1 Ляшків-панів частувать.
Образ Гонти, як і Залізняка,— героїчний, особливо яскраво відображено це в кінці розділу «Бенкет у Лисян- ці».
Згідно з народними уявленнями про покарання за зраду показано страту Гонтою власних дітей. Факт цей не історичний і не легендарно-фольклорний. Немає, безумовно, підстав думати, що Гонта вбиває своїх дітей тому, що вони могли б стати католиками. При бажанні він як батько міг би перевиховати їх. Але Гонта дав присягу знищувати всіх панів і католиків. Від цієї присяги воїна він не може відступити,
Щоб не було зради, Щоб не було поговору...
Гонта не звір, яким його показує М. Чайковський. Для польського письменника, що наслідує шляхетсько-мемуарну традицію, Гонта — перш за все «зрадник». Чайковський робить все для того, аби очорнити цей образ. У центрі його повісті «Вернигора» — сцена звірячої розправи Гонти над своїми дітьми. Письменник протиставляє портрети двох невинних «біловолосих» хлопчиків блідому істеричному обличчю батька-вбивці. Гонта у Шевченка—і хоробрий гайдамака і люблячий батькоТ^ Сцена похорону Гонтою своїх синів — глибоко поетична. Поет вклав в уста батька слова, близькі до народних голосінь:
Спочивайте, сини мої, В глибокій оселі!
Без васильків і Спочивайте, діт
«Таких пристрастей і конфліктів людської душі,— писав
А. Малишко в ювілейні дні 1961 р.,— ще не знала світова поезія» 93.
г Гонта переконаний у невинності своїх дітей. Він ховає їх за козацьким звичаєм, покриваючи «червоною китайкою голови козачі».
Навіть згадка про васильки і руту символізує непорочність і чистоту цих малят 94.
Отже, розкриваючи душевну драму Гонти, Шевченко \пішов шляхом глибокого синтезу фольклорних матеріа
лів, опоетизувавши вірність воїна інтересам народної революції. Вчинок Гонти психологічно цілком відповідає духові тих жорстоких часів. «Жорстокість революціонера — єдина жорстокість, що може йти пліч-о-пліч з найглибшою ніжністю серця»,— писав з приводу поеми «Гайдамаки» А. Луначарський.
Суть нового підходу Шевченка до проблеми трагічного полягає в тому, що у Гонти почуття громадянського обов’язку перемагає особистий біль. Гонта бореться не за своє особисте щастя, а за соціальне і національне визволення народу. «В умовах героїчної боротьби за визволення народу,— зауважує Є. Шабліовський,— дана тема була однією з важливих національних проблем. І Шевченко розв’язав її з погляду народу»95.
✓ У характеристиці образів Шевченко звертався до романтичного і реалістичного методів. І справді, важко уявити собі романтичний образ Яреми-месннка без реалістичного змалювання Яреми-наймита, криваво-вогненних картин розправи над польською шляхтою, коли «горять панські трупи», без реалістичного зображення гайдамацького табору з його настроями і сподіваннями. Яскравість героїко-романтичних образів не означає відходу від правди, а є найповнішим її виявом. Елементи сатири в поемі'—зародок майбутнього реалістичного методу Шевченка. Реалістичні мотиви посилювали звучання Шевченкової_ _романтики, водночас наближаючи її до реального, земного життя. «Це була романтика, яка несла художню правду (розрядка наша.— М. Г.),— пише Є. Шабліовський,—вона якнайкраще виражала героїчне начало, так властиве творчості Шевченка» 96. Вже той факт, що поет зважився романтизувати «громаду в сіряках», говорить сам за себе. Це вияв шевченківського новаторства і в самому змісті, і в формальних засобах поетики романтизму.
Галайда, Залізняк, Гонта, кобзар Волох та гайдамачки— перші позитивні образи в творчості Шевченка. Во- наділені глибоким відчуттям соціальної правди.
Щоб повніше розкрити внутрішній світ своїх героїв, автор не задовольняється описом їх почуттів. Він дає
можливість виявитися цим почуттям у формі драматичних монологів, діалогів. Так, наприклад, про Гонту більше дізнаємося з його діалогів (з Залізняком, з дітьми) і
Ч монолога, ніж зі слів (епічної розповіді) поета. Гонта завдяки цьому постав у нашій уяві як жива людина зі своїми почуттями і думками. Такий метод розкриття характеру можна назвати внутрішньо-драматичним.
