Класифікація історичних пісень

Різні нашарування епох, як і багатовікове «шліфування» жанру зумовлюють значні труднощі класифікації історичних пісень. Тому неважко зрозуміти причини недосконалості перших класифікацій, здійснені М. Костомаровим, М. Драгомановим та Ф. Колессою. Та і сучасну класифікацію можна вважати точною лише умовно.

У класифікації, поданій у праці «Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова» (про яку вже згадувалось у розділі «Думи») використовується хронологічний принцип, тобто історичні пісні поділяються на групи відповідно до часу виникнення:

1.      Пісні віку дружинного і княжого (14—15 ст.).

2.      Поезія козацького віку (16—17 ст.).

3.      Пісні віку гайдамацького (1772—1795).

4.      Пісні віку рекрутського і кріпацького (до 1848 — в Австрії; 1861 — в Росії).

5.      Пісні про волю.

Ці групи в свою чергу поділяються на тематичні підгрупи. Так, наприклад, поезія козацького віку включала: 1) пісні про боротьбу з татарами і турками; 2) пісні про боротьбу з поляками при Хмельницькому; 3) пісні про гетьманщину до 1709 p.; 4) пісні про падіння козацтва; 5) пісні козацькі без явних слідів певного часу. Але і при більш детальному тематичному поділі ця класифікація є дуже умовною, оскільки історичними піснями називаються і думи, а також деякі обрядові пісні (колядки, щедрівки, гаївки), які, на думку автора, належать до цього жанру, бо несуть відбиток історичної епохи. До пісень віку рекрутського і кріпацького, як і до козацьких пісень без ознак певного історичного часу, відносились відповідно суспільно-побутові ліричні пісні.

Подібні неточності є і в наступній класифікації, здійсненій Ф. Колессою. Хоч він уже чітко розмежував думи та історичні пісні як окремі жанри, однак історичні пісні він не відрізняв від так званих «політичних пісень». Тобто одну спільну групу творять, на думку Колесси, «історичні й політичні пісні», серед яких можна виділити такі групи:

1.      Пісні про довговікову боротьбу з татарами і турками (про смерть Байди Вишневецького 1564; про здобуття Варни козаками 1605; про облогу Почаївського монастиря турками 1675 p.). Сюди ж належать й усі балади цього періоду.

2.      Пісні про козацько-польські війни. Цю групу Колесса називає малочисельною відносно першої групи і поділяє на дві підгрупи:

а)      пісні про події з часу Хмельниччини (битва під Жовтими Водами 1648 p., під Берестечком 1651, проклін Хмельницькому за татарський ясир 1653, пісня про Нечая, Перебийноса);

б)      пісні про події після Хмельницького (про Семена Палія, зруйнування Січі, знущання російських царів над козаками та про події часів гайдамаччини — про Бондарівну, Саву Чалого, Залізняка та ін.)

3.      Третьою є невелика група пісень, що «не мають прямого зв'язку з історичними подіями, але виявляють виразні ознаки козацької доби», її Колесса позначає назвою «пісні про козацький побут», включає сюди пісні про відносини козака і громади, родини, милої, зазначаючи, що «чимало козацьких пісень має еротичний підклад, бо ж в українських народних піснях «козак»—вояк, амант, герой еротичної лірики»199.

4.      Окрему групу становлять пісні про карпатських опришків, які, за висловом автора, «мають характер локальних новотворів, невигладжених і невиспіваних». Найпоширенішим з цієї групи є цикл пісень про Довбуша, що мають баладний характер (смерть коханця, спричинена жінкою-зрадницею).

5.      Пов'язані з попередньою групою тематично пісні про панщину, які Колесса називає «новітніми невольницькими плачами 19 ст.; в яких відбивається кривда та утиск сільського люду панівними верствами».

