logo
ISL_3_K

С. Меларме блакить/напам’ять/

Блакить, одвічна блесть, в іронії священній

Ясна, прозоріша за квітів томну лінь,

Поета, що клене безсило власний геній,

Жене безплідною пустелею болінь.

Біжу сліпма: вона в порожню душу хоче

Мені загнати свій пронизливий докір.

Куди втекти? Яке з твоїх громадь, о ноче,

Затулить хоч на мить її убивчий зір?

Тумане, линь! Пролий свій попіл монотонний

Густими пасмами під небосхил, який

Між сірих трясовин осінніх днів потоне!

Німою стелею сліпучу товщу скрий!

А ти –з летейських вод виходь! Над берегами

Сухих очеретин і твані назбирай,

О Спліне, й заліпи майстерними руками

Лазурні діри – слід од злих пташиних зграй!

Іще! з останніх сил хай димарі понурі

Чадять, і кіптяви напівзагуслий блиск,

Опавши, хай замкне всі горизонти хмурі,

Де звільна помира жовтавий сонця диск!

– Умерли небеса. – Матеріє, благаю,

Дай сил забути Гріх та неосяжний Лад

Страждальцеві, який, проклявши, поділяє

Прим’яту підстілку щасливих людських стад.

(Пер. М.Москаленка)

Завдання: 1. Прокоментуйте зміст вірша, розшифруйте підтекст.

2. Що означає символ блакить?

С. МЕЛАРМЕ

ДАР ПОЕЗІЇ/напамять/

Тобі мій дар: дитя нічної Ідумеї!

Крізь шиби, де мороз різьбив тонкі лілеї,

Крізь вікон аромат з одзолотілим склом,

Чорніючи, блідим, скривавленим крилом

У лампу ангельську ударило світання.

Тріумф! І тільки-но реліквія остання

Змінила батькові злим усміхом уста,

Здригнулась голуба й безплідна самота.

О нене з немовлям, прийми, здолавши втому,

Страшне народження, і з голосом, в якому

Віола й клавесин єдиний спів ведуть,

Чи, легко стиснувши безсилим пальцем грудь,

Проллєшся білістю, як вісниця-Сивіла,

Для губ, що їх блакить невинна опалила?

(Пер. М.Москаленка)

Завдання: 1. Проаналізуйте поетику твору.

2. Чому цей вірш вважається програмним у творчості С.Меларме?

Yandex.RTB R-A-252273-3
Yandex.RTB R-A-252273-4