Ня ві її міну від епічного зображення гайдамаків у фольклорі Шевченко психологізує свої образи. Іноді одна деталь говорить про суттєві ознаки образу: Гонта в чррній киреї; Залізняк «люльку курить, нікому ні слова»; гайдамака, вчорашній наймит, перш ніж сказати слово, озирається; кобзар Волох співає не для грошей і т. д.
Мова-чрерої-в-4юеми індивідуалізована. Поряд з емо- ційна-напруженою мовою Яреми — спокійна урівноважена мова Залізняка («Добре, сину, ножі будуть на святеє діло...»)уйірична, наче пісня, мова Оксани. Для підсилення характеристики конфедератів Шевченко зрідка вживає полонізми («гонору слово»), архаїзми (звернення благочинного під час «освячення ножів»—«Не плачте, братія...» і т. ін.).
Поема «Гайдамаки» вражає великими скарбами лексики, різноманітним складом тропів, які мають багато спільного з народною поетикою. Від народної поезії йде у Шевченка щільне поєднання переживань, емоцій героїв з образами природи, теплота ліричного почуття. Але це було не безкриле репродукування стилістичних зворотів народної пісні, властиве, наприклад, поемам П. Куліша, а те геніальне перевтілення фольклорних образів, яке є однією з основних ознак поетичного стилю Шевченка.
Ще І. Франко у праці «Із секретів поетичної творчості» відзначав уміння Шевченка створювати багату палітру кольорів, малювати словами. Такі «кольорові» епітети у «Гайдамаках» відповідають вимогам романтичного стилю: «пожовкле листя», «білолиций місяць», «кривавий місяць», «рожевії квіти», «блакитне небо», «зелена діброва», «червоне море» (крові); «темний гай», «синє море», «чорні гори», '^золотий жупан», «червоний жупан», «темна хата» і т. ін.
Розкриттю основної ідеї твору підпорядковані' такі засоби романтичної поетики, як символіка і персоніфікація. Шевченкові не байдуже, які асоціації викличуть його і Тропи. В часи написання поеми, коли в народі ходили
чутки про нову Коліївщину, сама назва поеми звучала символічно. Вона воскрешала в уяві покріпаченого селянства думки про недавню розправу над гнобителями. Символічний образ Яреми, його дії — це втілення дум і прагнень народу. Поет використовує символіку історичних пісень і дум, яка відповідає романтичним уявленням про героїчне минуле: битва-бенкет, свято (на цій основі виникли назви розділів «Свято в Чигирині», «Червоний бенкет», «Бенкет у Лисянці»); перемога війська — засів («Посіяли гайдамаки в Україні жито»). Метафоричним епітетом «червоний» Шевченко поглиблює фольклорний символ (битви-бенкету). Багато зразків таких тропів знаходимо в «Запорожской старине» І. Срезневського.
Майстерні картини природи, вдало включені в поему, сприяють кращому вираженню її ідеї, виявленню поглядів, почуттів і настроїв автора та персонажів. Пейзаж у «Гайдамаках» є засобом створення місцевого колориту, посилення ліризму, драматизму тощо.
Поет ніколи не показує статичного пейзажу. Для нього властиве органічне поєднання картин природи з настроями героїв, з роздумами про людське життя. В цьому Шевченко близький до традицій «Слова о полку Ігоревім» та українських народних дум. Впадає в око схожість мистецького ладу пейзажних картин у поета з ладом зображення картин природи в українських народних піснях. Так, у розділі «Треті півні» подається виразний пейзажний малюнок, що зливається з настроями Яреми і є немовби символом того неминучого конфлікту, який назріває між народом і польською шляхтою:
А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,
Підняв гори-хвилі; а в очеретах Реве, стогне, завиває,
Лози нагинає;
Грім гогоче, а блискавка Хмару роздирає.
За допомогою картин природи Шевченко надає поемі місцевого колориту (широкий та дужий Дніпро, зелені діброви, степ безкраїй, і верба, що слуха соловейка, і ряст з барвінком). «Кожному, хто читав Шевченкові поезії,— відзначав у праці «Із секретів поетичної творчості» І. Франко,— мусила лишитися в тямці та маса зорових, кольористичних образів, якими він любить характеризувати українську природу...»