6.      Пісні про скасування панщини й пов'язані з цим наслідки події й особи: про Кошута і мадярське повстання 1848 р.; про окупацію Боснії Австрією; про вбивство цісаревої Єлизавети та ін. Сюди ж він відносить «новоскладені гуцульські й бойківські пісні про світову війну», а також «пісенні новотвори з суспільно-економічним підкладом» — пісні про еміґрацію (приміром, до Прусії). Виокремивши і показавши значення історичних і політичних пісень, Ф. Колесса, як бачимо, теж включає до них групи суміжних жанрів, зокрема суспільно-побутових ліричних пісень, в яких, на відміну від історичних пісень, нема епічного начала.

Чітко виділяючи історичні пісні як твори ліро-епічного характеру, ми відмежовуємо їх від інших пісень частково історичного змісту (зокрема суспільно-побутових пісень), у яких відсутній сюжет та інші прикмети епічності, а тим більше — від обрядових.

За найсучаснішою класифікацією історичні пісні поділяються на цикли за хронологічним принципом:

1.      Пісні доби козаччини (15 — І пол. 17 ст.).

2.      Пісні доби Коліївщини та Гайдамаччини (II пол. 17—18 ст.).

3.      Пісні селянських повстань І пол. 19 ст.

4.      Пісні національно-визвольних рухів І пол. 20 ст.

А у межах кожного циклу виділяються тематичні групи.

Першим і найдавнішим циклом є історичні пісні доби козаччини (15—17 ст.). Сягаючи корінням княжої доби, вони беруть початок з пісень того періоду (Київської Русі). Деякі елементи історизму зустрічаються у так званих героїчних колядках, у яких оспівувався бій воїна-русича з ворогом-чужинцем (печенігом, турком). «Імовірно, що історичні пісні українського народу — особливо на ранніх етапах розвитку — чимало запозичили з поетики, стилю, творчої манери давньоруських героїчних колядок. Справді, при порівнянні окремих зразків цих двох видів творчості в багатьох моментах виявляються досить близькі художні аналогії, а то й цілковиті збіги»202. Прикладом такої колядки є пісня «Пишний, гордий, славний паничу».

Однак не слід забувати, що колядки — це календарно-обрядова лірика, яка мала утилітарне призначення і виконувала специфічні функції у житті і побуті народу. Тому не можна говорити про історизм цих текстів у такому розумінні, як історизм героїчного поетичного епосу. Зародження жанру історичної пісні відбувалося значно пізніше, ніж обрядові жанри, крім того його формування відбувалося на зовсім іншій основі — естетичній, і мало інше призначення — суспільно-політичне.

«Історична пісня виростала на ґрунті всього народнопоетичного досвіду мас, засвідчуючи при цьому нову, вищу ступінь їх історичної свідомості і дальший художній і суспільний розвиток трудового народу»203.

Тому початок виникнення жанру власне історичної пісні датують не раніше 15 ст., коли національна свідомість уже була спроможна витворити тексти суспільно-політичного (а не тільки практичного) значення. Найважливішим фактором у формуванні національної свідомості були численні спустошливі набіги на Київську Русь кочових народів. Саме тоді, мобілізовуючи усі сили на боротьбу з ворогом, український народ почав творити героїчний епос (билини, думи, історичні пісні).

Тому провідною тематичною групою першого циклу є пісні про боротьбу проти турецько-татарських нападів. Сюди зараховують:

1)      пісні, які відображають дух епохи ординських нападів, не вказуючи місця чи героїв подій, як, наприклад, у пісні «За річкою вогні горять»:

За річкою вогні горять,       

А миленьку в полон взяли.

Там татари полон ділять.    

А в долині бубни гудуть,

Село наше запалили,  

Бо на заріз людей ведуть:

І багатство разграбили.       

Коло шиї аркан в'ється,

Стару неньку зарубали,

І по ногах ланцюг б'ється.

