24. Нравственно-философская проблематика и художественный мир романов просвещения (свифта, дефо, вольтера и др.)
Пашвною ідеєю в европейсьюй культур! XVIII ст. стало Просвітництво - широкий інтелектуальний рух за перегляд з позиції раціоналізму І сенсуалізму всіх основ життя людини у сустльствь Необхідні передумови для просвітництва були створені попереднім століттям . У добу Бароко почали розглядати людину і суспільство, існування як таку співвідношенні з певними універсальними началами, такими як Всесвіт, Бог, вічнють, мораль тощо Відродження не знало такого стввщнесеносп окремого \ шлого, бо людина здебільшого виступала сама для себе законодавцем моральних норм \ духовних начал 1 ніби втілювала в соб! шле 1 окреме водночас. Це знаходило своє вираження у пафос пристрасною, нерідко анархічного вчинку, що не знав тяжких перешкод. Як вихідною, так \ кшечною точкою такого вчинку була тільки сама людина.
На рубежі епох Бароко І Просвітництва прагнення осягнути Сени людського буття у зв'язку з утверсальними началами, не заперечуючии при цьому самого земного снування людини І не принижуючи и пдност!, дало могутнш поштовх для подальшого оновлення європейсько' фшософи. В шй Бог постав як вищий лопчний синтез, абсолют, в якому зшмаються ус! протиріччя (Декарт, Спшоза, Лейбнщ). Барух Стнозс (1632—1677) першим почав розглядати як одне з ушверсальних начал розум. Він поєднав так! начала, як Всесвгг, природа І людина тим, ще розглядав IX як атрибута Бога; досконалість Бога, зокрема розум, поширив на весь евгг, природу \ людину. Свгг (природа) постав у нього яь гармоншний, бо в його основ! знаходимо божественний розум. Те саме можна було сказати І про людину. ТакоУ самоУ думки дотримувався Лейбнщ («напередвизначена гармонія» евпу). Отже, розум почали розглядати як найвищий атрибут Бога, свгг — як гармоншний 1 створений зг законами розуму, а людину (як частину природи 1 в шй якост! атрибут Бога) — як наділену божественним розумом. Однак просвітники не затримувалися на ІдеУ Бога — шакше б вони просто розвивали барокову доктрину світу,— а почали розглядати вищий закон розуму, на якому грунтується Всесвіт, як цшком природний закон. Божественний розум розглядали як природний розум. Бшышсть Із прревітників ВЩВОДИЛР Богов! роль першого поштовху, шеля якого світ розвивався за власними (розумними) законами. Ісаак Ньютон своУми дослщженнямА всеевггнього тяжшня привів мислителів до переконання у самодостатшй 1 ушверсальшй сил! цього закону.
По-новому почали розумгги природу. Досвщ стверджується за вихідний принцип та головне джерело знань (Френсіс Бекон). Джок Локк стверджував у своєму у «Міркуванні про людське розуміння» (1690), що людина одержує своУ знания через про свгг через органи чуттяк Таким чином, людина отримує щлком достовірний образ евггу. Просвггницький розум мютить чіткі критерІУ ютини, що полягали у > свщченнях про себе природи через органи чуття. Фшософське мислення поревітників базувалося на засадах раціоналізму з культом доевщноге знания (англшський емшоизм. (Ьоанцузький сенсуалізмІПросвггники вели рішучу боротьбу з кршосництвом 1 самодержавством Просвітники. Натомість вони висували принцип «освіченого абсолютизму», коли правитель керується не середньовічним авторитарним (освяченим церквою) правом чи деспотичною примхою 1 сваволею, а вимогами здорового глузду; вщповщно до нього вш має оргашзувати державні шетитуцп. У свщомост! широко утвердилася щея прогресу. У ФраншТ шддаеться критищ католицька церква через насаджувані нею забобони 1 обовванювання людей, реліпйну нетерпимість 1 переслідування шакомислячих (Вольтер, Дщро).
В сучасшй науш прийти то вважати, що просвітницькі тенденщУ спочатку зародилися и Англп на початку 1700-х років, досягли своє! вершини в середин! столтя у Францн 1 перейшли в нову якють в останнш третий! століття в Німеччині. Видшяють три основш щейио-стильов! напри ми, що якюно збагатили Історико-літературний процес: 1. Лггература проевггницького раціоналізму, що найбільшою мірою вщіграла проевггницьку парадигму. Найяскравіше вона була представлена в АнпшУ 1 ФранщУ; 2. Лггература сентименталізму, що по різному виявила себе в Англп 1 Франци, и своєрідним вщгомоним можна вважати лггературу штюрмерства в Німеччині. 3. Лггература веймарських класиюв у Німеччині.