Більша частина поеми «Гайдамаки» написана коломийковим розміром. Немає такого розділу, де б не було його. А метрична канва «Червоного бенкету», «Гупалів- щини» і «Лебедина»— коломийкова взагалі. Звичайно, той чи інший віршовий розмір не існує сам по собі, а щоразу виникає з слів, з неповторних словосполучень; виникає лише в даному вірші і в ніякому іншому повторитися не може.
Застосування коломийкового розміру в українській поезії має давню традицію. Вона йде через пісні І. Котляревського і українських романтиків до Шевченка. Коломийкою писали С. Руданський, Ю. Федькович, І. Франко, молода Леся Українка, П. Грабовський. У Галичині до коломийкового вірша звернувся сучасник Шевченка— М. Шашкевич.
Франко вважав, що «генетично сей розмір в’яжеться безпосередньо з козацькими піснями 10-складного розміру»97. Справді, на основі коломийки створено історичні пісні про Нечая, Залізняка, Саву Чалого та ін.
Шевченків коломийковий розмір не є звичайною народнопісенною коломийкою. Це зрифмований і вдосконалений метр, що має своїм попередником історичну пісню. Замість дворядкової строфи (14 + 14) введено чотирирядкову (8 + 6)2, застосовано переноси (enjambement), невластиві народному віршуванню98. За принципом вільного наголосу в українській народній пісні99 Шевченко дав розмаїті ритміко-інтонаційні видозміни вірша. Урізноманітнивши коломийковий ритм, Шевченко передає ним цілу гаму інтонацій та жанрових відтінків, які, взаємодіючи між собою, служать якнайглибшому розкриттю ідейного задуму автора.
Зв’язок вірша поеми «Гайдамаки» з народним віршуванням не обмежується лише наявністю коломийкового розміру. Метрикоритмічні ряди поеми позначені впливом ритмомелодики народної лірики («Один я на світі...»— Ярема; «Доле моя, доле моя...»—авторське), у деяких частинах відчутна сувора чеканність історичної баталь-
ної пісні (початок розділу «Червоний бенкет»—«Задзвонили в усі дзвони...»), епічно піднесений пафос думи і навіть казкової інтонації («Давно те минуло...»— з «Епіло- га»). До версифікаційних традицій дум, творчо використаних Шевченком, можна віднести нерівноскладовість віршових рядків, яка надає розповіді бурхливого пристрасного характеру, дієслівні рими тощо.
Амфібрахічні вірші у поемі багаті строфічно. В «Епілозі», наприклад, є шість різновидів строфи: абаб; аабб; аабввб; аабвбв; абба; аабаб.
Більш виразним силабо-тонічним метром є в поемі чотиристопний ямб, вжитий Шевченком у восьми розділах.
Часті переноси, запитання і оклики, довільна строфіка надають рядкам, написаним ямбом, енергійного звучання. Яскравим прикладом цього може бути уривок з розділу «Титар»:
...конфедерати
Кричать до титаря: «Хоч жить?
Скажи, де гроші?»
Той мовчить.
Yandex.RTB R-A-252273-3- Василь Мова (Лиманський), Поезії, стор. 125.
- На початку XX століття.
- «Народна творчість та етнографія», 1971, № 2, стор. 24.
- З теорії та історії поеми
- 8 «Рамаяна». Післямова о. Білецького. К., Держлітвидав України, 1959, стор. 322.
- Повернувся голодним, щебечеш.
- 3. М. Потапова. Русско-итальянские связи. Вторая половина XIX века. М., «Наука», 1973, стор. 69.
- М. Бажан. Дружба народів — дружба літератур.— у кн.: «Люди. Книги. Дати. Статті про літературу». К., «Радянський письменник», 1962, стор. 13.
- Плідними в цьому плані видаються нам пошуки об'єктивного висвітлення впливу Байрона на Пушкіна у монографії: в. И. Куле-
- Н. Аристов. Об историческом значении русских разбойничьих песен. Воронеж, 1875, стор. 82.
- І і. Пільг у к. Т. Г. Шевченко — основоположник нової української літератури. Вип. 2. К., «Радянська школа», 1963, стор. 125.
