А. В. Никитенко. Рафаэлева Сикстинская мадонна.— «Рус­ский вестник», 1857, № 19, стор. 8.

жанрового трактування, зобразивши святих у вигляді се­вільських ремісників.

Заслуговує на увагу цікава думка, що за ідейним задумом поема «Марія» є ніби продовженням «Неофітів» і перегукується з картиною О. А. Іванова «Явлення месії народу»¹³⁵, що її вже сучасники трактували як глибоко народну, бо тут, за словами І. Рєпіна, «изображен угне­тенный народ, жаждущий слова свободы, идущий друж­ной толпой за горячим проповедником — «предтечею» ¹³⁶.

Ймовірно, що Шевченко знав про німецького філосо- фа-матеріаліста Л. Фейербаха, який виступав за респуб­ліканські порядки, пропонував створити нову релігію без бога, що обожнювала б саму людину. Завдяки своїм про­гресивним рисам — критиці релігії й матеріалістичному гуманізмові — фейєрбахіанство вплинуло на творчість революціонерів-демократів. «Ми не знаємо,— зауважував

О. Білецький,— чи читав Шевченко іншу книгу (крім «Біблії».— М. Г.), духом якої насичена вся його поема. Але книгу цю добре знали представники західної і росій­ської революційної демократії. Нею цікавився Черни- шевський і його найближчі соратники. Цс — «Сутність християнства» Фейербаха, що вийшла у 1841 р.»¹³⁷. Не дивно, що буржуазно-націоналістична критика, дорікаю­чи поетові за «зниження» життя Святої Діви до звичай­ної, людської романтично-індивідуальної трагедії» (Д. Чижевський), всіляко притягувала поему Шевченка до філософії Д.—Ф. Штрауса (Л. Білецький). Що зав­годно, тільки щоб не матеріалістичні джерела, від яких уже й близько до марксизму.

Зміст поеми, її проблематика виходять далеко за межі біблійної сфери. Як справедливо стверджує Ю. Івакін, «у християнському міфі про Марію Шевченко знайшов сюжет, який дозволив йому не тільки створити апофеоз жінки-матері, а й порушити загальні проблеми своєї до­би — служіння правді, самопожертви й вірності ідеалу. Ці проблеми, до речі, зовсім не здавалися тоді надто аб­страктними: то була доба суспільного піднесення, коли кращі сили нації йшли в революцію, свідомі долі, яка на них чекала. І мораль Шевченкової поеми відповідала їх ідеалам і прагненням»³⁴. Отже, біблійна канва виявила­ся придатною формою для вислову зв’язку минулої бо­ротьби з сучасністю, філософського осмислення класової боротьби зображуваної епохи.

З історії суспільно-громадської боротьби відомо, що на певних її етапах ватажки повсталих мас у своїх зак­ликах використовували «святе письмо», біблійну симво­ліку. «...Кромвель і англійський народ,— писав К. Маркс у грудні 1851 р.,— скористались для своєї буржуазної ре­волюції мовою, пристрастями й ілюзіями, запозиченими з Старого завіту»³⁵. Те саме можна сказати і про «Кате­хізис» російських декабристів. Ще в молоді роки біблійні тексти для жартівливого забарвлення гострих політичних висловлювань проти царизму використовував у своїх ли­стах і статтях М. Чернишевський.

Критично сприйнявши євангельську легенду і все те, що було до нього в мистецтві на тему «святої родини», Шевченко як філософ-матеріаліст виробив нову концеп­цію образів Марії та її сина — борців за правду, «за во­лю святую», за народ. Пробудження жінки до активного громадського життя в творах Шевченка останнього пе­ріоду виступило як одне з найважливіших явищ життя народу 50-х років XIX ст. Це знайшло свій відгук і в ро­сійській літературі (поема М. Некрасова «Російські жін­ки», статті М. Михайлова про рівноправність жінки в «Современнике»), Актуальними були також питання вож­дя і маси, проблема героя в зв’язку з революційною си­туацією в Росії. Надто відчутний підтекст Шевченкової «Марії»: сум за правдою, ненависть до всякого понево­лення. Зв’язок поеми з сучасністю, безперечно, виявляє ідейно-художнє спрямування твору в цілому.

В такій інтерпретації тема Марії — не біблійна, а власна Шевченкова. Тут напрошується паралель з Фран­ковим «Мойсеєм». Зазначивши, що поема «Мойсей» май­же вся основана на біблійних темах, і Франко наголо­шував, що головною темою він зробив смерть Мойсея як пророка, не визнаного своїм народом. «Ся тема,— писав

ч