Письменникав-просвггникам була притаманна настанова на полемічність 1 певний параболізм. Нерщко художнш твір виступав у них як шюстращя до абстрактних, світоглядних щей. Піднесення абстрактно! ще'Г художеьо збіднювало образ героя чи сюжет, надавали Тм напередвизначеносп и певних рис схематизму.Всі ш риси найбільш помітні у творах письменників — представника просвітницького раціоналізму. У них ми можемо видши так! дв! поширені сюжетні моделі: у першій розкривається невщ повщн!сть певних умов життя вимогам здорового глузду. Такими є «Мандри Гуллівера» Дж. Свіфта, «Персью листи» III. Л. Монтеск'е, «Кандщ» та Інші філософські повісті Вольтера, «Небіж Рамо» Д. Дщро, «ВеЬІлля Фігаро» О. Бомарше. Водночас створюється образ людини, яка сама у соб! втшює вищ! вимоги розуму Цей досконалий розум витримує складні випробування екстраординарною дійсністю. Такими є твори «Робшзон Крузо» Д. Дефо, «Черниця» Д. Дщро, «Емілія Галотп» Г. Е. Лессінгатат.
Франсуа Мар! Аруе, вщомий пщ псевдотмом Вольтер (1694—1778), поставив свою літературну творчість 1 публіцистику на службу одній мет! — викриттю монархічного деспотизму, аристократичного свавшля 1 церковноУ нетолерантності, як!, на його думку, суперечили «природному розуму». Естетичн! принципи Вольтера грунтувалися на засадах класицизму, що вщповщало рацюналктичшй настанов! всіе'1 його творчості.
Мистецтво, згщно з Вольтером, мае чисто утилітарне призначення; воно потрібне людям «разом з деякими фщософськими повчаннями, що Ух слщ вплітати (в нього) час від часу без зайво!' нав'язливості». Адже «мислення — це втіха для нашого слабкого розуму в цьому швидкоплинному житп». Ось чому «всі жанри добр!, крім нудних». Однак найвищим досягненням мистецтва, на думку Вольтера, все ж таки слщ вважати трагедію, яка «для освіченого 1 розеину того розуму (...) чарівніша за всі шип поетичні жанри».
Розумгги мистецтво людині допомагає смак — «чуття, дар розрізняти якість», бо для смаку «недостатньо (якогось) невиразного відчуття чи розмито'1 розчуленості, йому треба розібратись в усіх вщтшках».
Працюючи для театру протягом усього життя, Вольтер написав 27трагедш 1 25 комедій. Перша драма — «Едіп» (1718)-буластворена пщ час першого ув'язнення в Бастили, остання — «Ірена» (1778) — в останнш рік життя. Розквгг драматургІчно'1 творчості припадає на плщне дванадцятил 1 ття у Сіре'1, маєтку марши Е. дю Шатле в Шампаш (1733—1745). Перу Вольтера належать твтора десятка повістей, як! названі філософськими. Автоор будує розповідь у вигляд! стрімких подій. «Кандщ» (1758) належить до найкращих фшософських повістей Вольтера Тут у комічно-пародшнш форм! змальовуються мандри головного героя Кандща в пошуках втраченоУ коханоУ - Кунігунди. Доля закидає персонажів у різн! куточки :в!ту, зокрема и в Америку. Кандщ — втшення иаУвного здорового лузду 1 морально! чистоти, якими обдарувала йоге природа. Вій мандрує у супроводі вчителя - фшософа Панглоса. Якщо для Каидіда світ повний вражаючих несподіванок, загадок 1 чудес, то дл* Панглоса вже заздалегідь на все є вщповщь: «Все — на краще у цьому найкращому з! свтв».
Бща в тому, що його оптимістична впевненість — умоглядна. ГероУ щокроку перевіряють ютину Панглоса на собі, точніше — н; своєму тілі, Ух б'ють, вішають, спалюють на вогнищ!, ґвалтують, проколюють шпагами, вони тонуть в океані, страждають вщ землетрусу. КолА Кандід остаточно заплутався, чому довіряти -привабливій, але умоглядній ІдеУ вчителя про вічну гармонію, чи власним відчуттям, як! свідчат! зовсім про шше, доля нарешті повертає йому Кушгунду.
Перелік використаноУ літератури:
21. Артамонов С. Д. История зарубежной литератур! 17-18 вв: Учебник. - М., 1978.
22. Державин К. Н. Вольтер. - М.: АН СССР, 1946.
23. Елистратова А. А. Английский роман просвещения. - М: Наука, 1966.
24. История всемирной литературы: В 9 т.-Т. 1-5.-М.,1983-1988.
25. История зарубежной литературы 17в.: Учебник / под ред. 3. И. Плавскина. - М., 1987.
26. Французское Просвещение и революция / Под ред. Киселя. - М., 1989.
27. Шалапн. Б. Б. Зарубіжна литература. Вщ античності до початку XIX ст.- К., 2004.
- 1. Художественный образ: специфика и функции
- 2.Эстетические свойства литературы и искусства
- 3. Литература и искусство как формы познания действительности.
- 4. Литература как вид искусства; другие разновидности искусства.