- І Наварили ляхи пива,
- 1 Ляшків-панів частувать.
- Налигачем скрутили руки, Об землю вдарили — нема,
- По селах голі плачуть діти —
- 86 Taras Szewczenko. Studium przez Leonarda Sowinskiego z dolqczeniem przekladu Hajdamaköw. Wilno, 1861, стор. VIII. Переклад наш.— m- г.
- 1 Замучені руки
- Приголубь-и обогрей!
- Ю. О. І в а к і н. Сатира Шевченка. К., Вид-во ан урср, 1959, стор. 260.
- Алкід — син сили, ім’я міфічного героя, велетня.
- 16 В. Косяк. Эпос революционного подвига.— «Советская-'Ук- ранна»; 1961, № 1, стор. 151.
- 1 Л. Новиченко, Шевченко і сучасність, стор. 87.
- Справочный энциклопедический словарь. Издание к Крайя, т. 2, сПб, 1849, стор. 379.
- А. В. Никитенко. Рафаэлева Сикстинская мадонна.— «Русский вестник», 1857, № 19, стор. 8.
- Ю. О. Івакін. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847—1861 рр„ стор. 288.
- З ціпочком тихо попід тином:
- А їй немудрую хустину,
- Цитати взято з у цілому цікаво! книжки: і. В ані на. Українська Шекспіріана. К., «Мистецтво», 1964, стор. 11.
- Встала мати,
- Ф. Я. Прийма. Шевченко и русская литература XIX века. М.— л., Изд-во ан ссср, 1961, стор. 286—288.
- И. Тургенев. Собр. Соч. В двенадцати томах, т. XII. М., гихл., 1955, стор. Ж
- В день воскресний твойого повстання.
- Труну одкрийте!.. Синку, ручку дай!
- Жанр. Віршована драма теж синтезує всі три способи відображення дійсності. В чому ж тоді різниця між нею і драматичною поемою? Оче-
- Поетична — значить драматична
- ...Комуни серце горде й непокірне,
- 1 «Вітчизна», 1972, № 11, с. 168,
- 252601, Київ-мсп, вул. Володимирська, 42.
- 7 Див.: в. I. Л е н і н. Повне зібрання творів, т. 1, стор. 128—129.
- 11 Василь м и к и т а с ь. Галузка могутнього дерева. Літературний нарис. Ужгород, «Карпати», 197!, стор. 72.
- 11 «Світова велич Шевченка», т. 3. К., двхл, 1964, стор. 191.
- 53 «Історія української літератури у восьми томах», т. 3, стор.
- 1 «Народна творчість та етнографія», 1970, Ке 1. Сі 50.
- 13 Наливайко д. С. Искусство; направления, течения, етили, с. 250.
- 19 Арістотель, Поетика, к., «Мистецтво», 1967, стор. 41.
- 29 М. А. Л а з а р у к, Беларусская паэма у другой палави- не XIX —пачатку XX стагоддзя, Мшск, Выдавецтва бду 1мя
- 33“Л. И. Тимофеев, Теория литературы, стор. 861.
- 46 Іван Франко, Твори в двадцяти томах, т. 10, стор. 468.
- 47 Іван Франко, Твори в двадцяти томах, т. 10, стор. 221*
- 66 Цит. За кн.: о. Р. М а з у р к е в и ч. Зарубіжні фальсафімгаофя української літератури. К-, двхл, 1961, стор. 78.
- 67 Є. С. Ш а б л і о в с ь к и й. Шляхами єднання (Українська література в її історичному розвитку). К., «Дніпро», 1965, стор, 12.
- 68 В. І. Л е н і н. Повне зібрання творів, т. 32, стор. 334.
- 73 Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у шести томах,
- 74 Див.: м. П. Г н а т ю к. Олександр Афанасьєв-Чужбинський.— «Радянське літератуг цнавство», 1972, № б, стор. 46
- 99 У народних піснях місце наголосу залежить від мелодії.
- 146 »Всенародна шана». К, «Наукова думка», 1967, стор. 34,
- 158 Там же, с. 272. (Розрядка наша.— б. М.).
- 173‘Луначарский а. В. О театре и драматургии. Избранные статьи в 2-х томах, т. 2. М. 195'
- 177 Теоріц драми в історичному розвитку, с. Я®-