Ы42. Жанрове розмаїття творчої спадщини Хвильового.

Молодий письменник входив у літературу як представник першого покоління українських радянських поетів. Дебютував енергійними, бадьорими віршами, цілком узгодженими з віковим максималізмом юного суспільства, не обтяженим зв’язками з минулим. Видав поетичні збірки «Молодість» (1921), та «Досвітні симфонії» (1922). Його світоглядна концепція - це щира, романтична віра в життя, заперечення міщанства, бюрократизму, руйнаціїї душі. Він вчасно помітив, як деградують революційні завоювання, гаснуть ідеали. Вже перші його твори пронизані тривогою за долю революції й держави. Започаткував романтичну течію в українській літературі, схвилював і захопив читача, чим засвідчив самобутність і оригінальність свого творчого мислення. Особливу увагу письменник приділяє памфлету - найзручнішому жанру шодо викладу теоретичних міркувань з приводу норм моралі загальнолюдської та класової. Так протягом 1925-1926 років з’являються твори «Камо грядеши», «Думки проти течії». Але чимраз М. Хвильового сильніше вабили прозові жанри. Перші збірки його новел та оповідань «Сині етюди» (1923), «Осінь» (1924), «Мати» (1927) засвідчили його потужний мистецький талант. У 1927 році працює над романом «Вальдшнепи», в якому намагається показати деформацію омріяних ідеалів революції, утрату віри людей і намагання пристосуватися до нових умов. Розмірковує над непереможною волею історичних законів у трактаті «Україна чи Малоросія». У новелі «Я(Романтика)» автор розглядає колізію гуманізму і фанатизму, розкриває суперечності між ідеалом синівської любові і фанатичним служінням згубній доктрині, яка вимагає зречення від усього людяного; розвінчує фальшиву романтику,що заступає собою людські цінності, штовхає на злочин, веде до руйнації душ головного героя. Герой твору опиняється перед неминучим вибором, зазнає роздвоєння, яке розкривається у повсякчасних спробах самовиправдан-ня. Зіткнення почуттів синівської любові і революційного обов’язку, служіння найдорожчій ідеї обумовлюють трагічну розв’язку. В ім’я примарної «загірної комуни», абстрактного марева «Я» приносить найбільшу жертву - власну матір. Марія - Божа і вселюдська мати - виступає головним гуманістичним символом.Автор використовує прийом контрасту як засіб передачі всієї повноти трагедії, змальованої у творі. Показана перехресна характеристика персонажів через власні сприйняття головного героя «Я». Використані різноманітні художні засоби, панорамність у зображенні інших героїв новели, щоб досягти найбільшого напруження, правдивості та вмотивованості.