Короткий словник мовно-літературних та фольклористичних термінів Образні символи

Всесвіт

Сонце – тепло, світло, чоловіче начало (його атрибути –коло, колесо, паляниця, корж.

Місяць – символ судженого, наречений, коханець.

Корабель – символічна модель світобудови, благополуччя, мандрування між світами.

Зоря – жінка, дружина, сестра сонця, планета Венера.

Небо і Земля – батько-Небо, иати-Земля.

Калиновий міст – символізує з’єднанння світів,душ. Поньому йдуть сонце, весна, кохання.

Вітер – широкий простір.

Вогонь – вогонь небесний і вогонь земний символізують плідність, добробут; вогонь підземний – небезпека.

Вода – символ жіночого начала; життєдайності і здоров’я, очищення і кохання; плинності часу, межі життя.

Дунай – широко вживаний у народних піснях межовий символ, що означає швидкоплинність житя, невідворотність смерті.

Синє море – символ світобудови, безмежного простору і межі життя (переходу із одного світу в іший).

Гори (гора) – символічний атрибут у народній ліриці, що вживається у поєднанні з іншими символами в паралелізмах.

Чорні хмари – символізують нещастя, лиховісність.

Роса – „божа сльоза”, родючість, здоров’я, очищення.

Веселка – „небесне кільце” – образ пов’язаний із мотивами життя і смерті.

Дощ – очисна сила і дух предків.

Зерно – зародження нового життя, родючість, багатство.

Календар

Ярило – образ весняного сонця, воскресіння, розквіт природи,божество діитородної сили й плідності.

Коструб –міфологічний образ пов’язаний із -літнім весняно календарем, дух рослинності.

Купало (Купайло) – літнє свято, яке символізує кохання, родючість, час кульмінаційного розквіту природи, літнього сонцестояння. Це свято пов’язане з язичницькими уявленнями про таємничість природи і її загадковість. Тому купальська ніч була насичена значною кількістю ритуалів і магічними діями.. Разом з тим свято Купала пов’язане з культом предків За свідченнями різних науковців Купало – це божество кохання.

Потойбіччя

Вирій – міфічна сонячна країна де зимують птахи, а люди живуть після смерті. В. розташований за морем. Там тепло й затишно, немає страждань і горя.

Межові символи – ліс, вода, синє море, луг, калиновий (або кленовий) міст.

Демонічні істоти

Русалки – міфічний образ дівчат. Інтерпретація (за переказами) образу русалки різна. Одні вважають її за символ родючості, інші вбачають у них покійників, що померли не своєю смертю. Русалки за міфічними уявленнями небезпечні й підступні істоти, яких треба остерігатися.

Чорт – образ від диявольських сил, якому притаманне уособлення зла. Синоніми від „чорта”: сатана, біс, дідько, той, ідол, ірод, диявол, рогатий, нечистий, лихий, щезник тощо.

Культові тварини, птахи.

Риба – міфічний символ відродження, воскресіння.

Кінь – образ, що у слов’янській міфології асоціювася із сонцем, або сонячним божеством. К. -- вірний товариш і супутник героїв та богів. К.—посередник між світами і царствами.

Коза – у традиційній культурі є символом багатства, лостатку, урожаю, плодючості, весняного воскресіння смил природи.

Кіт – образ, що символізує нечисту силу.

Півень – в народних уявленнях – сонячний птах; -- поширений персонаж у дитячих піснях, щедрівках. П. – оберіг і символ домашнього вогнища.

Сокіл – сонячний птах, символ світобудови, всевидящеє око. С. має тотемні ознаки в народних піснях.

Орел – цар птахів, сивол світотворення, здобувач вогню і світла, тотем; уособлення мужності, гордості, сміливості, честі, безкомпромісності тощо.

Лелека – святий птах, символ вірності і щастя, віщий птах.

Ластівка – символ весни, провісниця доброго (багатства, кохання).

Голуб – чиста, свята, божа птаха. Символічними фігурками голубів оздоблюють весільний коровай, що символізує вірність (шлюбність). Гудіння голубів пророкує розлуку. „Голуб, голубка” – ніжні символи вживані при звертанні до дочки, сина, матері, сиротини.