У них створені картини пограбування села, грабежу, захоплення людей в ясир, згадується розподіл ясиру, спустошення краю чужинцями, проголошується заклик до боротьби проти ворогів («Коли турки воювали», «Зажурилась Україна» та ін.);

2)      пісні про хоробрість лицарів-захисників та їх славну загибель у битві з ворогом («Пісня про побережців», «Ой поля, ви, поля» та ін.). У них уже можуть вказуватись імена героїв («Пісня про Михая») або й конкретних історичних осіб («Пісня про Байду», прототипом якого був князь Дмитро Вишневецький, якого закатували у турецькій неволі);

3)      пісні про військові перемоги, як наприклад, звільнення від облоги Почаївського монастиря («Ой зійшла зоря»), здобуття Варни («Кляла цариця, вельможная пані») та ін. Дещо осторонь стоїть група пісень про складні родинні колізії, зумовлені тим, що вороги торгували людьми як товаром: брат купує сестру на ринку, теща стає невільницею зятя («Ходить турчин по риночку», «В Цареграді на базарі») та ін. Але в переважній більшості вони є баладами.

Пісні про турецько-татарські напади найдавніші за походженням, тому в них ще не виразно виявляються формальні ознаки жанру: нема поділу на строфи, часто не збережений метричний рисунок. За тематикою, формою, манерою виконання, ритмомелодикою, вони дуже наближені до дум того періоду, невольничих плачів. Прикладом може бути відома «Пісня про Байду», у якій, як і в інших подібних піснях, переважає епічне (розповідне) начало, а також використані прийоми побудови дум.

Інші прикмети має друга (кількісно менша) тематична група — пісні про козацько-польські війни, події 1648—1654 pp. доби Хмельниччини. Тут виділяються дві основні теми: 1) загальнонародної перемоги, військової доблесті, героїзму козаків. У них оспівано конкретні битви під Корсунем («Засвіт встали козаченьки»), Жванцем («Ой з города Немирова»), Збаражем («Ой що то за хижка»), Солобківцями («Ой як пішли козаченьки»), під Берестечком («Висипали козаченьки високії гори») та ін.; 2) подвигу історичних осіб, центральне місце серед яких займає постать гетьмана Хмельницького («Чи не той то хміль», «Гей не дивуйтесь, добрії люди» та ін.), а також його сподвижників М. Кривоноса («Ой усе лужком та все бережком»), Д. Нечая («Ой з-за гори високої»), І. Богуна («У Винниці на границі», «Ой з-за гори чорна хмара»), Морозенка («Ой Морозе, Морозенку») та ін. Ця група істотно відрізняється від пісень попереднього періоду, бо тут пісні не лише відтворюють дух епохи, уславлюють героїв, а й піднімають народ на національно-визвольну війну, вселяють в людей козацький дух, бажання волі і перемоги. Вони переважно співаються у ритмі маршу і є похідними піснями козацького війська, що надихають їх на подвиги («Засвіт встали козаченьки», «Ой на горі та й женці жнуть»).

Третя (найпізніша) тематична група пісень козацького циклу віддзеркалює колонізацію України Московським царатом після Переяславської угоди. До неї відносяться пісні: 1) про нарікання на нерозважний союз з Москвою, що «занапастив Польщу ще й нашу Вкраїну» («А вже років двісті»); на московських царів: Петра, «змію-Катерину», що сплюндрували козацький край, вкрили його горем; на надмірну довіру козацьких отаманів до загарбників («Ой ви, хлопці-запорожці», «Я сьогодні щось дуже сумую», «Гей, на біду, на горе») та ін.; 2) про московську неволю, де основними мотивами є загибель козаків у загарбницьких російських війнах чи смерть на «канальських роботах», у болотах Петербурга («У Глухові, у городі», «Ой понад річкою, понад Синюхою», «Ой з-за гори чорна хмара», «Ой горе нам в світі жить», «Од Києва до Пітера мостили мости» та ін.); 3) про події Руїни — підступне знищення 1775 року Запорізької Січі; картини руйнування козацької України і розсіювання козаків за Дунай, на Кубань, запровадження рекрутчини, кріпацтва («Добре було, добре було», «Вилітали орли», «Гей, віють вітри» та ін.). Наприклад, «Ой Боже наш милостивий, помилуй нас з неба»:

Ой Боже наш милостивий, помилуй нас з неба, Зруйнували Запоріжжа, — колись буде треба. Ой з-за Низу, з-за лиману вітер повіває, Уже ж москаль Запоріжжя кругом облягає. Ой облягши кругом Січі, покопали шанці, Заплакали запорожці в неділеньку вранці. Московськії генерали церкви руйновали, Запорожці в чистім полі, як орли, літали.