- 5. Место литературы и искусства в системе культуры.
- 6. Национальная специфика литературы; роль литературы в социально-исторической жизни нации.
- 7. Взаимоотношение между литературой, мифологией и фольклором.
- 8. Миф, его специфика и функции. Мифы древней греции и рима. Их роль в развитии европейской литературы.
- 9. Основные этапы развития мировой литературы.
- 10. Литературное направление, течение, школа.
- 11. Литературные роды и жанры.
- 12. Мифологическая основа «иллиады» и «одиссеи» гомера; переход от мифа к эпопее.
- 13. Античная трагедия и комедия: их происхождение, специфика художественного конфликта и героев, катарсис, организация театральных представлений (эсхил, софокл, эврипид, аристофан)
- 14. Литература, живопись и архитектура западноевропейского средневековья.
- 15. Литература киевской руси: система жанров, проблематика, взаимодействие с другими видами искусства.
- 16. «Слово о полку игореве»: историческая основа и художественный мир.
- 17. Концепция человека и художественные формы его изображения в лирике, новеллистике и
- 18. «Смеховой мир» романов эпохи возрождения («гаргантюа и пантагрюэль» рабле)
- 19. Театр в. Шекспира: специфика художественного конфликта и героев, этико-философская
- 20. Эстетика барокко и его особенности в западноевропейской, украинской и русской литературе.
- 21. Теоретические основы классицизма: взаимовсязь с философией, система жанров, поэтика.
- 23. Специфика классицизма в украинской и русской литературе и искусстве (феофан прокопович, кантемир, тредиаковский, ломоносов, сумароков, державин, фонвизин).
- 24. Нравственно-философская проблематика и художественный мир романов просвещения (свифта, дефо, вольтера и др.)
- 25. Литература и искусство западноевропейского сентиментализма (т. Грей, стерна, руссо, гете)
- 26. Просветительство в восточнославянских литературах и культурах (новиков, радищев, крылов)
- 27. Специфика сентиментализма в восточнославянских литературах и искусстве (карамзин, жуковский)
- 28. Философские, этические и эстетические взгляды г. Сковороды в контексте культуры XVIII ст.
- 29. Художественное наследие г. Сковороды и его роль в развитии украинской литературы.
- 30.Tbop4ectbo и. П. Котляревского: идейно-художественное своеобразие, место и значение в художественной литературе.
- 31. Литература и искусство западноевропейского романтизма: концепция мира и человека, поэтика, жанры (блейк, гойя, новалис, в. Скотт, дж. Байрон, гюго и др.)
- 32. Романтизм в русской и украинской литературе (пушкин, лермонтов, гоголь. Шквчкнко).
- 33. Мир и человек в западноевропейском реалистическом романе первой половины XIX века (диккенс, теккерей, стендаль, бальзак).
- 34 Социально-психологическая проблематика и нравственно-
- 36. Реализм в русской и украинской живописи («передвижники», крамской, ге, репин) и музыке («могучая кучка»).
- 37. Западноевропейская проза и искусство второй половины XIX века (бодлер, леконт де лиль, э мане, э дега, к. Моне
- 38 Символизм в западноевропейской поэзии и живописи последней трети XIX века (верлен, рембо, маларме, моро, редон, гоген)
- 39. Русский символизм в литературе и искусстве: философско-эстетические концепции и художественная практика (мережковский, сологуб, брюсов, бальмонт, блок, белый,
- 40.Акмеизм и футуризм в литературе начала XX в.: философско-эстетические платформы и поэтика (гумилев, ахматова, маринетти, хлебников, маяковский, семенко).
- 41. Специфика украинской и русской «неореалистической» прозы конца хгх - начала XX века (коцюбинский, кобылянская, стефаник, чехов, бунин, андреев, куприн и др.)
- 42. «Новая драма» рубежа XIX и XX ст. (ибсен, метерлинк, чехов, горький, блок, л. Андреев, куприн)
- 43. 3Ападноевропейская модернистская проза первой половины XX ст. (джойс, кафка, пруст, камю, сартра
- 44. Ос0бенности развития украиской и советской литератур1 в первой половине XX ст. (сосюра, тычина, зеров, рыльский, горький, толстой, шолохов)
- 45. Задержанная украинская и русская литература: хвылевой, пидмогильный, кулиш, курбас,платонов, булгаков, пастернак и др.
- 46. Литература украинского и русского зарубежья (винниченко, маланюк, шмелев, бунин, зайцев).
- 47. Постмодернизм как художественно-сстеీā66ༀヰ堀6666 система второй половині XX века и его представители (у. Эко, в. Ерофеев, саша соколов, в. Пелевин, ю. Андрухович, о. Забужко).
- 48. Основные течения модернизма в живописи XX века: экспрессионизм (кирхнер идр.), кубизм (пикассо, брак), сюрреализм (шагал, дали), абстраеционизм (кандинский, малевич, мондриан).