8 «Рамаяна». Післямова о. Білецького. К., Держлітвидав Украї­ни, 1959, стор. 322.

редавався з уст в уста. Минали століття, героїчний епос розростався, удосконалювався окремими співцями-пое- тами — виникали великі поеми, або «епопеї», що пізні­ше були записані, й спинившись у своєму розвиткові, перейшли до наступних поколінь як пам’ятки первісної творчості. Такими є «Іліада», «Одіссея», «Махабхарата», «Шахнаме», «Манас» ⁶², «Сасунді Давид», «Пісня про Ро­ланда».

Твори героїчного епосу поділяються на два види: 1) епос колективний, або збірний, що розроблявся вели­кою кількістю поетів протягом століть, поки не здобув остаточної форми, закріпленої на письмі; 2) епос інди­відуальний, що утворювався в остаточній формі окреми­ми поетами. До такого індивідуального епосу належить «Енеїда» Вергілія й «Слово о полку Ігоревім». Вергілій свідомо наслідував Гомера. Автор «Слова» був натхне- ний піснями Бояна й писав свою поему «за билинами цього часу», очевидно, маючи перед собою готові того­часні зразки.

«Слово о полку Ігоревім» — найдавніша пам’ятка ста­роруської літератури, пройнята високою патріотичною ідеєю. Це перша героїчна поема трьох братніх народів — російського, українського та білоруського. Художня тка­нина «Слова» органічно пов’язана з фольклорною поети­кою. Десь на початку XIV ст. виникла поема на апокри­фічні теми «Слова о Лазареві воскресеніи», що її вив­чав Іван Франко.

Індивідуальний віршований епос як продовження традиції героїчного епосу в нових літературах виявився в таких творах, як «Звільнений Єрусалим» італійського поета епохи Відродження Торквато Тассо і «Лузіади» португальського поета тієї ж епохи Камоенса. В новіші часи (XVIII—XIX ст.) такий тип творів згасає.

У добу Відродження була створена «Божественна комедія» Алігієрі Данте, цього, за словами Т. Шевченка, «світоча людства». І. Франко назвав Данте «сівачем ду­ховних революцій», а його поему «колосальною святи­нею середньовікового духа».

Великого поширення набула так звана лицарська по­ема; кращі з цих поем відтворюють прекрасні людські

характери, гуманні ідеї та почуття («Витязь в тигровій шкурі» Шота Руставелі та ін.).

Своїм глибоким ідейним змістом, художньою силою й майстерністю «Витязь в тигровій шкурі» Руставелі на­лежить до кращих здобутків світового мистецтва.

Шота Руставелі — представник передових кіл Гру- зії XII ст., виразник їхніх поглядів і почуттів. Герої йо­го поеми (Тінатін, Нестан, Автанділ, Таріел) діють, страждають і люблять, створюючи реальний зміст життя.

З поетичних образів Руставелі виростає його філосо­фія, що виражала передові ідеї, які виникли в соціаль­но-економічних умовах Грузії того часу. Руставелі вий- шов із рамок середньовічної доби, її закостенілих догм.

«Більше як сімсот п’ятдесят років минуло з того часу. ^ коли було написано цей твір, що разом з «Божественною комедією» Данте, з незрівнянним «Словом о полку Ігоре- вім»,— писав видатний перекладач «Витязя в тигровій Чі шкурі» на українську мову Микола Бажан,— стоїть як грузинський витязь-охоронець при брамі нових віків світової літератури» ¹⁰.

Розглянуті нами перлини світової поетичної епіки стали набутком української культури. Один з найкра­щих творів давньогрецького героїчного епосу «Іліаду» перекладали на рідну мову С. Руданський, П. Ніщинсь- кий, І. Франко, «Одіссею» — П. Ніщинський, Леся Укра­їнка, В. Самійленко; повністю переклав «Одіссею» Бо­рис Тен. Індійська «Махабхарата» стала предметом сту­дій І. Франка. Він же переклав уривки з цього твору.

Український читач має повне видання славнозвісної поеми Данте «Божественна комедія» (переклали М. Рильський, П. Карманський, Є. Дроб’язко).

Цікавим явищем європейської літератури була ство­рена у 1760—1770 роках литовським поетом К. Донелай- тісом визначна поема «Доби року» (опублікована V 1818 р.). То був час панування класицизму в Європі. Донелайтіс інтуїтивно осягнув і виразив у художніх об­разах своєї поеми соціальну нерівність, класові супереч­ності епохи феодалізму, змалював реалістичні картннії життя покріпаченого литовського селянства, викрив ску* пість, жорстокість і егоїзм панів. Надзвичайної худож-

ньої сили досягає поет у «Добах року» завдяки правди­вому розкриттю людської психології, хвилюючим карти­нам рідної природи, звичаїв литовців, багатій народній мові.

Павло Тичина переклав окремі уривки з поеми К. Донелайтіса. Ось як звучить українською мовою звер­нення поета до солов’я:

Ставишся ж ти з презирством до всіх жупанів отих панських,

Так же й тюрбани широкі тобі аніяк не до серця;

Ти — мов бідняк, що з гостей