1. Майстерність Івана Карпенка-Карого як драматурга у п'єсі «Хазяїн».

“Хазяїн” Iвана Карпенка-Карого – видатне досягнення української драматургiї ХIХ ст.

П’єса “Хазяїн” – соцiально-сатирична комедiя нового типу. Карпенко-Карий не випадково застерiгав що “комедiя ця дуже серьозна”, щоб глядачi не

чекали лише смiху. У п’єсi вiдобразилися процеси розшарування села, становлення нової соцiально-економiчної системи всерединi вже iснуючої – тi процеси, що вiдбувалися на очах самого драматурга. Не мiг ранiше виникну ти i сюжет. На самому початку комедiї Пузир замислює i здiйснює заходи економiчного розорення села, тому що “як мужик зостанеться без землi – роби з ним, що хочеш”. Його шахрайськi махiнацiї з Маюфесом, банкрутство компаньйона - теж ознаки саме того часу, що зайвий раз пiдкреслює актуальнiсть порушеної теми на той момент. Образи створюються не з комбiнацiї певної iдеї з життєвими спостереженнями, а на принципi зображення особистостi з її власною психологiєю та iншими особливостями. Кожен персонаж має свою конкретну цiннiсть (а не лише окрему мету), прагнення до якої зумовлює його поведiнку – пiзнiше в теорiї драматургiї це назвуть “надзавданням”. Так, головною цiннiстю Пузиря є грошi, надзавданням – гонитва за наживою, у той час як цiлi в окремих епiзодах рiзнi, хоч i схожi: здiйснити одну авантюру, потiм другу, третю.

2. Цінності людського буття в поезії Максима Рильського.

Максим Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист .У поезії Рильського природа — «храм і майстерня». Образ билинного багатиря Микули Селяниновича в поезії «Лягла зима» є символом молодої людини, яка, здобувши в місті освіту, повертається в село, щоб своїми знаннями і працею збагатити землю.Ліричний герой Рильського ніколи не вважав себе «царем природи». Він — її талановита дитина, вірний і дбайливий син, а природа — вічне й невичерпне джерело життя і творчості.

Білет № 5

1.Багатогранність діяльності Михайла Старицького, її значення для розвитку української культури.

Усе на світі починається з любові… Володимир Сосюра — співець глибоких почуттів людини. Його інтимна лірика — це бездонне джерело красивих і ніжних почуттів, висловлених у прекрасній поетичній формі. Такі почуття збагачують людину, окрилюють, підносять на вищий щабель духовності. Щирість, задушевність, яскрава, емоційно наснажена образність, оспівування найяскравіших миттєвостей людського буття — такі основні риси ліричних поезій В. Сосюри. Уже давно стали класичними його вірші «Так ніхто не кохав…», «Коли потяг у даль загуркоче…», «Білі акації будуть цвісти…», «Пам’ятаю, вишні доспівали», «Сад шумить», «Васильки» та багато інших. У них Сосюра створив прекрасний світ юнацького захоплення — чистого, мов кришталь, і світлого, як промінь сонця, кохання. Вірш «Так ніхто не кохав…» (1922) присвячений першій дружині поета Вірі.