Справочный энциклопедический словарь. Издание к Крайя, т. 2, сПб, 1849, стор. 379.

І

навіть до іконопису під впливом розвитку суспільних ідей проникали нові мотиви та віяння. «Образ богоматері, може, більшою мірою, ніж інші релігійні сюжети, відкрив для митця можливість втілювати свої реальні уявлення про людину та її почуття і став основою для створення узагальненого поетичного образу української жінки- матері»¹²⁷. Виробився «місцевий» тип Христа, Марії («Волинська богоматір» та ін.). Христос під пензлем міс­цевих художників перетворювався іноді у гарного паруб­ка в вишиваній сорочці тощо. В кінці XIX — на початку XX ст. реакційне духовенство за згодою самодержавства знищило цілу низку іконографічних пам’яток мистецтва, які, на його думку, прищеплювали «плотські почуття». «Можливо, ні про одного персонажа,— пише письменни­ця Ольга Чайковська,— не складалось стільки легенд, як про богородицю. Трагічна доля жінки, яка випещувала сина, знаючи наперед, що його відберуть у неї і замучать, не могла не тривожити уяву людей. А там, де вона роз­тривожена, вступає у свої права поезія — проста і по- людськи справжня»¹²⁸. «Владимирская Мария» в оцінці О. Чайковської — «свідчення літературного і живописно­го генія народу, що створив цей глибокий образ». Дослід­ниця наводить дуже цікаві народні голосіння богоматері, яка, дізнавшись, що її синові загрожує в Ієрусалимі за­гибель, «ударилась о землю» і стала плакати-молити не­покірного Христа:

Увы мне, сыра земля, возьми мя к себе,

Сыне мой любезный, надежда моя,

Пошто не послушал матери своей!¹²⁹

Образ Йосипа, що за біблійним оповіданням дав при­тулок Марії, яка народила сина Ісуса, часто був об’єктом зображення у фольклорних творах. Йосип п’є горілку і частує інших (казка «Про бога і святого Йосипа»), сви­ще й лається (колядка «Запріг Іозеф кобилу в візок» то­що) ¹³⁰. А ось характерна «Вірша на Великдень»:

Се-ж Марія серед ночы Пустылася зо всій мочы Плакати ма гроб Хрыстов,

На Голгофу миж кустов.

Не боялась синагоги,

Подряпала вельми ногы И попала там Хрыста.

Вин-же їй сказав спроста:

Чого, Марусе, так ты плачеш?

Я воскрес — сама ты бачыш...¹³¹

'Гема Марії знайшла певне місце і в творчості укра­їнських письменників XVII—XVIII ст. Івана Величков- ського («Млеко от овцы пастыру надежное») та Ант. Ра- дивиловського («Огородок Марій Богородицы»).

Шевченкові імпонували насамперед ті твори світової та російської художньої літератур, автори яких «вільно» ставились до біблійних сюжетів, переосмислювали їх, возвеличуючи людину, земне життя. А такі видатні поети, як Данте, Мільтон, ІІІеллі, Байрон прагнули в біблійних образах осягти філософську і політичну суть своїх епох. Антирелігійні поеми французького поета Парні «Війна древніх і нових богів» (1799), «Втрачений рай» (1805) та ін. були визнані його сучасниками як помітне явище не лише в історії поезії, айв історії революційної думки. Проти одного із канонів церкви — легенди про «непороч­не зачаття» Марії виступив О. Пушкін у поемі «Гавриї- ліада». Для поезії декабристів характерним було вико­ристання мотивів біблії з метою утвердження високого громадянського стилю і вислову волелюбних ідей.

Великим імпульсом для написання поеми Шевченка «Марія» була живописна традиція, добре знані поетом і художником щедеври доби Ренесансу. «Якщо в середньо­вічній теології визнання бога, як джерела краси, слугува­ло підставою для приниження земної краси і тілесної зо­крема, то мислителі і видатні митці доби Відродження розглядали божественне походження природи, земної краси, як доказ її найвищої цінності. Саме реальне життя

і сама реальна людина підноситься до рівня божествен­ного»¹³². Як сцени з реального життя трактує релігійні

сюжети в своїх картинах «Тайна вечеря», «Мадонна Бе­нуа», «Благовіщення», «Мадонна Літта», «Мадонна в скелях» Леонардо да Вінчі. Така ж земна, життєва серія «мадонн» у Рафаеля, особливо його славнозвісна «Сік- стинська мадонна» — найглибше і найпрекрасніше вті­лення теми материнства. Приблизно до 1529 р. відносить­ся картина італійського художника Порденоне «Диспут про непорочне зачаття». Значний інтерес викликають по­лотна «Марія за читанням» Лоренцо Касти, «Св. родина з Єлизаветою і маленьким Іоанном Хрестителем» Ман- теньї, «Свята ніч» Корреджо та ін.

Як художник Шевченко був грунтовно обізнаний з сві­товим образотворчим мистецтвом. Він вивчав його в Ака­демії мистецтв, бачив в Ермітажі, у кращих зібраннях Пе­тербурга¹³³. Вже після заслання О. Нікітенко подарував Шевченкові свою працю «Рафаелева Сікстинська мадон­на»— відбиток публікації в «Русском вестнике». Та поет, виношуючи тоді задум «Марії», не міг сприйняти оцінок і рекомендацій Нікітенка, який вважав, що картина «изъя- снителя христианства» Рафаеля — взірець «невеществен­ной, небесной красоты», «таинство высшего мира», «дух божий». «Чем более вы в нее всматриваетесь,— повчав

О. Нікітенко,— тем становитесь уединеннее и недоступнее шумным тревогам и волнениям земным» ¹³⁴. Натяк недво­значний.

Світ Рафаеля і Рембрандта, Тіціана і Мурільйо був близький і зрозумілий Шевченкові. Як Рафасль відтворив на полотні «своє власне уявлення про ідеал жіночої кра­си», так і Шевченко у поемі «Марія» возвеличив «матір молодую з своїм дитяточком малим». Шевченко знав по­лотна Рафаеля, Рембрандта і Мурільйо під спільною назвою «Свята родина». Він копіював картини й офорти Рембрандта, вникаючи у в його мистецтво світ­лотіні, а товариш Шевченка по/Академії Г. Михайлов скопіював «Святу родину» Рафагеля. Показово, що Ремб­рандт відтворив побутові деталі, коли Марія жила в старого теслі, а Мурільйо надав своїй «Святій родині»