2. Характер конфлікту і його художнє втілення в драматургії Миколи Куліша.

Микола Куліш займався літературною діяльністю майже все своє життя — 30 років із 45. Драматург писав навіть тоді, коли перебував на Соловках, в ув'язненні. За 1923 — 1934 роки Микола Куліш створив близько 15 п'єс.Проти драматурга спрямовувалась ідеологічна кампанія, у ході якої стверджується, що з революційних позицій драми “97” Куліш перейшов на ворожі засади п'єс “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, “Патетична соната“. Вона призвела до того, що на першому всесоюзному з'їзді радянських письменників (17 серпня – 1 вересня 1934 року) відбулося офіційне закріплення за Миколою Кулішем статусу буржуазно-націоналістичного драматурга. 19 серпня на ранковому засіданні І.Кулик у своїй доповіді про напрямки розвитку української літератури, розвиваючи тезу, що “в галузі драматургії у нас особливо була загострена класова боротьба, боротьба двох антагоністичних тенденцій”, схарактеризував М.Куліша як митця, що є представником “виявів націоналізму” в драматургії, та як художника, “більшість п'єс якого є відверто націоналістичними й ворожими нам”,

Обірвався життєвий шлях письменника 3 листопада 1937 року. Його було страчено на сорок п'ятому році життя. За одинадцять років безперервної драматургічної практики (1923–1934) Микола Куліш створив майже півтора десятка п'єс. Це “97” (1924), “Комуна в степах” (1925), “Отак загинув Гуска” (1925), “Хулій Хурина” (1926), “Зона” (1926), “Народний Малахій” (1927), “Мина Мазайло” (1928), “Закут” (1929), “Патетична соната” (1929 – 1931), “Вічний бунт” (1932), “Прощай, село” (1933), “Маклена Граса” (1933). До цього вагомого доробку ще треба додати драматичний етюд “Легенда про Леніна” та сцени “Колонії” (обидва твори – 1927).

Білет № 9