«Ой ще ж не світ, ой ще ж не світ»:

Ой ще ж не світ, ой ще ж не світ,

Та ще й не світає,

А вже ж москаль запорізький степ

Та кругом облягає.

А облягши ж запорізький степ,

Та почав межувати,

Замежувавши ж запорізький степ,

Почав слободи сажати.

Летів ворон, летів чорний,

То є не ворон — шуліка, —

Ой не буде Січі-города

Та однині й довіка.

Ой летить ворон та летить чорний,

Ой летячи кряче, —

Та не раз, не два славнее військо

За нами заплаче.

А стиха річка, а стиха бистра

Стиха протікає, —

А вже наше славнее військо

Та й назад утікає.

Як зазначав М. Костомаров, «у піснях про зруйнування Січі чуємо похоронні наспіви над тим староукраїнським козацтвом, яке, послуживши органом відродження Русі, тепер повинно було згаснути, як непотрібний залишок попереднього періоду народного життя. Гіркота, але без відчаю пронизує ці пісні». Ця група тісно пов'язана з традицією голосінь.

Другий цикл — історичні пісні періоду Коліївщини та Гайдамаччини другої половини 17—18 cт. Поневолення України, жорстоке знущання над козацьким волелюбним народом, непомірна панщина, примусова солдатчина спричинили народні національно-визвольні повстання.

На Правобережній Україні козацькі полки очолив Семен Палій, який почав виганяти магнатські родини із земель, окупованих Польщею. Так почалася народна боротьба, відома в історії під назвою гайдамацького руху. Загони гайдамаків здійснювали успішні напади навіть на укріплені міста, захопили Умань, Вінницю, Чигирин, Фастів, Радомишль.

У другій половині 18 ст. гайдамацький рух переріс у велике народно-визвольне повстання, відоме під назвою «Коліївщина», яке почалося навесні 1768 року, очолене запорізьким козаком М. Залізняком. Виступивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили частину міст і сіл Київщини і дійшли до Умані — укріпленої фортеці. Магнат С. Потоцький послав на бій надвірних козаків на чолі з сотником І. Гонтою, які перейшли на бік гайдамаків. У 1768 році повстання охопило Поділля і Волинь. Спільними зусиллями польської шляхти і російського царизму Коліївщина була розгромлена, з повстанцями жорстоко розправилися. Ця сторінка української історії увійшла і в народну творчість, залишивши значну кількість легенд, пісень, балад з описами цих подій.

З історичних пісень цієї події торкнулися: 1) гайдамацькі пісні «Годі, коню, в стайні спати» (Пісня про Семена Палія), «Ой закурила, затопила сирими дровами» (Пісня про Абазіна) та ін.; 2) пісні про Коліївщину («Максим козак Залізняк», «Ой наварили ляхи пива» (Пісня про Івана Ґонту), «Виїхав Гонта та із Умані», «Ой задумали та преславні хлопці» та ін.). Гайдамацький рух мав великий вплив на національне піднесення і на західноукраїнських землях. Галичина, Холмщина і Волинь були під польським поневоленням, і тут національний гніт був не слабший, ніж на Правобережжі. Проти польської неволі на західноукраїнських землях боролись месники-опришки. Найбільшого розмаху цей рух набув у ЗО—40-х роках 18 ст., коли його очолив Олекса Довбуш, тому до пісень другої пол. 17—18 ст. зараховуємо ще одну тематичну групу — 3) опришківські пісні («Ой попід гай зелененький ходить Довбуш молоденький», «Ой з-за Байкалу сонце сходить», «Течуть води Черемоша» та ін.). Відгомоном цих подій, або ж логічним їх продовженням були народно-селянські повстання на Галичині та Буковині. Вони не набули масового поширення, але стали помітною сторінкою в українському фольклорі, особливо про їх ватажків: на Поділлі — Устима Кармалюка, на Буковині — Лук'яна Кобилицю. Тобто виділяється ще одна група пісень — 4) пісні про селянські повстання («За Сибіром сонце сходить», «Кармалюга я вродився», «Ой іде Кармалюк долиною», «Ой у моїм горо-дочку копана криниця» (Пісня про Лук'яна Кобилицю), «Ой шумить Черемош», «Послухайте, люди добрі», «Гей, то не вітер, то не буря» та ін.).

