх старих батьків, кидаючи їх у провалля або залишаючи в лісі на вірну загибель. Про непоодинокість такого випадку говориться в кінці казки, — коли син отямився, то свого батька «не лише в провалля не думав ніколи одвозити, а навіть і других одводив це робити». Нове ставлення до аморальності і жорстокості цього варварського звичаю виявляється у запитанні внука: «Тату, навіщо ж ви й лубка з дідусем у провалля викинули? А на чому ж я вас одвозитиму у провалля, як і ви будете такі, як дідусь?» У багатьох варіантах цим риторичним питанням завершується оповідь. У них втілено новий погляд на цінність особистості та людського життя, родинних стосунків і християнський закон «не роби іншому того, що не хочеш, щоб зробили тобі».

У багатьох творах виявляється повага до старшого покоління, син переконується у правильності та виваженості батькових слів, шанує його досвід. У казці «Три поради» («Батькові поради») батько навчає сина жити так, щоб з ним усі вітались першими, щоб мати щодня нові чоботи та хату в кожному селі. За цими повчаннями стоїть глибока життєва мудрість — досвіта ставати і працювати в полі, щоб люди, йдучи на роботу, віталися з ним; чистити чоботи та охайно зодягатись; мати багато друзів, хати яких стануть і його домівками. Народна мораль закладена у казках, де батько відучує сина красти («Крадений віл») чи вчить цінувати зароблене. У казці «Синівський заробіток» старий, щоб переконатись, чи справді син заробив принесені гроші, кидає їх у вогонь, і вони згоряють. І лише тоді, коли вони були здобуті важкою працею, син, знаючи ціну кожної заробленої копійки, кидається до вогню і руками розгрібає жар. У інших творах батько навчає синів злагоди та взаємодопомоги, показуючи, що однією рукою не можна зробити того, що двома; або ж що кожну гілку окремо легко можна зламати, а коли вони зв'язані разом, то зламати їх неможливо.

Іншим пафосом сповнені казки, сюжет яких побудований на конфлікті між чоловіком та жінкою. Тут суперечність виникає на основі невідповідності між подружжям: один з них розумний та працьовитий, інший — дурний, ледар. У таких творах відстоюються народні ідеали, але часто це відбувається в гумористичній формі. Дуже поширеним є сюжет, в якому роботящий чоловік навчає молоду ледачу дружину працювати («Як чоловік кішку вчив працювати»). Іноді вся родина чоловіка спонукає нову господиню до праці, даючи їй зрозуміти, що у їхньому домі діє закон «хто не робить, той не їсть» («Як навчено ліниву невістку робити»). Широковідома також казка про чоловіка, який, нарікаючи на те, що йому важче працювати в полі, аніж жінці варити обід, відсилає дружину орати, а сам залишається на господарстві («Кому трудніш правитись»). Намагаючись робити все одночасно, він зв'язує курку з курчатами, щоб не розбіглись; місить діжу, збиваючи масло у прив'язаному на поясі горщику. Поки повернулась дружина, крук украв курку з курчатами, чоловік, біжучи за ними, впав і розбив горщик зі сметаною, свиня перевернула діжу з тістом. З того дня чоловік працює в полі, не нарікаючи, що жінка вдома дармує.

Дехто вважає мандрівним сюжет про пошуки чоловіком жінки, дурнішої, ніж його дружина. За побудовою ці твори близькі до кумулятивних. Герой, вирушивши на пошуки дурних, по черзі зустрічає жінок, які роблять абсурдні речі: носять кошиком сонячне проміння, Щоб стало світліше в хаті; ножицями вирізають в одязі дірки, щоб їх позбутись; тягнуть корову на дах, щоб з'їла траву, яка там виросла («На світі є дурніші за мою жінку», «Про дурних багачок»).

Іноді недотепами виступають чоловіки (вони застрибують у штани, які висять на кілку; розколюють дуб, тягнучи його волами у два боки тощо). Нерозумні жінка чи чоловік — образи багатьох соціально-побутових казок. Через свою недолугість вони зазнають невдачі в усьому, за що беруться, їх часто обдурюють, б'ють, обкрадають. Але вони завжди виявляються моральнішими та справедливішими від своїх кривдників. Тому народ оповідає про них із неприхованою симпатією. Нерідко абсурдні рішення та вчинки недотепи допомагають йому. Так, Лука із казки «Як дурень розбагатів», загубивши ключ, не міг замкнути двері, тому зняв їх із завіс і поніс із собою в гості, «щоб не зайшов до хати злодій». Йдучи через ліс, він ховається на дерево від групи розбійників, що під цим деревом сідають ділити здобич. Не втримавши дверей, Лука кидає їх, забиваючи ними злочинців (в інших версіях — лише лякаючи їх), і забирає всі гроші собі.

Твори, що належать до цієї тематичної групи, викривають негативні риси людей, їх вади: підступність («Жінка — невірний товариш»), впертість («Про вперту жінку», «Стрижено! Стрижено!»), пліткарство, балакучість («Про того чоловіка, що купив жінці таку куртку, що пани носять», «Хитрий чоловік», «Про язикату Хвеську»). Поширений в українських соціально-побутових казках і запозичений із Західної Європи мотив про невірну жінку. Увійшовши в український народний репертуар, він набув національного колориту. Тема подружньої невірності розкривається у творах «Дурному ні в людях, ні дома», «Живий мрець», «Хвора жінка і піп» та ін. У них чоловік за допомогою хитрощів (вдає, що сліпий, умер чи т. ін.) довідується про нечесність дружини. Інколи йому допомагає дотепний герой — наймит, солдат, циган. Подекуди чесна жінка за згодою чоловіка вдається до хитрощів, щоб позбутись набридливих залицяльників. Вона запрошує їх у гості за відсутності чоловіка, а коли той приїжджає, садить «гостей» у скриню з сажею, звідки згодом виганяє їх як «нечисту силу». Такі твори викривають аморальність, подружню невірність як сімейне та суспільне зло.

Твори про шлюбний переступ, в яких негативними персонажами постають пан, дідич, піп, дяк, стоять на межі із суспільно-побутовими казками.