По селах голі плачуть діти —

Батьків немає. Шелестить Пожовкле листя по діброві;

Гуляють хмари; сонце спить;

Нігде не чуть людської мова;

Звір тілько виє по селу,

Гризучи трупи. Не ховали.

Вовків ляхами годували,

Аж поки снігом занесло Огризки вовчі...

(І, 129)

Ямби виконують в поемі і функцію композиційного обрамлення («Треті півні», «Гонта в Умані»).

Проте той чи інший розмір в поемі відіграє не лише одну якусь роль. Так, енергійний за своєю природою ямб іноді передає в поемі й спокійні інтонації:

Попід дібровою стоять Вози залізної тарані...

(І, 94).

Метрикоритмічний склад поеми завжди перебуває у взає­мозв’язку із змістом, в результаті чого вірш «Гайдама­ків» то задумливо ніжний, то драматично напружений, то епічно спокійний. Один з перших польських перекладачів Шевченка Л. Совінський писав, що у поемі «арифметич­но розмір зберігається завжди, але послідовність наголо- \ шених і ненаголошених складів залежить виключно від І настроїв почуття» ³⁶.

І j[^w Різноманітність метрів, прищеплена на українському І І фольклорному грунті, є найхарактернішою особливістю І І ПІевченкової версифікаційної системи. З легкістю пере- I ходить поет у «Гайдамаках» від одного розміру до іншо- I го, зберігаючи при цьому загальну ритмічну єдність. Ця особливість поетичного стилю виявилась і в таких його творах, як «Катерина», «Гамалія», «Сон», «Єретик» та ін. Метр у Шевченка — це канва, на якій він вживає багато­гранні ритмічні узори. Загальний ритм «Гайдамаків» увібрав у себе такі компоненти, як побудова рядків, ритм окремих розділів, переходи від віршованої розповіді до драматичних форм («Свято в Чигирині») тощо.

Шевченків ритм будить нашу уяву, окреслює образи і картини. Він завжди живий фактор найскладніших пе­реживань та найбільш інтимних тонкощів почуття. Рит­мічні перебої, контрастні переходи від вірша до прози, від прози до вставних пісень з усією повнотою передають загальну романтичну схвильованість твору. Ритмічно за­барвлені образи поеми. Нерівний схвильований ритм пси-