Жайворонок – божа птаха, що символізує чистоту, перша провіщає весну своїм співом. Символ жайворонків широко побутує в магічних уявленнях про їх зв’язок з душами покійних (особливо дітей).

Зозуля – образ пов’язаний із смертю і потойбіччям. Вона відчиняє і зачиняє ворота у вирій. За міфологічними ознаками зозуля найвища птаха серед усіх птахів. Зозуля віща птиця. Сокіл уві сні – звістка, а зозуля -- смерть. Образ зозулі – уособлення горя матері, сестри, коханої. У весільних піснях зозуля символізує наречену, яка ніколи не зможе повернутися до свого роду, як померлий з того світу.

Рослини

Барвінок, рута м’ята, василечки, любисток, папороть – пісенні символи, що на рівні міфологічної свідомості мають доленосний і магічний вплив на людину; символізують життєдайну енергію, невмирущість, добробут.

Первоцвіт – квітка, що віщує весілля (чародійка).

Пролісок – символ надії, щастя.

Верба – жіночий символ. В. -- уособлення таємничої сили жінки, плодючості й материнства,здоров’я і життя.

Дуб – символ сили, чоловічої могутності.

Калина – один з найпоширеніших полізначних символів в українській і російській народній пісенності. В залежності від поетичного контексту: це – символ життя, дівочої краси, цноти, честі; в інших контекстах – вогонь, кров, печаль.

Мак – символізує родючість, є оберегом від нечистої сили.

Символи обрядових пісень та ігор

Воротар (володар) – той, що на воротях, використовується у весняному хороводі. Хоровод водили дівчата у рутяних віночках. Весняна гра.

„Горошок” – хоровід присвячений хліборобським мотивам, який водили кругом церкви на Лівобережжі.

Жельман (Зельман) – так називається весняний хоровод-гра. Образ жельмана має історичний прототип. Він був фактором старостині тарнавської і головою жидівського кагалу. Жельман – митник, який зловживав своєю посадою і був стачений 1775-го року. Хоровод побутував на західній україні і виконувався з насмішкувато-іронічним характером. Разом з тим в ньому були присутні мотиви залицяння.

Колосочок – дівчина років дванадцяти. Образ вживаний у давніх піснях.

Король, королева – красиві хлопець чи дівчинаяких гарно вдягають і садять на трон у маї (на 1-е мая) (відзначення свята весни).

Коструб – образ зими у веснянках. Його висміюють і хоронять.

„Коток” – Великодня гра (котять яйця).

„Кривий танець” – весняний хоровод, що виконують дівчата на лузі.

Ладо, Лада – старослав’янські божества весни, кохання. В уяві наших пращурів вони символізували Природу, гармонію співжиття, а також вживалися як ласкаве звертання. Їхніми чадами є образи Леля, Полеля.

Ластівка – символ весни.

„Мак” – хоровід, що виконувався в давнину на волині, Поділлі.

„Мандрівочка пахне” – вираз символізує проводи козака на війну або в далекі небезпечні мандри. Найчастіше вживаний у сумних веснянках.

„Огірочки” – хоровід (дівчата в танці в’ють огірочки)

Просо – у пісенному фольклорі символізує весільні мотиви (виявлялося бажання заміжжя).

Ряст – весняні квіти. Р. часто вживаний у давньому фольклорі (веснянках).

Шум (зелений Шум) –вияв весни. „Шум” – хоровод. Шум весни.

Ярило (Яр-хміль) – чоловічий образ весни.

Літературно-художні терміни

Алегорія – (грец. -- інший) втілення абстрактного поняття в конкретному художньому образі, або – засіб художнього розкриття явищ. Наприклад: бог Марс – алегорія війни; Феміда (образ жінки із зав’язаними очима і терезами в руках) – алегорія правосуддя.

