1 Ляшків-панів частувать.

Образ Гонти, як і Залізняка,— героїчний, особливо яскраво відображено це в кінці розділу «Бенкет у Лисян- ці».

Згідно з народними уявленнями про покарання за зраду показано страту Гонтою власних дітей. Факт цей не історичний і не легендарно-фольклорний. Немає, безу­мовно, підстав думати, що Гонта вбиває своїх дітей тому, що вони могли б стати католиками. При бажанні він як батько міг би перевиховати їх. Але Гонта дав присягу знищувати всіх панів і католиків. Від цієї присяги воїна він не може відступити,

Щоб не було зради, Щоб не було поговору...

Гонта не звір, яким його показує М. Чайковський. Для польського письменника, що наслідує шляхетсько-мему­арну традицію, Гонта — перш за все «зрадник». Чайков­ський робить все для того, аби очорнити цей образ. У центрі його повісті «Вернигора» — сцена звірячої роз­прави Гонти над своїми дітьми. Письменник протистав­ляє портрети двох невинних «біловолосих» хлопчиків блі­дому істеричному обличчю батька-вбивці. Гонта у Шев­ченка—і хоробрий гайдамака і люблячий батькоТ^ Сцена похорону Гонтою своїх синів — глибоко поетична. Поет вклав в уста батька слова, близькі до народних голосінь:

Спочивайте, сини мої, В глибокій оселі!

«Таких пристрастей і конфліктів людської душі,— писав

А. Малишко в ювілейні дні 1961 р.,— ще не знала світова поезія» ⁹³.

г Гонта переконаний у невинності своїх дітей. Він хо­ває їх за козацьким звичаєм, покриваючи «червоною ки­тайкою голови козачі».

Навіть згадка про васильки і руту символізує непо­рочність і чистоту цих малят ⁹⁴.

Отже, розкриваючи душевну драму Гонти, Шевченко \пішов шляхом глибокого синтезу фольклорних матеріа­

лів, опоетизувавши вірність воїна інтересам народної ре­волюції. Вчинок Гонти психологічно цілком відповідає духові тих жорстоких часів. «Жорстокість революціоне­ра — єдина жорстокість, що може йти пліч-о-пліч з най­глибшою ніжністю серця»,— писав з приводу поеми «Гайдамаки» А. Луначарський.

Суть нового підходу Шевченка до проблеми трагіч­ного полягає в тому, що у Гонти почуття громадянсько­го обов’язку перемагає особистий біль. Гонта бореться не за своє особисте щастя, а за соціальне і національне визволення народу. «В умовах героїчної боротьби за визволення народу,— зауважує Є. Шабліовський,— да­на тема була однією з важливих національних проблем. І Шевченко розв’язав її з погляду народу»⁹⁵.

✓ У характеристиці образів Шевченко звертався до ро­мантичного і реалістичного методів. І справді, важко уявити собі романтичний образ Яреми-месннка без реалі­стичного змалювання Яреми-наймита, криваво-вогненних картин розправи над польською шляхтою, коли «горять панські трупи», без реалістичного зображення гайдамаць­кого табору з його настроями і сподіваннями. Яскра­вість героїко-романтичних образів не означає відходу від правди, а є найповнішим її виявом. Елементи сатири в поемі'—зародок майбутнього реалістичного методу Шевченка. Реалістичні мотиви посилювали звучання Шевченкової_ _романтики, водночас наближаючи її до реального, земного життя. «Це була романтика, яка нес­ла художню правду (розрядка наша.— М. Г.),— пише Є. Шабліовський,—вона якнайкраще виражала ге­роїчне начало, так властиве творчості Шевченка» ⁹⁶. Вже той факт, що поет зважився романтизувати «громаду в сіряках», говорить сам за себе. Це вияв шевченківського новаторства і в самому змісті, і в формальних засобах поетики романтизму.

Галайда, Залізняк, Гонта, кобзар Волох та гайдама­чки— перші позитивні образи в творчості Шевченка. Во- наділені глибоким відчуттям соціальної правди.

Щоб повніше розкрити внутрішній світ своїх героїв, автор не задовольняється описом їх почуттів. Він дає

можливість виявитися цим почуттям у формі драматич­них монологів, діалогів. Так, наприклад, про Гонту біль­ше дізнаємося з його діалогів (з Залізняком, з дітьми) і

Ч монолога, ніж зі слів (епічної розповіді) поета. Гонта завдяки цьому постав у нашій уяві як жива людина зі своїми почуттями і думками. Такий метод розкриття ха­рактеру можна назвати внутрішньо-драматичним.

Ня ві її міну від епічного зображення гайдамаків у фольклорі Шевченко психологізує свої образи. Іноді од­на деталь говорить про суттєві ознаки образу: Гонта в чррній киреї; Залізняк «люльку курить, нікому ні слова»; гайдамака, вчорашній наймит, перш ніж сказати слово, озирається; кобзар Волох співає не для грошей і т. д.

Мова-чрерої-в-4юеми індивідуалізована. Поряд з емо- ційна-напруженою мовою Яреми — спокійна урівноваже­на мова Залізняка («Добре, сину, ножі будуть на святеє діло...»)уйірична, наче пісня, мова Оксани. Для підсилен­ня характеристики конфедератів Шевченко зрідка вжи­ває полонізми («гонору слово»), архаїзми (звернення благочинного під час «освячення ножів»—«Не плачте, братія...» і т. ін.).

Поема «Гайдамаки» вражає великими скарбами лек­сики, різноманітним складом тропів, які мають багато спільного з народною поетикою. Від народної поезії йде у Шевченка щільне поєднання переживань, емоцій героїв з образами природи, теплота ліричного почуття. Але це було не безкриле репродукування стилістичних зворотів народної пісні, властиве, наприклад, поемам П. Куліша, а те геніальне перевтілення фольклорних образів, яке є однією з основних ознак поетичного стилю Шевченка.

Ще І. Франко у праці «Із секретів поетичної творчо­сті» відзначав уміння Шевченка створювати багату па­літру кольорів, малювати словами. Такі «кольорові» епі­тети у «Гайдамаках» відповідають вимогам романтично­го стилю: «пожовкле листя», «білолиций місяць», «крива­вий місяць», «рожевії квіти», «блакитне небо», «зелена діброва», «червоне море» (крові); «темний гай», «синє море», «чорні гори», '^золотий жупан», «червоний жу­пан», «темна хата» і т. ін.

Розкриттю основної ідеї твору підпорядковані' такі засоби романтичної поетики, як символіка і персоніфіка­ція. Шевченкові не байдуже, які асоціації викличуть його і _Тропи. В часи написання поеми, коли в народі ходили

чутки про нову Коліївщину, сама назва поеми звучала символічно. Вона воскрешала в уяві покріпаченого се­лянства думки про недавню розправу над гнобителями. Символічний образ Яреми, його дії — це втілення дум і прагнень народу. Поет використовує символіку історич­них пісень і дум, яка відповідає романтичним уявленням про героїчне минуле: битва-бенкет, свято (на цій основі виникли назви розділів «Свято в Чигирині», «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці»); перемога війська — засів («Посіяли гайдамаки в Україні жито»). Метафоричним епітетом «червоний» Шевченко поглиблює фольклорний символ (битви-бенкету). Багато зразків таких тропів знаходимо в «Запорожской старине» І. Срезневського.

Майстерні картини природи, вдало включені в поему, сприяють кращому вираженню її ідеї, виявленню погля­дів, почуттів і настроїв автора та персонажів. Пейзаж у «Гайдамаках» є засобом створення місцевого колориту, посилення ліризму, драматизму тощо.

