www

Зв'язок весільного обряду з іншими жанрами

Весільна драма як система обрядів та ритуальних дій — явище складне та неоднорідне. Вона виявляє зв'язок з магією у текстах-замовляннях на щастя, багатство та благополуччя. У весільній обрядовості збережено елементи вшанування домашнього вогнища, культів предків, дерев та рослин (що виявляється у прикрашанні райського деревця, виплітанні віночків, посипанні зерном, виготовленням рослинної атрибутики); культів води (кроплення наречених, ритуальне омиття як знак скріплення шлюбу); хліба (випікання короваю, магічне значення діжі та печі); астральних культів — сонця, місяця, зірок; вшанування чужинців (тих, що знаходились за межею подвір'я, за порогом — «запорожцям»; їм у час прийняття віддавали всілякі почесті, вгощали) тощо.

Окремі тексти зафіксували елементи найдавніших форм язичництва. Такою, зокрема, є весільна пісня «Горіла сосна, палала, під нев дівчина стояла», у якій чітко простежується згадка по жертвоприношення молодих дівчат, яких прив'язували волоссям до дерева і підпалювали як жертву духові лісу. Хоча остаточно не з'ясовано, яким чином цей ритуал був пов'язаний із весільним обрядом (можливо, як форма шлюбу з деревом — духом лісу). М. Костомаров вказує на подібний текст:

Горела липа, горела,

Вшици младенцы плакали,

Под ньоу паньєнка сидела:

Хіба тен еден не плакал,

Кедь на ню іскри падали

Шо ю фалешне міловал.

Він перегукується з початком ліричної галицької пісні:

Горіла сосна, горіла,

Під нее дівчина сиділа.

На неї згари спадали,

За нее парубки плакали.

За нее дівчата плакали.

Решетом воду носили,

Коновков воду носили.

Із неї згари гасили.

М. Костомаров вважав, що ця пісня, очевидно, є «початком старослов'янського язичницько-релігійного гімну, котрий співався при жертвах, і нагадує древній звичай карати вогнем дівчат, утративших невинність, а, можливо, тут слід розуміти принесення в жертву християнської рабині...».

В обрядовій весільній драмі у західних регіонах України цей текст як обов'язковий елемент розплітання коси або прощання з Дівчиною супроводжується тим, що виконавці пісні та родичі плачуть. У цьому та інших моментах обряд весілля пов'язаний із похоронними ритуалами (зокрема, голосіннями). На багатьох територіях «оплакують» наречену або її дівування, прощання з рідними, домівкою, перехід в інший стан.

Язичницькі елементи простежуються у піснях, де згадується пташине весілля або весілля комах («Ой що ж то за шум учинився, що комарик та й на мусі оженився»); чи весілля свічки, яке за поганським звичаєм святкувалося у сім'ях щорічно у вересні.

Значна кількість текстів доносить відгомони уламків архаїчних міфів, імена язичницьких божеств. Цим, а також подібною художньо-образною структурою, поетичною системою вони перегукуються з календарно-обрядовими творами:

Межи трьома дорогами, рано-рано, Межи трьома дорогами, ранесенько, Там здибавсь князь з Дажбогом, рано-рано, Там здибавсь князь з Дажбогом, ранесенько. — Ой ти боже, та, Дажбоже, рано-рано, Зверни ж мені з доріженьки ранесенько. Бо ти богом рік од року, рано-рано... ... А я князем раз на віку, ранесенько. Раз на віку, в неділеньку, рано-рано, Раз на віку, в неділеньку, ранесенько.

Весільні обряди відображають елементи побуту різних епох та укладів, інсценізуючи те, що в минулому було реальною дійсністю: в доісторичний період — викрадення нареченої, укладання шлюбу при воді, освячення його хлібом, договору між родами, викупу; у княжу добу — життя дружини та княжого двору, військових нападів та походів, турецько-татарська символіка; у козацький період — персонажі козачків, маршалів та козацького устрою, елементи одягу. М. Сумцов та інші дослідники вказують і на те, що слов'янське весілля зазнало на собі й грецько-римських впливів дохристиянського періоду.