Гротеск – художній образ в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності; явища змальовуються у фантастично перебільшуваному загостреному вигляді. Художній прийом оснований на навмисному перебільшенні, на поєднанні контрастів реальності і фантастики, трагічного і комічного. Гротескно-іронічні картини зустрічаються у народних піснях („При каноні стояв” – солдатська пісня).

Бурлеск – жартівливе змалювання в зниженому пародійному тоні тем і образів про які прийнято говорити поважно; підміна високого стилю низьким.

Символ – умовне позначення якогось предмета, поняття або явища. С. широковикористаний в народних піснях. Пугач (пугаченько) – символізує лихо, горе, смерть; калина – дівочу красу, цноту, честь; чорні хмари – ворожі сили.

Пафос – (грец. пристрасть, почуття) почуття пристрастного запалу піднесення, натхнення.

//

Алітерація – поетичний прийом, який полягає в доборі слів з повторюваними з однаковими приголосними звуками („вітер віє, повіває”).

Ампліфікація – (лат. -- поширення) стилістичний прийом вживаний для підсилення характеристики явища, що полягає у нагромадженні кількох синонімів, однотипних виразів тощо.

Анімізм – первісна релігія – одухотворення сил іявищ природи.

Антропоморфізм – уподібнення будь чого до людини або перенесення властивих людині фізичних і психічних ознак на тварин, явища природи, предмети; уособлення.

Архаїка – старовина, старовинні речі, атакож усе те, що характеризується рисами старовини.

Архаїзм – застаріле явище, пережиток старовини, все те, що вийшло з ужитку.

Архетип – первісна форма чого небудь; компоненти, що сформувались у найдавнішу добу

Архітектоніка – гармонійне сполучення частин у єдине ціле; // мист. літ. будова художнього твору.

Діалектизми (грец. – говір, наріччя) слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю (баклажан – помідор, конопляник – горобець, блават – волошка, кирниця – криниця, в’їник – віник, неж -- ніж).

Ітерація – повтор слів у поетичній формі (Отут з муштри виглядала, отут розмовляли).

Релікт – (лат. залишок) – річ, явище, що збереглисяяк пережиток давніх епох.

Семантика – значення мовних одиниць – окремихслів, фрвзеологізмів, складовихчастин слова тощо.

Силабізм – віршування в основу, якого покладено однакову кількість складів у віршових рядках.

Історизми – слова, що вийшли з ужитку (мушкет, кунтуш, челядь).

Іронія (грец. -- насмішка) слово або словесний зворот, що набувають змісту, прямо протилежного їхньому буквальному значенню.

Старослав’янізми – слова запозичені зі старослов’янської мови запровадженої в ІХ столітті Кирилом та Мефодієм. Її ще називають давньоболгарською або церковнослов’янською (благодать, суєта, приязнь, учитель, злато, древо, град, глава).

Сакраментальний – обрядовий, ритуальний..

Стилізація – надання творові мистецтва характерних рис якого небудь стилю; зовнішня підробка під народне, прагнення впровадити в життя елементи мистецтва минулого.

Фонетика – звукова будова мови, акустичні властивості звуків.

Рід – спосіб зображення дійсності (епічний, ліричний, драматичний).

Жанр – вид творів у галузі якого-небудь мистецтва, який характеризується певними сюжетними та стилістичними ознаками. У фольклористиці – термін, яким позначається група пісень певного роду, для якої властива функціональність (особливо показова функціональність у піснях: весільних, весняних, русвльних, купальських, дитячих).

Казка – розповідний народно-поетичний, або писемно-літературний твір про вигадані події, вигаданих осіб. Те, що не відповідає дійсності.

Легенда – (лат. – те, що слід читати) народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей оповиті казковістю, фантастикою, міфом.

Міжжанрова дифузія – перехід пісень з одних жанрів в інші внаслідок втрати їх приуроченлсті, історичних напластувань, змін у тексті, усності побутування тощо.

Міф (грец. – слово, переказ) -- стародавня народна оповідь про явища природи (казка, вигадка фантазія). Первинна форма духовної культури людства. Вид фольклору, який за походженням є одним з найдавніших жанрів епосу.

