Цитати взято з у цілому цікаво! книжки: і. В ані на. Укра­їнська Шекспіріана. К., «Мистецтво», 1964, стор. 11.

Взагалі, у Шевченка поєднання реалізму з романтизмом особливо органічне і неподільне. Важливо через ціліс­ний ідейно-художній аналіз твору встановити це поєднан­ня, по можливості виділити стильові елементи тощо.

Справедливо виступає Ю. Івакін проти своєрідного «підтягування» Шевченкових творів до реалізму, проти, як він пише, «реалізмоцентризму» ¹⁴⁹, але думається, що таким же чином слід зробити застереження і щодо «ро- мантизмоцентризму».

Українські романтики зробили вагомий внесок і у ліричні, і в епічні поетичні жанри. Дослідниця своєрід­ності національних шляхів в європейському романтизмі І. Неупокоєва ввела в європейський літературний кон­текст і українські поеми («Гайдамаки», «Єретик»)¹⁵⁰. Жанр ліро-епічної поеми взагалі пов’язаний з роман­тичною традицією. Проте кожен метод має свої, прита­манні лише йому риси. Вони не вкладаються в якісь за­костенілі дефініції, але вони реально існують.

При всіх своїх суперечностях романтизм — велике ідейно-естетичне завоювання людства. Це високе мисте­цтво Байрона і Шеллі, Пушкіна і Шевченка, Леопарді й Словацького... Становлення романтизму є однією з сут­тєвих особливостей розвитку національних культур ба­гатьох народів. Особливий емоційно-художній вплив на читача мав революційний романтизм. Але навіть ре­волюційні романтики не завжди дбали про історичну обумовленість характерів, їх об’єктивне вмотивування. В них цілком «виправданими» є моменти ідеалізації ге­роя. Найчастіше незвичайні романтичні характери висту­пають у незвичайних обставинах. Та незважаючи на ши­роке використання умовності, символіки й гіперболіза­ції, фантастики й екзотичних пейзажів, «розірваності» композиції в поемах, прогресивний романтизм зберігав зв’язок з життям, з дійсністю; в фантастичних подіях, у символічних і гіперболічних образах він відображав пе­редові устремління суспільства.

У своїх поемах Шевченко дав урок високої ідейності й майстерності, зокрема в розвитку жанрових можли­востей, а також у галузі композиції.

Як і кожний геніальний митець, Шевченко був май­стром композиції в усіх видах творчості — поезії, прозі, драматургії, малярстві. Принагідно відзначимо, що в шевченкознавстві ми не маємо цілісного дослідження про композицію поетової епіки.

Компонування твору завжди вимагає великої, напру­женої праці. В «Щоденнику» від 4 березня 1858 р. Шев­ченко занотував, що переписав і перекомпонував поему «Відьма», бо знайшов у ній «много длинного и недоде­ланного». Різноманітна своїми жанрово-композиційними формами Шевченкова лірика. Прикладом особливо май- стерної лаконічної композиції є композиція балади «У тієї Катерини».

Багатством, неповторністю композиційних прийомів відзначаються Шевченкові поеми, в яких виявилась яс­крава індивідуальність поета з її тяжінням до ліризму, творче засвоєння і дальший розвиток тогочасних фоль­клорних та літературних традицій. І романтичні, і реаліс­тичні поеми Шевченка — ліро-епічні за характером. То-' му в їхній композиції велику роль'відіграють авторські відступи,^яких висловлено ставлення поета до подій Історії та сучасності, до героїв, зображених у ліро-епосі. З цих відступів постає образ поета-революціонера, патрі­ота і борця. Така функція авторських відступів стала традиційною для Шевченкових поем («Гайдамаки», «Сон», «Кавказ» та ін.). Так звана вершинність дії у ро­мантичних поемах (напр., у «Гайдамаках») була озна­кою «вільної» композиції, властивої романтичним поемам Дж.-Г. Байрона ¹⁵¹, О. Пушкіна та ін. Епічний виклад у Шевченкових поемах часто переривається ліричними від­ступами і численними вставними піснями («Гайдамаки», «Мар’яна-черниця», «Марина», «Сотник» тощо). В ро­мантичних баладах і поемах характерними є пропуски та перерви в змалюванні подій, різного роду «неясності» й натяки. Композиційні особливості думи виявились у пое­мах «Гамалія», «Сліпий». Момент «компонування» тво- і

