17)«Мертвые души». История создания и эволюция замысла, символика заглавия, спор о жанре. Приемы типологизации помещиков, чиновников, крестьян.

«Мертві душі» це найважливіший твір його життя, який трагічно залишився незавершеним. Сюжет був подарованим Гоголю Пушкіним. Задум грандіозного епічного полотна, який мала вковтати вся Русь при чому як в сучасному так і історичному вимірі. Гоголь уявляв собі подібним до задуму «Божественної комедії», де мали бути кола пекла, де мали бути своє чистилище і свій рай. Хотів побудувати картину сучасної Русі із змалюванням занепаду сучасного дворянства із показом трагічного стану провінції.

Планував в наступних книгах показати позитивний приклад, новий російських поміщиків, не тих, які з гуманістичних міркувань будуть потакати недолугим не працьовитим селянам, а такі, які турбуються про своє багатство, свої статки, але які добре усвідомили, що на бідних селянах, які не мають що їсти і не мають на чому працювати великого багатства не заробиш, тому він уявляв собі поміщиків, таких західного типу підприємців, які запроваджують прогресивні технології.

В тих фрагментах другого тому «Мертвих душ», що залишилися у Голівських знайомих, постають фрагменти сюжетних доль цих поміщиків, наприклад одного з них в одному варанті він називаєт Констанжоглов в іншому Скудножоглов, сам Гоголь не визначився з іменем, характером сюжетної біографії своїх персонажів, але щоразу коли він приступав до другого тому ці характери здавалися йому штучним, декларативними, позбавлені характерологічної достовірності і Гоголь щоразу був невдоволений, за підсумком другий том загинув к вогні.

Соціально-економічною сюжетною основою було те, що наприкінці 30 на початку 40 років відзначилося заселення освоєння російських земель, які до того були не достатньо заселені. Був прийнятий указ про те, що можна купувати селян без землі для того, щоб їхати з ними на нові землі, і ці нові землі новим поміщикам надавалися безоплатно, з умовою, що їх будуть розорювати, засіювати. Для того щоб ці підприємливі нові поміщики не ризикували і погодилися, їм було дозволено закладати своїх селян та інші статки, брати кредити, розраховувати на страхові виплати. Тобто, афера Чичикова полягала в тому, щоб скупити у справжніх поміщиків так звані «мертві душі», які на папері були живими, потім закласти їх, отримати кредит або заявити про їхню смерть і отримати страхові виплати. Перепис селян, закріплених за землями за поміщиками, здійснювався раз на 5 років. Між цими переписами селяни за документами вважалися живими і поміщики платили за них податок. Там де смертність була висока, то ці виплати за селян, які померли чи втікали, поміщики мусили виплачувати, тому було обтяжливо. Ідея Чичикова полягала в тому, що тому хто продає було вигідно, бо він звільняється від цих мертвих душ. Сама ідея Гоголя купівлі мертвих душ дуже влаштовувала тому, що завдячуючи їй його головний герой може зустрічатися з різними поміщиками, з різним статусом, і познайомити з ними читача, впізнати в них певні дуже знайомі явища і подивитися на це з критикою з сатиричної точки зору.

Гоголь називає свій твір «Мертві душі» во-первых, речь здесь идет об умерших крепостных крестьянах, которые в ревизских (от слова ревизия) сказках числятся как живые. Во-вторых, говоря о «мертвых душах», Гоголь имеет в виду представителей господствующих сословий – помещиков, чиновников, души которых «омертвели», оказавшись во власти страстей. Поэма вышла в свет в мае 1842 г. под названием «Похождения Чичикова, или Мертвые души» (название было изменено под давлением цензуры, по той же причине из поэмы была выброшена и «Повесть о капитане Копейкине»).

Цікаві моменти пов’язані із жанрами. З точки зору сучасної літератури це роман, але Гоголь називає їх поемою, по-перше написана за манерою Данте, по-друге поширені ліричні відступи, пов’язані з пейзажом, з різними комічними міркуваннями. Найзнаменитіший ліричний відступ коли Чичиков після скандалу, розсекретили його аферу, змушений був тікати з міста, оповідач кидає його в річку і раптом ця річка в ліричних роздумах трансформується в птицу троецу , стилізований образ самої Русі. Він пройнятий таким самим героїчним пафосом, як фінал переробленого «Тараса Бульби», де славне майбутнє Російської імперії автор пов’язує з вірою в «Російського Царя».

Крепостные люди Чичикова – лакей Петрушка и кучер Селифан– нечистоплотны, необразованны, ограниченны в своих умственных интересах. Петрушка читает книги, ничего в них не понимая. Селифан отличается пристрастием к выпивке. Крепостная девка Коробочки Пелагея не знает, где правая, где левая сторона. Дядя Митяй и дядя Миняй не могут распутать упряжь лошадей, запряженных в два экипажа.

В то же время Гоголь отмечает талантливость, творческие способности русского народа, его богатырскую силу и вольнолюбивый дух. Особенно ярко эти черты народа отражены в авторских отступлениях (о метком русском слове, о Руси, о птице-тройке),а также в рассуждениях Собакевича об умерших крестьянах-умельцах (это кирпичник Милушкин, Еремей Сорокоплёхин,который, занимаясь торговлей, приносил оброку по 500 рублей,каретник Михеев, плотник Степан Пробка, сапожник Максим Телятников); в размышлениях Чичикова о купленных мертвых душах, которые выражают позицию самого автора (кроме уже названных крестьян Собакевича, герой упоминает беглых крестьян Плюшкина, в частности Абакума Фырова, которого, вероятно, занесло на Волгу; он стал бурлаком и отдался разгулу вольной жизни).

Гоголь отмечает также и бунтарский дух народа. Писатель считает, что если произвол властей не будет остановлен, если нужды народа не будут удовлетворены, то возможен бунт. О таком взгляде автора свидетельствуют по крайней мере два эпизода в поэме. Это убийство мужиками заседателя Дробяжкина, который, будучи одержим блудной страстью, приставал к девкам и к молодым бабам, и история капитана Копейкина, который, вероятно, стал разбойником.

Уже в первой главе Гоголь называет большинство чиновников города. Это губернатор, вице-губернатор, прокурор, полицеймейстер, председатель палаты, инспектор врачебной управы, городской архитектор, почтмейстер,некоторые другие должностные лица.

В описании города, губернских чиновников, их характеров и нравов заметна ярко выраженная сатирическая направленность. Писатель подвергает резкой критике российскую бюрократическую систему, пороки и злоупотребления чиновников. Гоголь обличает такие явления, как бюрократизм, взяточничество, казнокрадство, грубый произвол, а также праздный образ жизни, чревоугодие, склонность к карточной игре, пустословие, сплетни, невежество, тщеславие и многие другие пороки.

В «Мертвых душах» чиновники изображены гораздо более обобщенно, чем в «Ревизоре». Они не названы по фамилиям. Чаще всего Гоголь указывает должность чиновника, делая тем самым акцент на социальной роли персонажа. Иногда указываются имя и отчество действующего лица. Мы узнаём, что председателя палаты зовут Иван Григорьевич, полицеймейстера – Алексей Иванович, почтмейстера – Иван Андреевич.

Некоторым чиновникам Гоголь дает краткие характеристики. Например, он замечает, что губернатор был «ни толст, ни тонок собой, имел на шее Анну» и «вышивал иногда по тюлю». Прокурор имел густые брови и подмигивал левым глазом, как будто приглашал посетителя выйти в другую комнату.