Містика – продукт людської уяви, що виникає на грунті фантазії, вигадок, повір’їв, релігійних переконань. Релігійно-ідеалістичні погляди, що визнають існування надприродних сил і можливість спілкування зними людини.

Космос – впорядкована світобудова. Символ світобудови.

Псалми (псальми) – урочисті духовні пісні. Жанр духовних пісень поширений у ХУІІ-ХУІІІстт.

Містерія (грец. -- таїнство, служба) – жанр релігійної драми ХІІІ –ХУІст.. В українські містерії присвячені різдвяним і великоднім святам („Комедія на день Рождества Христова”, „Комедія на успеніє Богородиці”).

Дефініції – стисле логічне визначення найістотніших ознак визначуваного поняття.

Рецепції – запозичення культурних форм, що виникли в іншій країні, в іншому культурному середовищі і застосовуються (накладаються) в іншому культурному пласті внаслідок чого утворюються нові особливості явища (художнього, пісенного, стильового тощо).

Ареал – територія, площа поширення чого небудь, наприклад діалекту, пісенного стилю тощо

Асиміляція – уподібнення. Робити що небудь подібним до себе, перетворювати на свій лад, пристосовуватись до чого небудь. При міграції етнічна група переселенців протягом певного історичного періоду засвоює культурні цінності в тому кудьтурному оточенні де вона проживає.

Диференціація (лат. відмінність) поділ, розчленування цілого на якісно відмінні частини.

Інтеграція – об’єднування чого небудь у єдине ціле. У пісенному фольклорі – побутування одних і тих же народних пісень у різних культурних середовищах, що межують і де відбувається взаємобмін окремими виконавськими елементами (прийрмами).

Міграція – переселення народів у межах країни або з однієї ураїни в іншу. Пресування тваринних організмів з однієї місцевості в іншу у зв’язку зі зміною умов життяабо з проходженням циклу розвитку. У фольклорі – перенесення традиційних елементів культури з однієї місцевості (країни) в іншу внаслідок історичних реалій.

Метонімія – Один з основних тропів у поетичній і звичайній мові, в основі якого лежить перенесення назви одного поняття на інше, що перебуває з ним у певному зв’зку; слово або вираз ужиті таким чином.

Кантомінація – запозичення (використання) окремих структур одної народної пісні для використання в інших піснях (слова , сегменти, рядки тощо).

Конкатенація – сполучення строф чи ритмічних рядів пісні за допомогою окремої вставки; повторення останньої групи вірша на початку наступного вірша.

Трансплантація – прищеплення, пересадка. У пісенному фольклорі – прищеплення традиційних елементів (стилістичних, словесних, діалектних, інтонаційних) одного етносу на пісенну традицію іншого.

Флуктуація – випадкове відхилення якоїсь величини (фізичної, біологічної, соціальн-економічної, психологічної) від її середнього значення. У пісенному фольклорі – зміна традиційно усталеного пісенного зразка в іншому культурному середовищі.

Аксіологія – вчення про цінності.

Амбівалентний – суперечливий, двоїстий.

Анімізм – віра в існування духів, які правлять світом.

Біфункціональний – двофункціональний.

Зооморфність – символи добра (у вигляді коників, пташок, змії, коні та інш) використані у фольклорних джерелах як продукт міфічної свідомості.

Екзорцизм (грец. поза чимось) – магічне вигнання з людини чогось стороннього, зазвичай злого.

Ідентифікація (лат. тотожність) ототожнення, прирівнення, уподібнення.

Катартичний (грец. очищення) – очисний.

Квазі (лат. ніби, майже, немовби) – у складних словах: ніби, позірний, несправжній, фальшивий (квазінародний).

Ксенофобія (лат. чужоземець) – боязнь чужинців, нетерпимість до чужого.

Кумуляція (лат. згрібаю, нагромаджую) нагромадження, зосередження, концентрація; у фольклористиці прийом побудови тексту по принципу ланцюжка, нанизування.

Магія (грец. ворожіння) – обряди, пов’язані з чаклуванням, віщуванням, вірою в уміння людей управляти природними явищами.

