§26. Зв'язок жанрів родинно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження

Із зародженням нової української літератури письменники почали широко використовувати у своїх творах елементи родинної обрядовості. Найперше це виявилося у драматургії, зокрема у драмах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ'яненка «Сватання на Гончарівці», п'єсі Т. Шевченка «Назар Стодоля», в яких даються розгорнуті картини весільного обряду чи його етапів (сватання, заручин). Згодом зображення обряду весілля з'являються у прозі: у повістях Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся», «Козир-дівка», Т. Шевченка «Наймичка», оповіданні Марка Вовчка «Козачка», Ю. Федько-вича «Люба згуба», романі П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні», поемі П. Куліша «Настуся». Мотиви весільної лірики використали В. Пачовський у віршах «Ведуть дружби до шлюбу...», «До вечері в шлюбнім строю» (збірка «Розсипані перли»), «Весілля» (збірка «На стоці гір»); В. Бобинський у вінку сонетів «Ніч кохання»; Б.-І. Антонич у поезіях «Весілля», «Весільне», «Весільна ніч».

Похоронний обряд давніший за походженням, тому його мотиви зустрічаємо вже в давній літературі, зокрема у літописах (плачі-голосіння за вбитими князями). Яскравим прикладом цього жанру є голосіння руських жінок за своїми вбитими чоловіками та Плач Ярославни зі «Слова о полку Ігоревім». Формули голосіння використовуються у текстах давньої літератури, зокрема у «Треносі» (тобто «Плач єдиної святої вселенської апостольської східної церкви...») Мелетія Смотрицького, а також у його творі «Лямент... на... жалосное представленіє... Леонтія Карповича»; «Вірші на жалосний погреб... Петра Конашевича-Сагайдачного» Касіяна Саковича та ін.

Обряд похорону детально описаний у повістях Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся», І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», Ю. Федьковича «Похорон»; голосіння зустрічаємо в оповіданнях Марка Вовчка «Горпина», рекрутські та еміґрантські плачі — у творах В. Стефаника «Виводили з села», «Стратився», «Камінний хрест».

Мотиви голосінь широко відображені й у ліриці. Яскравими прикладами є цикл «Скорбні пісні» зі збірки О. Кониського «Порвані струни»; «Жалібний марш» Лесі Українки, присвячений пам'яті Т. Шев ченка: «Батечку ж наш! / Та вернись до нас! / Та порадь же ти, батьку, нас, / Як без тебе в світі жити Україні / При лихій годині?»; подібною є поезія Т. Тичини «На могилі Шевченка», з мотивами похорону та розмови з померлим пов'язана його поезія «Мамо, мамусю, чом не їсте?». До похоронних пісень наближений цикл віршів «Надгробні стихирі» зі збірки П. Карманського «Ой люлі, смутку»; ряд творів Миколи Вороного зі збірки «De mortuis» («На Тарасовій панахиді», «Пам'яті І. Франка», «На батьковій могилі», «Лемент», «Requiem» та ін.); вірш В. Поліщука «Понесли його в домовину». Символіка і поетика похоронного обряду використана у віршах Т. Осьмачки «На Ігоревому полі», де автор створює новітню легенду-плач Ярославни, та «Труни в гаях» — символічне всенародне оплакування загиблих героїв. Такі мотиви зустрічаються й у сучасній літературі. Яскравим прикладом є «Тренос над ще однією хресною дорогою» І. Калинця.

Дослідження родинно-обрядової словесності

Окремі згадки про родинні звичаї та обряди зустрічаються вже в «Повісті временних літ». Перші записи цих обрядів відносяться до 15—16 ст. і належать Яну Ласіцькому (його книга «Де Russorum...» вийшла латинською мовою у Вільно в 1582 p.). Описи українського весілля знаходимо у К. Саковича, Г. де Боплана («Опис України», Франція, 1650). Цілісні записи весільної драми здійснили Г. Калиновський (1777), Й. Лозинський (1848), П. Чубинський (у четвертому томі «Праць етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край»). Окремі записи належать Б. Грінченку («Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних губерниях», 1899). Багато текстів у записах М. Сумцова, Б. Грінченка, В. Охрімовича друкувалися на сторінках «Київської старини» у 80-х роках 19 ст. Визначальними були розвідки О. Потебні «О мифическом значении некоторых обрядов и поверий», 1865; «Объяснения малорусских и сродных народных песен», 1883; М. Сумцова «О свадебных обрядах преимущественно русских» (Харків, 1881) та В. Охрімовича «Значення малоросійських, російських обрядів і пісень в історії еволюції сім'ї» (1891).

Важливу роль у збиранні та вивченні весільної обрядововсті відіграли І. Франко («Нариси народної весільної обрядовості на Україні»), В. Гнатюк («Похоронні звичаї та обряди», Львів, 1912), Ф. Колесса. Ряд їх досліджень був опублікований в «Етнографічному збірнику» та «Матеріалах до українсько-руської етнології» (1899—1929).

Серед відомих фольклористів 20 ст. ці проблеми вивчали О. Кравець («Сімейний побут і звичаї українського народу», 1966), Н. Здоровега («Нариси народної весільної обрядовості на Україні», 1974), О. Прав-дюк (його науковим дослідженням відкривається двотомне видання науково опрацьованих текстів «Весілля», 1970), М. Шубравська («Весільна пісенність на Україні та її обрядова функція» — вступна стаття до двотомного видання «Весільних пісень», 1982) та ін.