Поет ніколи не показує статичного пейзажу. Для ньо­го властиве органічне поєднання картин природи з на­строями героїв, з роздумами про людське життя. В цьо­му Шевченко близький до традицій «Слова о полку Іго­ревім» та українських народних дум. Впадає в око схо­жість мистецького ладу пейзажних картин у поета з ла­дом зображення картин природи в українських народних піснях. Так, у розділі «Треті півні» подається виразний пейзажний малюнок, що зливається з настроями Яреми і є немовби символом того неминучого конфлікту, який назріває між народом і польською шляхтою:

А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,

Підняв гори-хвилі; а в очеретах Реве, стогне, завиває,

Лози нагинає;

Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає.

За допомогою картин природи Шевченко надає поемі місцевого колориту (широкий та дужий Дніпро, зе­лені діброви, степ безкраїй, і верба, що слуха соловейка, і ряст з барвінком). «Кожному, хто читав Шевченкові поезії,— відзначав у праці «Із секретів поетичної творчо­сті» І. Франко,— мусила лишитися в тямці та маса зоро­вих, кольористичних образів, якими він любить характе­ризувати українську природу...»

Більша частина поеми «Гайдамаки» написана коло­мийковим розміром. Немає такого розділу, де б не було його. А метрична канва «Червоного бенкету», «Гупалів- щини» і «Лебедина»— коломийкова взагалі. Звичайно, той чи інший віршовий розмір не існує сам по собі, а щоразу виникає з слів, з неповторних словосполучень; виникає лише в даному вірші і в ніякому іншому повто­ритися не може.

Застосування коломийкового розміру в українській поезії має давню традицію. Вона йде через пісні І. Кот­ляревського і українських романтиків до Шевченка. Ко­ломийкою писали С. Руданський, Ю. Федькович, І. Фран­ко, молода Леся Українка, П. Грабовський. У Галичині до коломийкового вірша звернувся сучасник Шевченка— М. Шашкевич.

Франко вважав, що «генетично сей розмір в’яжеться безпосередньо з козацькими піснями 10-складного розмі­ру»⁹⁷. Справді, на основі коломийки створено історичні пісні про Нечая, Залізняка, Саву Чалого та ін.

Шевченків коломийковий розмір не є звичайною на­роднопісенною коломийкою. Це зрифмований і вдоскона­лений метр, що має своїм попередником історичну пісню. Замість дворядкової строфи (14 + 14) введено чотири­рядкову (8 + 6)2, застосовано переноси (enjambement), невластиві народному віршуванню⁹⁸. За принципом віль­ного наголосу в українській народній пісні⁹⁹ Шевченко дав розмаїті ритміко-інтонаційні видозміни вірша. Уріз­номанітнивши коломийковий ритм, Шевченко передає ним цілу гаму інтонацій та жанрових відтінків, які, взає­модіючи між собою, служать якнайглибшому розкриттю ідейного задуму автора.

Зв’язок вірша поеми «Гайдамаки» з народним віршу­ванням не обмежується лише наявністю коломийкового розміру. Метрикоритмічні ряди поеми позначені впливом ритмомелодики народної лірики («Один я на світі...»— Ярема; «Доле моя, доле моя...»—авторське), у деяких частинах відчутна сувора чеканність історичної баталь-

ної пісні (початок розділу «Червоний бенкет»—«Задзво­нили в усі дзвони...»), епічно піднесений пафос думи і на­віть казкової інтонації («Давно те минуло...»— з «Епіло- га»). До версифікаційних традицій дум, творчо викори­станих Шевченком, можна віднести нерівноскладовість віршових рядків, яка надає розповіді бурхливого прист­расного характеру, дієслівні рими тощо.

Амфібрахічні вірші у поемі багаті строфічно. В «Епі­лозі», наприклад, є шість різновидів строфи: абаб; аабб; аабввб; аабвбв; абба; аабаб.

Більш виразним силабо-тонічним метром є в поемі чотиристопний ямб, вжитий Шевченком у восьми роз­ділах.

Часті переноси, запитання і оклики, довільна строфі­ка надають рядкам, написаним ямбом, енергійного зву­чання. Яскравим прикладом цього може бути уривок з розділу «Титар»:

...конфедерати

Кричать до титаря: «Хоч жить?

Скажи, де гроші?»

Той мовчить.