10. Про те, що Байрон у поемах «совершенно пренебрегает ком­позицией», писав ще В. Гюго (див. його зб.: «Статьи о писателях». М., ГИХЛ, 1958, стор. 18). Це була та «свобода изложения», про яку писав О. Сомов у маніфесті російського романтизму «О романтичес­кой поэзии», опублікованому 1832 р. в журналі «Соревнователь про­свещения». На жаль, у нас і сьогодні можна зустріти нерозуміння характеру «вільної» композиції в романтичних поемах; вона сприй- має"хя як «недолік» архітектоніки.

ру на фольклорній основі відображено в повісті «Про- гулка с удовольствием и не без морали». В реалістичній поемі «Сон» Шевченко скористався з форми «сновидін­ня» і завдяки такій композиції показав широку соціаль­ну панораму всієї самодержавної Росії. В поемі «Неофі­ти» єдиним сюжетом об’єднуються ліричні філософські роздуми і гнівна сатира, героїчна патетика революційної боротьби і сила материнського почуття. Класичною стрункістю і простотою відзначається композиція поеми «Марія».

/ £ ЬВ архітектоніку деяких поетичних творів Шевченка '^’вплітаються елементи драми («Гайдамаки», «Осика», «Сотник»). Жанровий різновид твору іноді визначає спо­сіб його побудови (поема-монолог «Кавказ», поема-місте- рія «Великий льох»). Розповідь у деяких поемах ведеться ;і лвід імені оповідача («Відьма», «Москалева криниця», «Варнак»), це також вплинуло на їхню структуру. Типо­вим композиційним прийомом у поемах Шевченка є по­будова твору за методом контрасту. Так, наприклад, контрастними в поемі «Гайдамаки» є героїчний образ народу-переможця і шляхти; образ Яреми-наймита і Яре- ми-месника; інтереси народу і козацької старшини; ко­мічне і трагічне тощо. За методом контрасту побудована й поема «Сон». У поемах композиційне значення мають також зміни віршових розмірів. Соціальні конфлікти визначили принципи побудови російських повістей Шев­ченка. Такі повісті, як «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», в композиційному плані мають віршові дублети. Дос­лідники вважають, що в повістях основні персонажі по­дано психологічно вмотивованіше. Помітну композицій- ^НУ роль у творах Шевченка відіграють пейзажні картини. Вони гармонують з настроями героїв, виступають як за­сіб локалізації зображуваного, як тло, на якому розгор­таються події. Засоби композиції у Шевченка завжди підпорядковані одній меті — розкриттю ідейного змісту творів, головними героями яких є пригноблені та покри­вджені, повсталі, месники, революціонери.

Шевченко майстерно обрамлює свої поеми. Як пра­вило, вступна частина подається від автора (або посвя­та). Кінцівка частіше пов’язана з сюжетом, бувають і спеціальні епілоги, позначені філософськими роздумами, узагальненнями.

Є ще одна цікава композиційна закономірність — застосування динамічно-зорових, «кінематографічних» образів у поемах.

У «Гайдамаках» («Галайда»):

Пішов степом сіромаха,

Сльози утирає.

Довго, довго оглядався,

Та й не видко стало.

(І, 140—141)

У «Сліпому» (від’їзд Степана):

...Ярина...

Тілько сльози утирає,

На шлях поглядає;

Із куряви щось вигляне І знов пропадає.

Ніби шапка через поле Котиться, чорніє...

Ховається... мошечкою Тілько... тілько... мріє,

Та й пропало...

(І, 279—280)

У «Неофітах»: