Поль Клодель (1868—1955) Осіння пісня/напам’ять/

Перекладач: Ю.Клен Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.

В сяйво осіннє світанку

Тайною стелиться путь.

Тоне і тане світанок,

Струнно простори гудуть.

Ранку багряна дорога,

Ранок, мов срібло, ясний.

Поклик вечірнього рогу

Зрине в простíр голубий.

Ранок той був — як незаймане срібло.

Ліс той був велетень, — янгол із золота в шаті багряній.

Древо в руці, наче свічка, горіло.

Золото з золотом, полум'я злотний вогонь.

О пахощі лісу прив'ялі! О дим запашний!

Смерть, що звінчалася з кров'ю живою.

Злота сухого намет неозорий у сяйві прозорім рожевого дня.

Ранковий колір левкою.

Я чую: тихшає, гучніє, зринає, мерхне, долинає

До серця лісу золотого

То невиразний, то лункий, то дальній і протяжний

Потужний, тужний поклик рогу.

Він оплакує дні і хвилини,

Якими час наливався вщерть,

Бо всьому день, незрíвняно-єдиний,

Всьому приносить смерть.

Всьому, що було тільки раз

Добрый вечер! Бо скрізь навколо

Це неминуче золото,—

Бо вечір надійшов,

Бо надійшла вже ніч.

Бо вже спливає Віз і срібний місяць.