1.3 Особливості української фразеології та типи українських фразеологізмів

Історія походження та становлення української фразеології як науки дуже давня і цікава. Вже на початку XX ст. І.Я. Франко видав тритомну працю «Галицько-руські народні приповідки», яка вміщувала близько 32 тисяч фразеологізмів, значення яких витлумачувалося. Чимало матеріалу містив і «Словарь української мови» Бориса Грінченка. У самостійний розділ науки про мову фразеологія виділилась у 40-х роках ХХ століття. А вже у 50 - 60 роках поширені були дослідження фразеологічного багатства в мові творів М. Коцюбинського, М. Стельмаха... Почалося видання й перевидання тлумачних, перекладних, фразеологічних словників. Утворився окремий розділ - фразеографія. Незважаючи на вагомі дослідження в галузі цієї науки, серед мовознавців немає єдності щодо основних проблем цієї цікавої науки з питань визначення фразеологізму, класифікації, ознак фразеологізмів. Українські вчені вивчають фразеологізми, досліджують їх джерела, структуру, використання фразеологізмів у мові письменників.

Як зазначалося вище, національну специфіку будь-якої мови найяскравіше виражають саме фразеологізми (фразеологічні звороти) - стійкі слово­сполучення, які сприймаються як єдине ціле і вживаються носіями мови в усталеному оформленні.

З давніх-давен народ із покоління в покоління передавав усталені звороти - чудові перлини народної мудрості. Серед фразеологізмів можемо найти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнославянської і давньоруської ( водити за носа , іду на ви ) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю, потрібний як стоп - сигнал зайцю).

Немає такої ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами. У фразеологізмах виражаються явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в памяті), психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (посадити в калюжу; давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати ; зуб на зуб не попадає), дається оцінка людей, явищ, дій (ні риба, ні мясо; на розум не багатий; як сніг на голову) та інші.

Серед українських фразеологізмів є традиційні формули - власне українські каламбури (на городі бузина, а в Києві дядько; трошки гречки, трошки проса, трошки взута , трошки боса), образні порівняння (старий, як світ; чистий, як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата, як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки (скільки літ, скільки зим).

Велику цінність становлять прислівя і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради , вчать, наставляють і виховують людей.

Наприклад: мир та лад - великий клад; правда кривду переважить; не місце красить людину, а людина місце; скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.

Фразеологічні звороти являють собою смислову і структурну єдність.

Прикладами українських фразеологізмів можна вважати наступні: бити байдики (ледарювати), пекти раків (червоніти), одним ликом шиті (однакові), облизня спіймати (зазнати невдачі), і усом не моргнути (не реагувати), заткнути за пояс (перевершити), кури не клюють (багато), на вагу золота (цін­ний), не по зубах (непосильний).

Серед українських мовознавців немає єдиної думки щодо виділення і класифікації фразеологізмів. Найпоширенішою є класифікація українських фразеологічних одиниць академіка В.В. Виноградова, за якою розрізняють фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення - це семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких не повязане зі зна­ченням компонентів.

Наприклад: бити байдики, точити ляси, правити теревені, собаку зїсти, дати дуба, залишитися з носом, зарубати на носі.

Фразеологічні єдності - це семантично неподільні фразеологізми, значення яких певною мірою повязане зі значенням слів-компонентів. Наприклад: прикусити язика, тримати язик за зубами, води в рот набрати, ні пари з вуст, тримати камінь за пазухою, робити з мухи слона, замилювати очі, море по коліна, накивати пятами, кіт наплакав, стріляний горобець, грати першу скрипку, загрібати жар чужими руками, прикусити язика, пропускати повз вуха.

Фразеологічні сполучення - це семантично подільні фразеологізми, один із компонентів яких характеризується вільним лексичним значенням, а другий - фразеологічно звязаним. Наприклад: розвязати питання, надати допомогу, храм науки, зло бере. Компонент фразеологічного сполучення з вільним лексичним значенням можна за­мінити іншим: розвязати питання, розвязати завдання; надати допомогу, надати підтримку; храм науки, храм мистецтва; зло бере, страх бере, сміх бере, жаль бере.

Окрім названих фразеологічних одиниць, виділяють іще й фразеологічні вислови - стійкі, семантично неподільні мовні звороти, до складу яких входять слова з вільним значенням і які відтворюються в процесі мовлення як сталі мовні одиниці. Вони характеризуються лаконізмом і афористичністю. Це прислівя, приказки, крилаті вислови тощо.

Фразеологізми, як і слова, вступають у синонімічні відношення. Наприклад, поняття непотрібний можна передати такими фразеологічними синонімами: приший кобилі хвіст; потрібний як пяте колесо до воза, як сліпому дзер­кало, як лисому гребінь, як торішній сніг, як коло трактора віжки, як зайцеві бубон, як собаці пята нога та ін.

Джерела виникнення фразеології української мови різноманітні. Це насамперед народна мудрість, шліфована віками: дати гарбуза; як горохом об стінку; наче блекоти наївся; душа в пятах; їсть, як іржа залізо; мов у воду опущений; що посієш - те й пожнеш; сам не гам і другому не дам; рука руку миє; як дбаєш, так і маєш.

Одним із джерел української фразеології є виробничо-професійні вислови, що прижилися в народній мові як фразеологізми з образним значенням: грати першу скрипку; увійти в роль (із мови артистів); тріщати по всіх швах; сім разів відмір, а раз відріж (із мови кравців); лити воду на млин (із мови мірошників); стригти під один гребінь (із мови перукарів); прясти на тонку (з мови пряль).

З розвитком науки й техніки українська літературна мова поповнилася новими фразеологізмами, які виникли внаслідок переносного вживання термінологічних словосполучень: ланцюгова реакція, зсув за фазою, спускати на гальмах, зводити до спільного знаменника, з космічною швидкістю, лакмусовий папірець, коефіцієнт корисної дії, питома вага, температура кипіння, вийти на фінішну пряму, зійти з орбіти.

Чимало фразеологічних одиниць української мови має книжне походження:

а) зі Святого Письма: сіль землі; пісня пісень; повертатися на круги своя; земля обітована; не хлібом єдиним живе людина; притча во язицех; лікарю, зцілися сам;

б) з античної міфології: розрубати гордіїв вузол, авгієві стайні, нитка Аріадни, сізіфова праця, піррова перемога, дамоклів меч;

в) перекладені з інших мов: тут собака заритий (з німецької), апетит приходить під час їжі (з французької), синя панчоха (з англійської), відкладати в довгу шухляду (з російської);

г) вислови відомих людей: «Іду на ви!» (князь Святослав), «Борітеся - поборете» (Т. Шевченко), «Караюсь, мучуся, але не каюсь» (Т. Шевченко), «Вогонь в одежі слова»(І. Франко), «А судді хто?» (О. Грибоєдов), «Бути чи небути?» (В. Шекспір).

Як бачимо, фразеологізми відіграють вагоме значення в лексичній системі української мови. Проаналізувавши фразеологічні одиниці української мови, можна дослідити особливості розвитку українського народу вцілому.