Маргінальний – написаний на берегах книги або рукопису.

Метаморфоза – (грец. перетворення) перетворення однієї форми на іншу,

видозмінення, перевтілення.

Метафора (грец. переміщення) – образне вираження поняття, вживання образного вислову чи слова в переносному значенні.

Парціальний (лат. частка) – у міфології: чаклунський прийом, заснований на законі доторканості, тобто: зараження жертву зачаровують за допомогою речей, котрі вважаються її невід’ємною складовою, - слини, волосся, решток їжі, вирізаного із землі сліду тощо.

Партикуляризм – форма свідомості на певному етапі розвитку людини коли „я” не мало самодостатнього значення й цінності. П. ідентичне синкретизму у фольклорі.

Утилітаризм – філософсько-етичне вчення , згідно з яким в основі людських вчинків є принцип вигоди. Утилітарність первісних обрядових дій – усвідомлення вигоди від того.

Музично-фольклористичні терміни

Абревіатура (лат скорочую) – знаки скорочення нотного запису

Автентичний – такий, що відповідає оригіналові; справжній, дійсний, який походить з першоджерела.

Агогіка – незначні відхилення від темпу (уповільнення або прискорення), які мають місце при виконанні і підпорядковуються завданням створення художнього образу твору.

А капела (італ. acapella) – хоровий (ансамблевий) спів без інстументального супроводу, що широко розповсюджений в народній творчості.

Акорд – (італ. узгодженість) сукупність кількох (не менше трьох) різних за висотою звуків, що відтворюються відповідною кількістю голосів.

Акцент (лат. наголос) – виділення окремого звука або акорду за допомогою динамічного чи агогічного пдсилення.

Альтерація (лат. змінювати) – підвищення або понишення будь якого ступеня ладу на півтон або цілий тон без зміни назви ступеня.

Артикуляція – робота мовних органів, положення мовних органів у процесі співу.

Багатоголосся – спосіб викладу народної пісні заснований на поєднанні кількох самостійних вокальних партій.

Балада (італ. танцювати) – епіко-лірична пісня драматичного характеру, часто з елементом фантастики, зміст якої навіяний подіями минулого, легендами.

Билини – староруські епічні пісні-сказання про героїчні подвиги богатирів і знаменні події з життя народу.

Варіація (лат. зміна) – змінність (ладова, ритмічна мелоична, гармонічна), що вживана у народно-пісенному виконавстві.

Варіабельність – імпровізаційна змінність наспіву у процесі виконання народної пісні.

Вертеп – старовинний український ляльковий театр в якому розігрувались народні сцени присячені святові Різдва Христового.

Втора – тип українського багатоголоссядля якого характерне паралельне голосоведення.

Гагілка – так називають Великодні пісні в західному регіоні України.

Гаївка – веснянка.

Групування – об’єднання нот зв’язками (ребрами)відповідно до будови такту і метру твору (пісні.

Демественний спів – староруський культовий спів, який виник за часів київської русі та особливо поширився ВХУ-ХУІІ ст.відзначався від знаменного співу піднесеністю, віртуозністю, багатством орнаментики.

Діакритичні літери – ті, що вказують на редукцію основної літери (звуку) у вимові (ме-ні -- мі-ні; не-ді-ля – ни-ді-ля).

Дикція – вміння чітко, виразно вимовляти тест під час співу або декламації.

Діапазон – звуковий обсяг співацького голосу, музичного інструмента, звукоряду, мелодії, наспіву тощо.

Допоміжна нота – неакордовий звук, що розташований на слабкій долі такту між двома однаковими акордовими іякий стооїть відних на секунду нижче або вище.

Дума – історичний народний лірико-епічний твір, що розповідає про історичні події або про історичного героя.

Енгармонізм – (грец. узгоджений) – рівність звучання двох різних за назвою звуків (напр. фа-дієз і соль-бемоль)

Заспів – початок хорової пісні, яку починає один виконавець (або група) , після чого вступає весь гурт (хор).

Імітація (лат. наслідування) – повне або часткове повторення теми чи мелодичного звороту, але в другому голосі чи почергово в декільеох голосах.