Усіх цих різнохарактерних та різночасових впливів зазнали і тексти обрядових пісень, що в минулому виконувались двома хорами, які були представниками обох родів. Це відобразилось на формі пісень і на їх тематиці та художньо-образній структурі.

Окремо слід зазначити про вплив християнства на обряд весілля та біблійних текстів на символіку обрядових пісень. За християнськими звичаями шлюб відбувається у формі зізнання двох людей перед Богом та людьми про їх взаємну любов та скріплення її присягою вірності одне одному до кінця життя (не залежно від обставин— хвороби, каліцтва, бідності тощо). Традиційно укладання шлюбу здійснюється священнослужителем у присутності свідків з настановою молодої пари у біблійній мудрості та співжитті за законами Слова Божого. В обряді весілля, як і в календарно-обрядовій творчості, елементи двох протилежних світоглядів злились у синкретичну цілість, в якій поєднались церковні обряди присяги перед Богом та язичницькі — коровай, кроплення водою, посипання зерном тощо. Цей синкретизм відобразився на всіх сторонах весільного обряду (включаючи атрибутику та одяг, де за християнським звичаєм білий одяг нареченої доповнюється традиційно язичницьким зеленим вінком, весільними букетами).

Зазнали християнського впливу і обрядові тексти, в яких благословення для молодих просять від Бога («Благослови, Боженьку, і ти, Божая Мати, віночок увивати»); окремі тексти призначені для співу під час випроводжання молодих до церкви та їх дороги після шлюбу до дому. Пісень суто біблійної тематики дуже мало. Окремі зафіксовані зразки могли бути запозичені з апокрифічних текстів чи книг Святого Письма. Таким, наприклад, є мотив перетворення Ісусом води у вино у Кані Галілейській. Християнською традицією є завершення весілля піснею «Многая літа», в якій просять в Господа довгого життя та благополуччя «во здревіє та спасеніє» молодому подружжю, їхнім батькам, гостям, усім, причетним до весілля.

Багатство та різнорідність тематики, а також значні відмінності на різних територіях весільних обрядових пісень, є причиною труднощів у їх класифікації. Традиційно їх поділяють на групи, щодо того, на якому етапі весільної драми вони виконуються.

Іншу класифікацію подає Ф. Колесса, який з огляду на зміст текстів поділяє весільні обрядові пісні на такі групи:

1) пісні, що заповідають, описують чи пояснюють поодинокі дії весільної драми та передають настрої її учасників: сум батьків, що дочка їх покидає; жаль молодої за ріднею й дівоцькою свободою; непевність і тривогу за майбутню долю і т. ін.;

2) пісні, що заворожують щастя-долю... з апострофами (звертаючись) до космічних сил — сонця, місяця, зорі... та мотивами-віззваннями до Бога і святих, як покровителів подружжя;

3) пісні, що звеличують молодих, їх батьків, дружину, весільних гостей (тут виступають якнайвиразніше риси княжої доби); сюди належать також прибільшені похвали для весільного «пиру», короваю, дарів, «посаду», строїв;

4) пісні еротичного (любовного) змісту: про любовні стосунки молодих, взаємне вичікування, дари;

5) голосільні мотиви: нарікання молодої на батьків, що віддають її в чужу сім'ю, на непевну долю, плач відданиці-сироти, що будить померлих родичів та запрошує на своє весілля;

6) жартівливі та насмішливі пісні: передирки поміж дружками і дружбами, свахами й сватами, насмішки із старостів та бояр.

