На молу в пристані

Коли я йду до хвиль нічних і розбуялих,

Як океан у берег б'є,

То руки стискую я на грудях запалих,

Щоб серце відчувать своє.

Ось-ось під пальцями тремтить воно, шаліє,

I під ритмічний рівний бій

Враз загубилося в безумній веремії

Безладно збурених стихій;

Віддаючи життя в змагання комашине

Вітрів і незліченних зір,

Піднесене числом і ритмом їхнім,— лине

У неокраяний простір.

I поступається моїм жаданням пильним

Втопить у вічність погляд свій,

I виповнити час і далеч божевільним

Буянням бóлісних надій.

Я думаю про тих, що в дальніх поколіннях,

Як я в оцю шумливу мить,

Потонуть поглядом у осяйних проміннях,

Що сходять на нічну блакить;

Що прийдуть теж до хвиль нічних і розбуялих,

Як океан у берег б'є,

I руки прикладуть теж до грудей запалих,

Щоб серце відчувать своє.

Хотів би я для них у вітрі цім могутнім,

В солоних далях цих знайти

Слова премудрості, напоєні майбутнім

I спраглі дальшої мети,

Щоб душу пристрасну мою вони відчули,

Спізнавши із самих-но слів,

Як серцем радісним у час давно минулий

Я душу їхню полюбив.

ЮЛІУШ СЛОВАЦЬКИЙ

Перекладач: Микола Бажан Джерело: З книги: Микола Бажан. Твори у чотирьох томах. Том ІІІ. Переклади. К.:Дніпро, 1975

Мелодія, І