Імпровізація (італ. раптове, непередбачене) – внесення змінності співаками-виконавцями у наспів або підголосоки під час виконання народної пісні, що є традиційним для народно-пісенного виконавського стилю і виявом особливої майстерності співу.

Інтерпретація (лат. тлумачення) – художнє розкриття змісту музичного твору (народної пісні) в процесі її виконання.

Капела (італ. capella – каплиця, молільня) – місце у катоицькій церкві де розміщувались співаки.

Лад – система відношень опорних тонів наспіву; система організації музичного мислення.

Мажоро-мінорна система ладів – система ладів, що спирається на тонічні тризвуки (мажору або мінору).

Мелізми (грец. пісня) – назва прикрас мелодії (наспіву) та їх умовних позначень ()див. Додатки).

Мелодія (грец. пісня) – музична думка, образно-поетичний зміст якої виражений одноголосо. Головний виражальний засіб у музиці.

Метр – послідовність чергування сильних і слабких долей такту.

Натуральні лади – лади без хроматичної зміни їх ступенів. Лади народної музики побудовані на діатоніці. До Н.л. відносяться: іонійський, дорійський, лідійський, міксолідійський, еолійський, локрійський (гіпофригійський).

Огласовка – вставні літери або склади, що вживаються в народній манер

Під голосок – відносно самостійний голос, що звучить одночасно з основним у багатоголосих народних піснях.

Пісня – словесно-музичний твір (народний або авторський) призначений для співу.

Риндзівки – пісні, що виконуються на другий-третій день великодня на західній Україні.

Ритмомелодика – означає загальні характерні риси виразності, ритмічних особливостей, інтонаційних зворотів.

Регістр – частина звукоряду, що займає певне положення по висоті звучання і має однаковий тембр.

Рефрен – приспів.

Синкретизм (грец. об’єднання) – нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища.

Скоморох – мандрівний артист часів середньовіччя.

Стиль – сукупність ознак, які характеризують мистецтво, певного часу або напряму; індивідуальну манеру художника, виконавця-артиста

Співність – придатність поетичного тексту до співу.

співу (скі-лі-ки; ой яки ме-ні; зе-ле-на ді-бро-го-во).

Тональність – звуковисотне положення ладу.

Фігурація (лат. зображення) – ускладнення музичної фактури за допомогою ритмічних або мелодичних елементів.

Фольклор (англ. народна мудрість). 1. Ф. – народне мистецтво, що зародилося в надрах первісного суспільства і відображало різні сторони буття людини в процесі історичного розвитку до наших днів. 2. Ф. – специфічна сфера духовної культури яка:

• являє собою неспеціалізовану, внутрішньоситуативну художню творчість в замкнутому середовищі;

• існує як усна традиція, що передається із покоління в покоління;

• проявляє себе як колективна свідомість орієнтована на безпосереднє спілкування на неформальному рівні.

Фольклористика – наука, що вивчає явища фольклору.

Фольклоризм – використання творів фольклору (точне або трансформоване) поза рамками фольклорної традиції – в різних родах і жанрах мистецтва, сучасній обрядовості, в побуті.

Хорал – хоровий спів на релігійний текст, одноголосий в католицькій церкві і багатоголосий у протестанській. Х. Звучить рівними тривалостями в гомофонно-гармонічному складі і повільному теипі.

Устій – центр інтонаційного звороту.

ЛІТЕРАТУРА.

Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К., 2001.

Іваницький А. Українська народна музична творчість. К., 1990.

Лисюк Н. Сутність міфу тайого функції. // Матеріали до курсу „міфологія усвітлі міждисциплінарних підходів”. К., 2003.

Попович М. Нарис історії культури України. К., 2000.

Таланчук О.М. 100 образів української міфології. К.,

Шейнина Е.Я. Энциклопедия символов. М., 2003.

Юцевич Ю. Словник музичних термінів.К., 1971.

Яременко В., Сліпушко О. Тлумачний словник української мови. К.,2000.

Ященко Я. Українське народне багатоголосся. К, 1957.