2) Система жанров русского романтизма в развитии: элегия, послание, баллада, “байроническая” поэма, романтическая повесть.

Одним з найбільш поширених в творчості російських романтиків жанрів стала елегія, важливим джерелом якої був фольклор, зокрема, народна семейно-побутова і любовна лірика, голосіння і плачі. У них елегія почерпнула багато елементыв выршового і образного ладу. Від голосінь елегія перейняла велику емоційну насиченість тексту, вміння максимально використовувати віршові засоби для вираження безвихідного горя. Спорідненість елегій з фольклорною лірикою знайшла підтвердження в тому, що в міру розвитку елегійного жанру і створення видатних творів елегії, в свою чергу, збагачували фольклор, стаючи народними піснями. І чим ближче була ця спорідненість, тим більше поповнювало народний пісенний репертуар елегійна творчість того чи іншого поета.

Важливу роль у самовизначенні російського романтизму - ще на початковій стадії його розвитку - зіграв інший романтичний жанр - балада, яка ставила людини на характерну для романтизму саму грань двоемірія, припускаючи практично реальне з'ясування стосунків з вищими, містичними силами буття. Балада сюжетна, динамічна, вона вважає за краще звертатися до чудесного і жахливого; епічне початок в ній органічно сплітається з ліричним. У романтичній баладі зміст може бути історичним, героїчним, фантастичним, побутовим, але кожен раз воно переломлюється через фольклорну призму легенди, перекази, повір'я. Для романтичної балади обов'язковий особливий баладний світ - екзотичний, умовно-фольклорний, декоратівноісторіческій. При цьому автор балади в тлумаченні її епізодів вступає в тісний контакт з національно-народним світосприйняттям певного часу. Тому балада, як правило, фольклорні, національно самобутня і історична. А так як для народної свідомості характерна наївно-простодушна віра в справжність чудесного і фантастичного, то для балади вельми характерна атмосфера таємничості, загадковості, передчуттів прояви року, подолати який намагається герой.

Балада виявилася жанром дійсно інтернаціональним, постійно збагачується з найрізноманітніших національних джерел: легенд, казок, билин, історичних і розбійницьких пісень, важливих суспільних подій і приватних подій, місцевих повір'їв, забобонів і звичаїв. У російської поезії XIX ст., Починаючи з В. А. Жуковського, баладна струмінь зароджується під впливом англійських романтиків і непрямим чином - англійської народної балади. Можна сказати, що романтизм в російській літературі утверджувався саме за допомогою балад. Традиційно в науці вважається, що світ суб'єктивних переживань людської особистості вперше настільки глибоко й поетично відкрився російському читачеві саме в баладах В. А. Жуковського.

Найбільш досконалі зразки російської романтичної елегії створив В. А. Жуковський. Уже в перших елегіях поета знайшов своє відображення внутрішній лад його душі, проявилися ліричний настрій, емоційний колорит, натхненність індивідуального характеру поета.

ПОСЛАННЯ - поетичний жанр: віршоване лист, твір, написаний у формі звернення до кого-небудь і що містить заклики, прохання чи побажання.Послання писав К.Н.Батюшков (напр. Послання И.М.Муравьеву-Апостолу»). Активізація жанру на початку століття пов'язана з формуванням літературних напрямів, які претендують на.ведущую роль не тільки в літературній, а й у суспільному житті, З одного боку, виникає тенденція розглядати мистецтво як засіб тільки духовного перетворення дійсності, з іншого - революційного перетворення суспільної дійсності. Послання, в силу своєї жанрової специфіки, дуже наочно відобразили ці тенденції. Різниця ідейно-естетичних концептуальних установок символістів і пролетарських поетів визначає відмінності таких найважливіших для послання понять як автор і адресат, впливає на характер їх відносин, на всю змістовну і формальну структуру послання.

Іншим, особливо важливим етапом на шляху розвитку російського романтизму було народження в його лоні поеми. Романтична поема зіграла в російській літературі провідну конструктивну роль, так як розвиток романтичної прози і драматургії в значною мірою відбувалося шляхом перенесення і трансформації на епічної і драматургічної грунті її головною колізії, хоча цей процес відбувався пізніше. Причому найрізкіше контури російського романтизму визначилися з виникненням поетичного жанру романтичної поеми. Сам тип романтичної поеми, побудованої на взаємодії текстів різного характеру, обсягу та стилю, став своєрідним досягненням російського романтизму. Тексти сперечалися і доповнювали один одного: дані історичних довідок спростовувалися власне поетичним викладом, що як би демонструвало розбіжність між «поезією» і «історією», стверджувало могутність романтичного вимислу. В рамках одного жанру створювалося складну взаємодію значень і смислів.

Основним жанром російської прози в першій третині XIX ст. була романтична повість, що продовжила і обновила традиції російської авторської повісті, що виникла в другій половині XVIII ст., коли пік класицизму був уже позаду, і в літературі намітилися нові художні тенденції. Тоді в жанрі повісті відбувалося змішання стильових особливостей і поетичних принципів, восходивших як до античної класики, так і до європейських літературних напрямів, що змінив класицизм. Учнем Карамзіна виступає в прозі і Жуковський, який, продовжуючи розвивати принципи сентименталізму, вносить в повість нові - романтичні мотиви («Мар'їна роща», 1809). Якщо порівняти повість Карамзіна «Бідна Ліза» і повість Жуковського «Мар'їна роща», то легко переконатися, що Жуковський відступає від канонів сентименталізму на користь романтичних веяній.Фольклорность, релігійні мотиви, містична фантастика в подальшому стають істотними ознаками романтичної повісті в її класичному варіанті.