Весільні обрядові пісні пов'язані з іншими жанрами усної народної творчості: окрім магії, у поєднанні із драматичними діями ці тексти наближені до весняно-літньої календарної обрядовості, ігор. Тематикою кохання, образами гаю, саду, квітів, птахів, річки, криниці тощо вони перегукуються із колядками, щедрівками, веснянками, гаївками, русальними та купальськими піснями; їх символіка близька до календарної зимового (кроплення водою, посипання зерном); весняного та літнього (віночки, використання гільця, квітів та трав); осіннього циклів (в обрядах випікання короваю, обсипання зерном). Архетип води споріднює ці тексти з купальськими, щедрівками та водохресними піснями. До творів річної циклічності весільні пісні наближені і символікою чисел. Так, символічне число 700, що зустрічаємо в обрядових піснях зимового циклу про 700 молодців, повторюється у багатьох весільних текстах:

Не стій, сосно, розвивайся рано, рано, Не стій, сосно, розвивайся та ранесенько; Розвий, сосно, сімсот квіток рано, рано... ... Всім боярам по квіточці рано, рано...

Або:

Ой налетіло сімсот голубів та на наш двір.

Познавай же, дівко Палазю, а де твій?

Та що білесенький, білокриленький, то не мій,

А що сизесенький, сизокриленький, так то мій.

Ой наїхало сімсот бояр та на наш двір.

Познавай же, дівко Палазю, а де твій?

Що у синьому та на сивому, то не мій,

А що в голубому та на вороному, так то мій.

Атрибутикою княжої доби, інсценізацією життя княжого двору, загадками, завданнями та випробуваннями, мотивом дороги і таке інше ці обрядові тексти і ритуали перегукуються з героїчним казковим епосом, меншою мірою — з неказковою народною прозою. З народними казками їх споріднює також мотив перетворення:

Ой же хитрий, мудрий Іванко:

У воротах став вербою,

З-під лісу взійшов хмаркою,

У сіни влетів голубком,

Поле перейшов дощиком,

До хати ввійшов молодцем,

Під двір підійшов рікою,

За столиком сів паничем...

Весільна драма стала джерелом тематики малих жанрів (прислів'їв, приказок, загадок і т. п.) та танцювальних пісень (коломийок, козачків). Тексти весільних пісень мають спільні елементи із жанрами родинної обрядовості, окремі з них виконуються як застільні поряд із ліричними піснями.

Щодо особливості архітектоніки, розміром весільних обрядових пісень є, як правило, ямб та хорей, що укладаються за схемами 5+3; 6+3, 4+4, 5+5+3, 5+5+7, що уподібнює їх до календарно-обрядових творів (особливо жниварських). Поряд із двовіршевою строфою тут найчастіше використовується вільна, де рядки укладаються у строфи-тиради, що робить тексти зручнішими для імпровізації та наближує їх виконання до голосінь і дум.

Більшість цих творів має ліричний характер і виконується переважно жінками. Поряд з традиційними епітетами, порівняннями тексти весільної обрядовості містять велику кількість художніх паралелізмів, порівнянь, на основі яких будуються окремі тексти:

... Буде їхати Йванко, дитя розумне.

Коло воріт — росою впаде.

Соколом поле перелетить.

Посеред двору — князем стане,

Селезнем море перепливе,

За столом — зятем сяде...

Щодо образної структури, то ліричні персонажі весільної словесності у піснях найчастіше постають у вигляді тотемних птахів: наречений — як сокіл, голуб, яструб; наречена — голубка, перепілка, зозуля:

Сивая зозуленько!

Красная Марисенько!

Не літай раненько

Не виходи раненько

На ярую пшениченьку.

На нове підсіненько;

Бо там на тебе

Сивий сокіл засяде,

Сам король засяде

Згляне тя оченьками,

Пійме тя крилоньками,

Возьме тя рученьками,

Занесе в темни лісонькі,

До чуждої сторононькі,

Межи чорни галонькі.

До чуждої матонькі,

Там будеш ковати,

Там будеш плакати,

Никому послухати.

Никому пожаловати.

Часто наречені змальовуються в образах сакральних дерев (дуба, явора, калини, смереки, сосни тощо); рослин (хмелю, маку, барвінку, рути, м'яти, рожі тощо). Кожен з цих образів у народній системі символів та знаків має своє смислове навантаження, тому використовується з урахуванням конкретної ситуації.

Содержание