Ці пісні освоюють події, що сягають 40-х років 19 століття, тому деякі дослідники виносять їх в окремий цикл — Пісні першої половини 19 cт. З огляду на часове, а також територіальне розмежування тих історичних подій, можна погодитись на такий поділ. Але варто наголосити, що тематикою та характером зображення подій пісні І пол. 19 ст. не відрізняються істотно від гайдамацьких та опришківських. Як у перших, так і в других основний акцент робиться на оспівуванні численних подвигів народних ватажків, рис їхнього характеру (мужності, відваги, непідкупності), виділяються легендарні епізоди з їхнього життя (втеча з полону, з в'язниці, перемога хитрістю над численним ворожим загоном, безкорислива допомога убогим селянам та ін.). Поширеним у цих піснях є мотив загибелі народних героїв, (найчастіше — у чужому домі від зради невірної коханки). Але більшість із цих пісень про смерть Довбуша чи Кармалюка (той же сюжет) наповнені фантастичними та романтичними моментами і тяжіють до історичних балад.

В середині 19 ст. у системі народної творчості жанр історичної пісні поступається місцем іншим жанрам. Це було результатом занепаду національно-політичної свідомості внаслідок національного поневолення, численних заборон, покарання всіх проявів національного самовиявлення. Росія, з одного боку, а Польща — з другого, зробили все для того, щоб убити національну ідею на окупованих ними українських землях. Тоді роль пісенно-історичного літопису народу почали відігравати суспільно-побутові пісні (рекрутські, наймитські, заробітчанські, емігрантські та ін.), які відтворювали загальну картину життя українського народу під політичним і соціальним гнітом. Події, художньо освоєні в цих піснях, не виходили поза суспільно-побутові теми, тому їх не можна вважати власне історичними. У них не йдеться про конкретні історичні події, не називаються імена відомих в історії людей. Вони відрізняються і своєю поетикою: у них ліричне начало домінує над епічним (виражаються почуття, переживання, важкі роздуми знедолених, а не їхні дії чи життєві ситуації). Тому ці пісні належать до лірики, а не героїко-поетичного епосу, до якого входять історичні пісні.

Але як тільки з'явилась нова надія на визволення України у період Першої світової війни, український народ знову охопила хвиля звеличення своїх національних героїв у пісенній творчості. Найбільшим спалахом національного самовияву була діяльність збройного легіону Українських Січових Стрільців, створеного стараннями українських патріотів у складі Австро-Угорської армії. Він став початком змагань українців-галичан та гуцулів за свободу. Однак доля молодих талановитих легіонерів стала однією з найтрагічніших сторінок історії. Виступивши проти армії російського царизму, вони вступили у братовбивчу війну (в російській армії були солдати зі Східної України). Австро-Угорщина запідозрила стрільців у зраді, і їх почали винищувати з обох сторін. Багато з них загинуло у битвах, інших закатували у сибірських таборах.

Цей суперечливий, неоднозначний трагічний етап української історії чи не найповніше відбився у героїко-поетичному епосі найсучаснішого циклу — в піснях визвольних змагань першої половини 20 cт. Стрілецькі пісні представлені тут понад 400 текстами, серед яких є твори героїко-патріотичного, баладного, жартівливого характеру. Ці пісні, хоч і побутують як народні, відрізняються від інших народних пісень тематикою і поетикою, наближаючись до літературних творів. Пояснюється це тим, що їхні автори — представники січового стрілецтва — були вихідцями з інтелігентських родин, гімназистами, освіченими людьми (за документами Львівського архіву 40% січових стрільців мали вищу університетську освіту). Вони були обізнані з літературою, музикою, малярством і створювали пісні як авторські твори. Але пісні швидко ставали популярними і починали побутувати як народні. Імена авторів забувалися. І зараз багато з них побутує в народі анонімно, хоч їхні автори — відомі багатьом, тому частину з них зараховують до пісень літературного походження.

Серед пісень патріотичного змісту передусім виділяють дуже популярні, що справді стали всенародними. Так наприклад, пісня О. Кониського «Ой у лузі червона калина»:

Ой у лузі червона калина похилилася.

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо...

Ш. Вороного «О, Україно!»:

О, Україно, о, люба ненько,

Все тобі віддам у боротьбі.

Тобі вірненько присягнем   

За Україну, за її волю,

Серця кров і любов —         

За честь, за славу, за народ!

О. Маковея «Ми — гайдамаки»:

Ми — гайдамаки, ми всі однакі,

Йшли діди на муки, підуть і правнуки.

Ми ненавидим вороже ярмо.        

Ми за народ життя своє дамо...

До таких пісень можна віднести також «Луговий гімн», «Ой з-за гори чорна хмара встала» невідомих авторів та ін.

Бойового характеру пісні Л. Лепкого «Ой видно село», Р. Куп-чинського «Ми йдемо в бій» та ін.

Маршові пісні — «Гей ви, хлопці січовії» (К. Гутковського), «Січовий марш» («Гей, там на горі січ іде»), «Марш січовиків» («Гей, ізга-дайте, браття-вкраїнці») та ін.

До пісень січових стрільців, крім історичних, належать і ліричні пісні: Тематика їх дуже різноманітна. Найбільше пісень про кохання належить Роману Купчинському — «Як з Бережан до Кадри», «Човен хитається серед води», «Пиймо, друзі, грай, музико», «Ірчик», «Ой чого ж ти зажурився», «Шумить, шумить дібровонька», а також Л. Лепкого «Мальовнича нічка» та ін. Зустрічаються родинно-побутові пісні, як наприклад, «Там за селом, за лугом» (О. Маковея), «Пише стара мати» (Р. Купчинського); жартівливі — «Зажурились галичанки», «Мав я раз дівчиноньку» (Р. Купчинського), «Бо війна війною» (Л. Лепкого) та ін. З-поміж суспільно-побутових пісень наиширшою є тематика козацького життя (особливо мотив смерті козака) — «Повіяв вітер степовий», «Накрила нічка», «У темному лісі під білов березов», «Загинув стрілець» та ін.

З наведених прикладів видно, що значна частина пісень січових стрільців, які поєднали в собі народну і літературну традицію, має цілком конкретний історичний зміст, а тому відноситься до історичних пісень І половини 20 ст. Незважаючи на переслідування у радянські часи, вони збереглися в народі і побутують до сьогодні.

Донедавна не вивчався найновіший пласт історичної пісенності, Що формувався у міжвоєнний період та у час Другої світової війни, зокрема у західних реґіонах України. Це — пісні про боротьбу ОУН-УПА чи повстанські пісні, в яких оплакується доля поневоленої України. Наприклад, пісня «Триста літ минає»:

Триста літ, триста літ минає.        

Ой вставай, ой вставай, народе,

Як наш нарід по тюрмах страждає

 Здобувай Вкраїні свободи...

На українській землі...

«Чи чуєш ти, друже, юначе»,«Сумний святий вечір у сорок сьомім році» та ін.)» про трагічну долю Карпатської України («Цього року сумні свята», «В Закарпатті радість стала», «А Тисою пливуть трупи»), а також про самовіддану жертовну боротьбу відважних воїнів УПА («Там на півночі, на Волині», «Ой у лісі на полянці», «Ішли селом партизани», «Лента за лентою», «Чи то буря, чи грім» та ін.). Серед цієї групи теж зустрічаються ліричні та баладні пісні, як наприклад, відома пісня-балада «Ішов відважний гайовий». Ці пісні, як і увесь інший фольклор УПА, чекають свого глибшого дослідження.